П'ять років тому Олег Борисов пішов із життя. Він зіграв багато театральних і кіноролей. Ось лише деякі з них — «Острів скарбів», «Парад планет», «Балтійське небо», «Перевірки на дорогах», «Слуга», «Головною вулицею з оркестром»... Залишилася велика любов глядачів. Визнання, у тому числі й офіційне: народний артист СРСР, заслужений артист України, лауреат Державних премій. Останню з нагород — Державну премію України ім. О. Довженка — одержувала вдова Алла Романівна на кінофестивалю «Стожари», який нещодавно закiнчився. Олега Борисова відзначено премією за блискуче виконання ролі Голохвастова у фільмі «За двома зайцями», знятому майже три десятиріччя тому.
Там відбулася прем'єра публіцистичного фільму «Пришельцам новым», відзнята сином актора, режисером Юрієм Борисовим. І нагорода, і це кіно були вельми символічними. Адже саме в Києві почалася творча біографія Олега Борисова, прийшов перший успіх на театральних сценах і в кіно. Тут він знайшов любов свого життя, знайшов друзів. І, на жаль, пізнав зраду.
«Назва книги — «Без знаков препинания» — була дуже важливою для чоловіка, — наголосила Алла Борисова. — Коли він працював над роллю, то не хотів відволікатися на коми, двокрапки, а хотів перетворитися на чистий аркуш паперу, щоб вантаж колишнього не заважав зосередитися над новим текстом. Збереглися шість зошитів. Він вів щоденник із 1974 року. Останній запис зроблено за два тижні до смерті: 10 квітня 1994 р. Згадує навчання в школі-студії МХАТ. Як за запрошенням Костянтина Павловича Хохлова приїхав до театру ім. Лесі Українки. Київ для нас обох — це молодість і любов! Я навчалася в університеті і Олег кожного вільного дня приходив зустрічати мене після занять. Ми одружилися 1953 року, разом прожили 40 років. Я була найщасливішою жінкою».
Саме в київський період про Олега Івановича стали говорити як про дуже перспективного актора. «Прекрасна п'ятірка»: Мажуга, Філімонов, Рушковський, Шестопалов і Борисов були не тільки партнерами по сцені, а й друзями в житті. «У спектаклі «Овод» ми з Олегом грали жебраків, — згадує Юрій Мажуга. — Це був мій театральний дебют, і на згадку про знаменну подію він мені подарував пачку цигарок «Казбек» із жартівливою посвятою в актори. Особливо Олег відзначався в гострохарактерних ролях. Темпераментний на сцені й дуже стриманий у житті. Перед спектаклем ніколи не жартував, а навпаки якось відсторонювався, внутрішньо готувався до виходу на кін. Серед молодих акторів він був, безумовно, номером першим. І Олег знав собі ціну. Я вважаю, що коли він пішов із нашого театру, то відкрив сумну сторінку не тільки своєї біографії, а й усього колективу».
Причиною тодішнього далекого конфлікту стало дисциплінарне покарання. Провина Борисова полягала в тому, що він поїхав до Польщі на Дні української культури, де презентували картину «За двома зайцями». Його туди послало Міністерство культури, але чиновники забули повідомити про відрядження керівництво театру. Олег Іванович також нічого не сказав, а коли повернувся, то замість привітати, дирекція почала вимагати пояснювальної записки з приводу прогулів. Влаштували збори трупи, ухвалили рішення про покарання.
Але Алла Романівна вважає, що це лише зовнішній, формальний бік конфлікту: «Чоловік важко пережив зраду. Його колеги написали в газету «Советская культура» донос, інакше цей колективний лист і не назвеш. Там стояли підписи багатьох: Юрія Лаврова, Євгенія Опалова та інших, у тому числі й молодих його колег, які заздрили славі Олега. Потім наказ про звільнення тодішній міністр культури Куропаткін скасував. Але переступити поріг театру чоловік уже не зміг. Узяв творчу відпустку, поїхав до Москви, потім до Ленінграда. У ВДТ в Георгія Товстоногова він працював протягом 8 років, але після Києва все життя за ним вився шлейф чуток: артист — хороший, а людина — не дуже. Думаєте легко з таким клеймом жити?»
Микола Рушковський вважає, що Алла Борисова тенденційно трактує події тих років. Його ніхто не виживав. Олег Іванович багато грав, але за 13 років він виріс із ролей хлопчаків. Так, розовські п'єси «У добру годину» і «В пошуках радості» він грав блискуче, але як творча людина був незадоволений собою, хотів більшого. Цілий рік у Москві він метався, аж поки не потрапив до ВДТ. Саме там він виріс професіонально, став актором із великої літери.
«Ми не цінуємо таланти, дрібними причіпками отруюємо один одному життя. Того часу в театрі усе вирішували Романов і Лавров. А Борисова вважали перспективним актором, який подає надії. Я гадаю, що багато хто навіть не розумів, що ми працюємо з геніальним артистом, — розповідає Євген Балієв. — Шкода, що доля так боляче вдарила Олега. Але й театр покараний — ми втратили прекрасного актора. Ми з Борисовим разом пробувалися на роль Голохвастова у фільмі «За двома зайцями». Його затвердили, а мене — ні. Пам'ятаю, як довго я переживав, але переглянувши стрічку підійшов до Олега, привітав. Він справді ідеально зіграв Свирида Петровича».
Розповідаючи про роботу над фільмом «Пришельцам новым» Борисов-молодший з гіркотою відзначив, що, на жаль, дуже мало залишилося телезаписів, особливо театральних. Навіть від «Кроткой», у постановці Льва Додіна, де Борисов зіграв кращу свою роль, чудом вціліло п'ять (!) хвилин випадкового запису. Щоправда, нам залишилися його кіноролі. Проте, виявляється, і їх могло бути більше. Однак стався конфлікт із режисером Олександром Зархі, який запросив актора на роль Достоєвського. Але Борисов, якого не влаштовувало режисерське трактування образу, відмовився. Тоді Олега Івановича вирішили для прикладу покарати й заборонили два роки зніматися на «Мосфільмі». Навіть напористий Нікіта Михалков, який хотів знімати Борисова у «Рідні», не зміг добитися скасування цього рішення. Це вимушене відлучення від кіно Олег Борисов переніс стійко. Що було в нього на душі, можна тільки здогадуватися, але він ніколи не вважав за необхідне публічно обговорювати свої проблеми. Київські «університети» не пройшли для нього даремно.
