Гран-прі отримали лялькарі-рівненці
На фестивалі «Лялькова веселка» найвищу оцінку отримала робота Рівненського лялькового театру — вистава «Бу-ра-ті-но». Вона поставлена у форматі мюзиклу за мотивами відомої казки Олексія Толстого і на фесті підкорила серця журі та глядачів Всеукраїнського фестивалю театрів ляльок, що нещодавно відбувся у Запоріжжі. Постановка Дмитра Нуянзіна удостоєна також диплому у номінації «Краща вистава». Окрім того, відзнаки отримали артистки театру: Франческа Барабаш (черепаха Тортилла) — за кращу роботу актора з лялькою і Олена Подолець (Мальвіна) — за кращу жіночу роль другого плану.
Улюбленці маленьких рівнян давно виношують задум створити лялькову виставу і для дорослих. Незабаром ця мрія може здійснитися: режисер Дмитро Нуянзін розпочав роботу над масштабним проектом — виставою «Людина з Ламанчі» («Дон Кіхот»). На прем’єру лялькарі запросять глядачів на початку наступного року, повідомляє Людмила СТУПЧУК, Рівне.
Чотири погляди на офорт
«Графіка авторського друку» — так називається виставка, яка відкрилася в галереї нового арт-центру «Я. Гретера» (ТЦ «Більшовик»). На ній представлено роботи чотирьох відомих київських майстрів, які працюють у техніці офорту.
Оксана Бербека-Стратійчук показує свої графічні натюрморти. Їх підкреслена стриманість справляє враження глибокої внутрішньої зосередженості та дещо холоднуватої чистоти, досконалістю композиції, точністю штриха, незвичністю лаконічного колірного розв’язання («Смокви та кукурудза», «Гранати», «Квасоля та троянди», «Лист до Японії»).
Роботи Віти Хайдурової — підкреслено багатослівні та багатобарвні. Композиція будується якраз на бездоганно-точному і парадоксальному зіставленні — ювелірно-оброблених «шматків», що нагадують про модерне і є просто казковими, з обширними «незадіяними», білими просторами («Життя в просторі паперу», «Риби, птахи, звірі», «Послідовність рухів життя», «Райська діва-птиця Сірін», «Райська діва-птиця Алконост»).
Офорти В’ячеслава Снісаренка здаються результатами медитативного споглядання, приводом для якого стають при цьому найбільш знайомі речі, явища або навіть словосполучення («Світанок», «Море: Жовте, Біле, Чорне»), хоча б навіть у вигляді «Акваріума». І світ немовби повертається якоюсь невідомою, але важливою своєю стороною. Втім, ще є маленький янгол —«Енджел» — вже не з медитації, а, скоріше, з різдвяного сну.
Андрій Левицький працює в особливому різновиді офорту, який він сам визначає як «інталіо» (тобто глибокий друк; зазвичай же так називають різьблені камені з контррельєфним, поглибленим зображенням). Витончено-складні за композицією, віртуозно пророблені на кожній ділянці свого вельми обширного простору, його графічні аркуші мають і не менш складний і багатошаровий сюжетний або, скоріше, тематичний ряд, будуючись на з’єднанні і зіткненні найнесподіваніших образів і асоціацій («АВІА», «Гольф», «Зачарований ліс», «Локомотив», «Нова Географія»), повідомляє Оксана ЛАМОНОВА.
Згадуючи друга
Режисер Чан Ань Хунг заявив, що йому знадобилося чотири роки на те, аби дістати схвалення японського письменника Харукі Муракамі на екранізацію роману «Норвезький ліс». Про це повідомляє lenta.ru, посилаючись на Associated Press. Роман «Норвезький ліс» було опубліковано 1987 року. Назва книжки є алюзією до пісні The Beatles «Norwegian Wood». Події роману розгортаються в 1960-ті роки в Токіо. Головний герой книжки — студент, кращий друг якого закінчує життя самогубством. Інформації про те, з якої саме причини Муракамі так довго не погоджувався на екранізацію свого твору, немає. Фільм «Норвезький ліс» входив до програми 67-го Венеціанського кінофестивалю. До широкого прокату картина надійде в середині грудня. Відзначимо, що автором саундтреку до фільму став гітарист Radiohead Джоні Грінвуд.
«Свята» Анджеліна
Індуїстський храм у Камбоджі, побудований у XII столітті, неофіційно перейменовано на храм Анджеліни Джолі, повідомляє The Guardian. Як стверджує Раджан Зед, духовний лідер Усесвітнього товариства індуїзму, яке базується в США, місцеві мешканці повністю перейшли на нову назву, а початок було покладено ще 2000 року, після того, як у цьому храмі пройшли зйомки фільму «Лара Крофт: Розкрадачка гробниць». До вторгнення кінематографістів храм мав традиційну місцеву назву. Одразу після спорудження королем Джаяварманом VII на рубежі XII і XIII століть святилище називалося «Раджавіхара», пізніше — «Ta Prohm». Храм дуже величний, і в ньому завжди багато відвідувачів. Після того, як там було знято низку сцен «Лари Крофт», у місцевої розважальної індустрії з’явився новий привід для законного видурювання грошей у туристів. Наприклад, один із популярних коктейлів тепер називається «Розкрадач гробниць». Зміні імені храму сприяло й те, що прийомна дитина Анджеліни Джолі та Бреда Піта народилася неподалік від цих місць. Утім, Раджан Зед упевнений, що коли на честь акторки називають цілий храм, то це накладає на неї й певні обов’язки. Він пропонує акторці присвоїти собі статус «святого захисника Камбоджі».
Фільм про хор, який заспівав для Pink Floyd
Відомий британський продюсер та режисер Енді Гарріс займатиметься виробництвом картини за мотивами пісні гурту Pink Floyd «Another Brick In the Wall», повідомляє deadline.com. Фільм не буде римейком «Стіни» Алана Паркера, він розповість історію школярів, які співали цю пісню 1979 року. Енді Гарріс багато працював для телебачення, крім того, він був продюсером «Королеви» (2004) з Гелен Міррен та інших картин. Задуманий фільм він описує як суміш «Товариства мертвих поетів» і «Школи року». За сценарієм, учитель музики Алан Реншоу влаштовується до школи на півночі Лондона наприкінці 70-х, і згодом хор учнів бере участь у записі пісні «Another Brick In the Wall». Пізніше Реншоу було звільнено зі школи.
