Ми кожного року пишемо про номінантів і лауреатів Шевченківської премії. Традиційно після оголошення списку переможців виникають гучні обговорення персоналій, бувають задоволені і незадоволені, різні погляди на рішення Комітету. Втім, нині не самі лавреати, дії членів Шевченківського комітету дали привід для критики їхньої роботи.
Нагадємо,9 березня група відомих митців в нашу редакцію надійшла копія відкритого листа, в якому група відомих митців (В’ячеслав Брюховецький, Михайло Слабошпицький, Богдан Горинь, Дмитро Павличко, Любов Голота, Євген Станкович, Павло Мовчан, Володимир Поліщук, Тарас Салига, Михайло Сидоржевський, Ігор Щербаков та Віктор Шило) звертаються до Президента України щодо цьогорічної Шевченківської премії. Головна їхня претензія в тому, що оновлений склад Комітету порушив правила, подовжив термін прийому робіт, «за бортом» залишив знакових особистостей, а переможцями назвав твори і авторів, до яких є певні питання...
«У січні 2020 року група митців зверталася до Президента України із відкритим листом, проте зазначене звернення було перенаправлене голові Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка Юрію Макарову. Зворотній лист Юрія Макарова (№ 27 від 18. 02. 2020 року) не містив жодної відповіді на поставлені запитання...
У зв’язку із систематичним порушенням Положень про Національну премію України, про Комітет з Національної премії України, Порядку представлення творів на здобуття Національної премії України вимагаємо вжити заходів щодо розпуску наявного складу Шевченківського комітету та призначити нових членів комітету за встановленою процедурою» (див. https://litgazeta.com.ua/news/vidkrytyj-lyst-do-prezydenta-ukrainy-volod... ).
Слід зазначити, що конфлікт нового складу Шевченківського комітету, який працює від грудня минулого року, і письменниками та митцями, які у відкритому листі до Володимира Зеленського заявили про свою незгоду з методами роботи «суддівського корпусу», очолюваного Юрієм Макаровим, органічно вписується в сучасний політичний пейзаж. З одного боку, закономірне і зрозуміле прагнення перемін, з другого — поспіх і деяка безцеремонність навіть у формуванні самого Комітету. Очевидним порушенням неписаних моральних правил були й заяви деяких членів Комітету щодо окремих номінантів на Шевченківську премію. Зокрема, сам Юрій Макаров висловив сумнів щодо знаменитого телесеріалу «Чорнобиль» задовго до процедури голосування, після чого не потрапляння фільму навіть до третього туру виглядало чимось аж надто упередженим...
По-різному можна ставитися до тексту звернення до Президента України і його авторів, але заявляти (як це зробив той самий Ю.Макаров в інтерв’ю програмі ТСН Студії «1+1» 10 березня), що заслуги підписантів звернення належать «далекому минулому» і що сама їхня точка зору на події є «давноминулою» виходить далеко за межі коректності. Бо в мистецтві не буває «давноминулих заслуг» і що поезія Дмитра Павличка чи музика Євгена Станковича аж ніяк не можуть кваліфікуватися запропонованим чином...
Словом, дії нового Шевченківського комітету нагадують «турборежимну» енергетику однієї з парламентських фракцій: швидкість рішень, нерідко в ім’я самої швидкості. Зрозуміло, що за тим стоїть просте побоювання гальмівних процесів, жорсткої протидії консервативних сил. Одначе ж конфлікт може принести й позитивні нюанси. За будь-яких обставин не варто ставити питання про скасування рішень щодо нових лавреатів Шевченківської премії. Зроблені помилки необхідно врахувати і більше їх не повторювати. Зокрема, не вдаючись до самореклами. Реклами потребують не члени Комітету, а сама премія! Слід вжити (і закріпити їх у нормативних документах) необхідних заходів для того, щоби лавреати Шевченківської премії і їхні твори популяризувались, щоби масовий читач і глядач мали можливість знайомитись з ними. Інакше все це виглядатиме подіями містечкового масштабу, які збурюватимуться хіба що отакими скандалами, імпровізованою бурею в окремо взятій склянці води.
