Тамплієри та плащаниця
Впродовж ста з лишком років «Туринська плащаниця» належала ордену тамплієрів, і лицарі-храмовники шанували цю святиню, оберігаючи її від сторонніх очей. Противники тамплієрів марно вважали, що орден таємно поклонявся язичницьким ідолам. Про це пише штатний історик ватиканських секретних архівів Барбара Фрале в тижневику L’Osservatore Romano. Як доказ, Фрале наводить раніше невідоме свідчення французького лицаря на ім’я Арно Саббатьє, котрий вступив до ордена 1287 року. Один з обрядів посвяти, за словами Саббатьє, проходив у певному таємному місці, куди мали доступ лише храмовники. Там новачку показували довге полотно, на якому було видно відбиток людського тіла. Саббатьє мав тричі поцілувати ступні, що виднілися на полотні. Храмовників, нагадує Фрале, звинувачували в поклонінні ідолу Бафомету, бородатій істоті. Історик переконана, що поклонялися лицарі зображенню Христа на плащаниці.
Згідно з історичними записами, плащаниця зникла 1204 року під час узяття Константинополя, пише lenta.ru. Фрале вважає, що саме тоді плащаниця потрапила до храмовників, котрі поквапилися сховати її від єретиків. Протягом усього XIII сторіччя й першої половини XIV сторіччя місцезнаходження плащаниці було невідоме. 1353 року її показали в церкві французького міста Лірей. Плащаниця тоді належала нащадкам тамплієра Жоффруа де Шарне, спаленого на багатті разом із Жаком де Моле, останнім великим магістром ордена тамплієрів. Кілька років тому Барбара Фрале виявила так званий Шинонський список — протоколи допитів тамплієрів. Завдяки публікації цього документа стало зрозуміло, що тамплієрів звинувачували не в єресі, а в більш «практичних» гріхах — наприклад, у користолюбстві.
Автентичність Туринської плащаниці багаторазово оспорювалася, й Ватикан не має офіційної позиції з цього питання. Проте Святий престол визнає її вагомим нагадуванням про людські страждання в усі часи й не забороняє показувати її віруючим. Через крихкість тканини плащаницю відкривають для публіки рідко. Найближчим часом це станеться 2010 року.
«Шляхетні» бандити
Том Круз збирається зняти римейк знаменитого фільму 1969 року випуску «Бутч Кесседі та Санденс Кід», у якому головні ролі грали Пол Ньюман і Роберт Редфорд. Як повідомляє NewKerala, Круз планує зіграти Санденса, а роль Кесседі дістанеться Джону Траволті; вдалося навіть отримати благословення Ньюмана на зйомки нової версії стрічки незадовго до смерті метра, котрий помер минулого року. Фільм буде знятий силами студії United Artists, якою з 2006-го керує Круз, пише lenta.ru. Наразі актор зайнятий пошуками сценариста для цього проекту. Нагадаємо, що оригінальний фільм Джорджа Гілла ѓрунтувався на реальних подіях із життя Бутча Кесседі (1866—1908) і Санденса Кіда (1867—1908) — двох знаменитих бандитів, які промишляли пограбуваннями банків і поїздів. Ньюману й Редфорду вдалося наділити своїх героїв чарівністю й шармом, що перетворив пересічну історію часів Дикого Заходу на один із кращих голівудських вестернів. Картина претендувала на сім премій «Оскар» і в результаті була вдостоєна чотирьох нагород американської Кіноакадемії.
Провина — обжерливість!
Причиною смерті знаменитого німецького композитора Ѓеорга Фрідріха Ѓенделя, котрий прославився не лише своїми музичними творами, а й шаленою пристрастю до смачної їжі та вина, вважають обжерливість. До таких висновків дійшов музикознавець із Г’юстона Девід Гантер, пише The Times. Працюючи над цією проблемою, вчений натрапив на розповідь художника Джозефа Ѓупі, якого Ѓендель одного разу запросив до себе на обід, попередивши, що їжа буде найпростіша. Після обіду композитор кудись надовго відлучився.
Гість пішов шукати господаря і випадково підглянув, як Ѓендель обжирається делікатесами, що ними не пригостив друга. Оскаженілий художник зобразив Ѓенделя у вигляді людини зі свинячим рилом, яка грає на органі, обвішаному їстівними припасами, повідомляє inopressa.ru з посиланням на The Independent. Однак, уважно вивчивши інші документи, Гантер дійшов висновку, що зловживання їжею та вином було не виявом особливості характеру Ѓенделя, а симптомом хвороби композитора й мало патологічний характер.
Гантер стверджує, що захворювання, які розвинулися у Ѓенделя згодом — ожиріння, приступи паралічу, подагра, розлади мовлення та мислення, сліпота,— цілком могли бути симптомами отруєння свинцем, який додавали у вино, щоб воно не скисало. У свою чергу легендарна запальність Ѓенделя також могла бути ознакою хронічного отруєння.
Відомо, що 1753 року Ѓендель повністю втратив зір. Він помер 14 квітня 1759 року в Лондоні й був похований у Вестмінстерському абатстві.
