Панорама «Розп’яття Христа» з’явилася на світ у середині 1880-х років в результаті комерційної конкуренції, що виникла в Мюнхені між німецькими і бельгійськими живописцями. Обмірковуючи сюжет для своєї дебютної роботи, німецькі майстри вирішили відтворити сцену розп’яття Ісуса Христа в оточенні художньо реконструйованих околиць Єрусалиму і звернулися до художника Бруно Пігльгейна (1848—1894 рр.).
Це був оригінальний майстер, обдарований живою фантазією, який поєднав у своїй творчості два, здавалося б, несумісних напрями — напівоголену жіночу натуру і релігійний живопис. Бруно Пігльгейн прийняв пропозицію і разом з партнерами вирушив до Палестини. З ним поїхали Карл Губерт Фрош (1846—1931рр.), який відповідав за виконання архітектурних елементів і пейзажист Йозеф Крігер (1848—1914 рр.).
Робота над живописним полотном, заввишки в сімнадцять і завдовжки в сто двадцять метрів(!), почалася в серпні 1885 року. Основний ескіз було нанесено на полотно за допомогою фотографічних пластин, спрямованих на нього з проектора. Потім художники розпочали прописувати деталі, і вся робота тривала дев’ять місяців. А 30 травня 1886 року відбулося офіційне відкриття панорами.
До речі, «Розп’яття Христа» виставляли в Мюнхені, потім його перевезли до Берліна, а наступним пунктом турне мав би стати Лондон, але через підступи американських конкурентів ці плани так і не судилося здійснити. Із Британії картина переїхала до Відня, де згоріла через два місяці після відкриття (НП сталася в ніч з 26 на 27 квітня 1892 року). Висувалися різні гіпотези про причину пожежі — недопалок, самозаймання від газових ліхтарів, підпал, але за офіційною версією — через несправну проводку...
Повинен зазначити, що успіх мюнхенської панорами дав поштовх багатьом художникам малювати сюжет Розп’яття для різних міст Європи і Америки, були і авторські повтори — К. Фрош і Й. Крігер як визнані і досвідчені майстри із задоволенням повторювали свою славетну роботу.
РОБОТА НАД ПАНОРАМОЮ
У липні 1901 р. Київська Міська дума розглянула прохання комерсанта Івана Замараєва про відведення землі на Володимирській гірці для будівництва павільйону, в якому планувалося демонструвати художні твори на релігійну тему, і дала свою згоду. Разом зі своїм партнером Артуром Гашинським, пан Замараєв взявся за будівництво виставкового приміщення, замовивши проект цивільному інженерові Володимиру Римському-Корсакову за зразком його споруди в польському місті Ченстохові.
Після того, як компаньйони придбали повтор знаменитої «Голгофи», виконаний К. Фрошем і Й. Крігером, польський художник Станіслав Фабіанський (1865—1947 рр.), батько якого був директором Київського міського театру, прибув до міста своєї юності і майстерно виконав предметне тло панорами. Про цю чудову ілюзію київський кореспондент сказав наступне: «Неможливо побачити, де закінчується предметний план і починається сама картина». Перші відвідувачі розповідали, що на передньому плані вони бачили слід босої ноги — мабуть, хтось з глядачів, приголомшений ефектом присутності, спробував увійти в полотно... 10 січня 1902 р. відбулося урочисте освячення панорами.
Періодично «Голгофа» залишала стіни павільйону і вирушала на показ в різні міста, а її місце займали інші твори. Уперше це сталося в липні 1903 року, коли до Києва привезли панораму відомого польського художника, уродженця Львова Яна Стикі «Тортури християн в цирку Нерона».
У березні 1907 р. А. Гашинський став основним орендарем павільйону панорами «Голгофа» і впритул зайнявся пошуками нових діорам, щоб його справа не занепала, оскільки на той час інтерес на звичне видовище став згасати.
1909 року він вирушив на «гастролі» з «Голгофою» до Санкт-Петербурга, де запропонував знаменитому художникові Іллі Рєпіну написати нову панораму «Гефсиманська ніч», і від якого незабаром отримав відповідь, сповнену юнацького завзяття і захоплення майбутньою справою. Окрім цього, А. Гашинський придбав для Києва написані ще 1903 року І. Рєпіним і його учнями сім полотен «Петровських діорам».
Це були картини натурального розміру і поєднані з «декоративними аксесуарами». У діорамі «Полтавський бій» перед полотном лежало кілька манекенів, що зображали вбитих солдатів, одягнених у військову форму. Тут були гармати, уламки розбитих в бою візків, зброя і ядра. У діорамі «Заснування Петербурга» картину доповнювали човни, а в діорамі «Дідусь російського флоту» — старовинне начиння, скрині і величезний глобус.
До Києва привозили також популярні панорами «Битва народів при Лейпцигу» і «Переправа Наполеона через Березіну», у написанні якої брав участь відомий в Києві художник Ян Станіславський.
Після революційних подій, націоналізований павільйон продовжував працювати до 1924 року, поки радянська влада не конфіскувала «Голгофу» і стала використовувати її для проведення антирелігійних бесід.
1934-ого будову розібрали, а живописне полотно в рулоні перевезли до Києво-Печерської Лаври, де ледве змогли внести до Успенського собору. Після того, як 3 листопада 1941 року головний храм Лаври було підірвано, залишки полотна передано до Художнього інституту і три шматки «Голгофи» із зображенням небесного склепіння зберігалися там аж до початку 1970-х...
Фото з сайта onestreet.kiev.ua