«День» попросив висловитись щодо скандальної ситуації представників кожної зі сторін, і як, на їхню думку, можна «розрулити» цей конфлікт, щоби в майбутньому цього ніколи вже не виникало.
«ПРОВЕСТИ РОТАЦІЮ ЧЛЕНІВ ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО КОМІТЕТУ»
Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, лавреат Національної премії ім.Т.Шевченка:
— Відкритий лист до Президента В.Зеленського це привід, щоби нас почули і зробили висновки на майбутнє. Лист підписали високоповажні особистої, а тому ми довго погоджували текст, й опублікували його лише 9 березня (коли відбулася церемонія вручення премії цьогорічним лавреатам Національної премії ім.Т.Шевченка). Наша мета, щоб суспільна зіниця сфокусувалася на проблемі та попередити, щоби в майбутньому не виникало конфліктів. Я був членом Шевченківського комітету в двох складах і пам’ятаю, як прискіпливо ми обговорювали всі кандидатури, дивилися всі постановки, слухали концерти, бували на всіх виставках і читали твори, які висувалися на цю найпрестижнішу мистецьку премію нашої країни. Знаєте, коли Комітет очолював Микола Жулинський (літературознавець, академік НАН України, директор Інституту літератури ім.Т.Шевченка ), то він дуже чітко дотримувався всіх пунктів Порядку представлення творів, щоби ми не порушували Положення... Я вважаю, що цьогоріч відбулося тотальне порушення всіх норм і правил. Члени Комітету робили так, як вважали на свій розсуд, порушуючи процедуру, а тому повинні за свої рішення брати моральну відповідальність або треба було внести поправки до Порядку представлення творів, обумовити ці дії, пояснити, що віднині, або, як виняток, прийняли рішення, що твори приймаються не до 31 жовтня 2019 р., а до 15 січня 2020 року. Бо всі учасники творчого змагання повинні керуватися єдиними правилами і мати рівні права при висуненні на здобуття найвищої творчої відзнаки України! Знаєте, я казав і Юрію Макарову (нинішньому голові Шевченківського комітету ), і Ірині Славінській (членкині комітету, продюсерці Радіо «Культура»), щоби вони не смішили людей своїми рішеннями. Бо неписаним правилом членів Комітету було те, якщо не всі, то бодай три чверті були лавреатами Шевченківської премії — тобто знані особистості. А нині судді хто? Нині два лавреати на весь склад, а переважна більшість — це маловідомі люди. Може тому рішення Комітету викликало чимало запитань? Я побачив небезпечну тенденцію, бо якщо раніше Комітет боровся з совєтською тінню (бо в ті часи народився і від цього треба поволі відходити, але не втрачати українськість, і не обов’язково при цьому ходити в шароварах і вишиванках). А що ми побачили на цьогорічній церемонії? Це був ще один «95 квартал»! Тобто нині відбувається люмпенізація і попсизація... Такий підхід мені категорично не подобається. Наприклад, я напишу геніальну пародію на Гімн України, і критики назвуть це шедевром і треба за цей опус давати Шевченківську премію? А мій опонент скаже, що державну, національну премію не можна давати такому «продукту», потрібен важливий український зміст, і це буде правильно...
Відомо, що Шевченківський комітет провів два тури в один день (17.01.2020 р.), що ставить під сумнів якісну і доброчесну роботу членів комітету! Зокрема член комітету Римма Зюбіна на своїй сторінці в Фейсбуці публічно зізналася, що на момент оголошення фіналістів вона не встигла ознайомитися з усіма номінованими роботами. Обмежений термін розгляду не давав навіть фізичної можливості переглянути театральні та візуальні роботи, висунуті на здобуття.
