Минулого літа трупа запропонувала українським глядачам досить ризикований драматургічний опус Сергія Коковкіна "Місіс Лев", присвячений надзвичайним сексуально-еротичним можливостям Льва Миколайовича Толстого та спричиненій ними душевній трагедії Софії Андріївни. Цього разу крім мюзиклу "А чого це ви у фраку?" за Чеховим, який кияни дивилися вже в енному акторському складі, театр привіз три нових вистави. Їх цінність за мудрим гастрольним принципом зростала по порядку.
П`єса Н. Клемонтовича "Без дзеркал" від початку й до кінця балансувала на межі між банальним анекдотом та в міру психологічною драмою. Заяложену тему втрачених ілюзій молодості та пошуків засобу Макропулоса актор Михайло Єфремов попервах повів досить експресивно. Але далі звів усе на жарт, так і не зважившись зіграти гіркі відкриття юнака, котрий "уживається" в образ власного батька та закохується в його колишню подругу. Тож драматичним нервом дійства цілком закономірно лишилася неповторна Ольга Яковлєва в ролі подруги. Ця вельми приваблива жінка постбальзаківського віку в потрібні моменти нагадувала інших незабутніх героїнь актриси у виставах Анатолія Ефроса - арбузівську Таню та тургенівську Наталю Петрівну. Однак невдячна справа рятунку провальної п`єси набридла й примі: у фіналі Яковлєва теж лише кепкувала невідомо з кого - чи то з самої себе, чи то з молодого героя, чи то з автора сучасної п`єси.
Друга вистава гастролерів "З привітом, Дон Кіхот!" мала інтригуючий підзаголовок "Діалоги. Опера. Балет. Клоунада". Узявши собі на підтримку Сервантеса, Булгакова, Шварца, Володіна та Луначарського, Йосип Райхельгауз поставив цікаву мету інтерпретувати в кількох жанрах вічний сюжет, але досяг її "з гріхом пополам". У першій частині класичні сервантесівські діалоги та ситуації ще якось компенсували на диво безпорадну режисуру. В "опері" можна було б потішитися непоганим вокалом драматичних артистів, якби не гнітюче-примітивні тексти. Але "балет " абсолютно перетворився б на ранкову гімнастику під безсмертну музику Мінкуса без Тетяни Васильєвої в ролі Дульсінеї. Сумнівний жанровий коктейль Райхельгауза загалом тримався на таланті актриси, яка, крім усього іншого, блискуче вміє провокувати публіку своєю рідкісною сексапільністю. Лише в клоунаді їй дорівнювали партнери - Альберт Філозов - Дон Кіхот і Лев Дуров - Санчо Панса. Забувши про свій вік, зірковий статус та й про вічний привід????, усі троє відверто "купалися" в широковідомих клоунських репризах, подарувавши справжню насолоду глядачам.
Проте повний аншлаг припав на кінець гастролей. Навіть "стоячих" місць у театрі ім. Івана Франка не вистачало для всіх бажаючих побачити Сергія Юрського та Наталю Тєнякову в "Стільцях" Ежена Йонеско. І хоча екзистенційний мотив підміни істинного існування ритуалом був досить чужим для нашої публіки, яку за останні сімдесят років відучили не лише від ритуалів ввічливості, а й від елементарних правил поведінки, вона не могла не пройнятися загальнолюдською нотою вистави. Адже ця нота - невимовного жалю за таким смішним та трагічним життям - прозвучала у виконанні справжніх віртуозів. Цілком за абсурдною логікою Йонеско, унікальний дует Юрський - Тєнякова довів, що в будь-які часи людська та акторська гідність лишається справою індивідуального вибору.