Я вважаю, що Маріанна Кіяновська, Тарас Прохасько, Олександр Глядєлов, Євгенія Подобна, а також гурт «ДахаБраха», які були висунуті в додатковий термін, а це порушує Положення про Національну премію України, і цих митців не можна було допускати до конкурсу взагалі!
Маріанна Кіяновська — гарна поетеса, але її книжка «Бабин Яр. Голосами» — халтурна! Я ціле життя читаю і вважаю, що це не той твір, за який треба вручати Шевченківську премію. Коли ця поетеса тільки з’явилася на літературному Олімпі, то вітав її, але нинішня збірка просто має політичний контекст, який не має мистецької складової. А опера «Іов» (постановка Влада Троїцького), якій присуджено Національну премію, взагалі не ставилася на сценах України в період перебігу творчого змагання! Комітет самостійно організував виставку фототворів, ігноруючи презентацію творів інших жанрів візуального мистецтва, що свідчить про певну упередженість у оцінюванні номінованих робіт.
Я обурений й тим, що легендарний Леонід Грабовський із симфонією-легендою «Вечір на Івана Купала» для великого симфонічного оркестру, який написав нову редакцію до свого твору був новими комітетчиками викинутий зі списку домінантів після першого туру. А це ж композитор, який є одним із найцікавіших авторів сучасності! Я вважаю, що до Комітету прийшли неофіти, які порушують правила, а цього не можна робити. Нині ми бачимо конфлікт, у якому, як у дзеркалі, можна побачити те, що нині відбувається в нашому суспільстві, коли барачна і люмпенська культура возноситься над канонами високого мистецтва. Я вважаю, що з цієї ситуації можна вийти, якщо провести ротацію членів Шевченківського комітету і ввести до нового складу 4—7 брендових імен.
«ЛЮДИ НЕ ГОТОВІ РОЗЛУЧАТИСЯ З МОНОПОЛІЄЮ НА ВИЗНАЧЕННЯ, ЩО Є ДОБРЕ Й ЩО ПОГАНО»
Юрій МАКАРОВ, журналіст, телеведучий, документаліст, письменник, голова Комітету з Національної премії ім.Т.Шевченка:
— З вашого дозволу не коментуватиму юридичний бік справи. Я не юрист, а журналіст, роблячи певні кроки, що передбачають відповідальність, я консультувався з кваліфікованими юристами, вони запевнили, що ми робимо все правильно. Тепер по суті. Мені соромно читати цей текст (відкритий лист Президенту В.Зеленському), хоча я волів би радше пишатися тими, хто його підписав, але не виходить. У ньому — заздрість і злоба. Тут образа за те, що не вони вже визначають тренди вітчизняної культури. Звинувачення та підозри кинуті на купу. Члени комітету не є моїми підлеглими за основним місцем роботи, але навіщо перевіряти факти? (Натомість вони є моїми друзями, шанованими в своїх галузях фахівцями, тож це може лише означати, що я правильно обираю друзів.) На волонтерських засадах організовано виставку номінантів у візуальних мистецтвах? На їхню думку, це упередженість стосовно інших номінацій. І так кожний закид. Я не вперше стикаюся з відвертою неприязню представників літературно-мистецького істеблішменту. Вперше я відчув цей солодкий смак, коли 19 років тому випустив телевізійний документальний серіал «Мій Шевченко». Люди не готові розлучатися з монополією на визначення, що є добре й що погано, що правильно й що неправильно. Хотілося би сподіватися, що не всі шановані підписанти усвідомлюють свій маневр, і дехто приєднався за компанію. Тим сумніше...
P.S.
Ми пропонуємо читачам «Дня» висловити свою точку зору на проблему, яка виникла, бо це не конфлікт поколінь чи «тусовок». Це різні погляди на роботу Шевченківського комітету, і, щоб йти вперед, потрібно провести роботу над помилками. Бо є правила і їх потрібно чітко дотримуватись, а якщо Порядок представлення творів застарів, то внести до нього зміни, і надалі завжди твердо стояти на сторожі права.
