У Києві згадували Бориса Павлівського
У будинку Національної спілки письменників відбувся вечір пам’яті поета Бориса Павлівського. Він народився 1906 року на Сумщині, почав друкуватися ще в часи Розстріляного Відродження. Тоді Борис працював на Донбасі, публікував свої твори в тамтешньому журналі «Забой» (також Павлівський був учасником однойменної літературної групи), у харківському «Молодняку». Проблеми в поета почалися, коли 1930-го його поему «Махновці» надрукував у тоді закордонному, «буржуазному» Львові Антін Крушельницький. Бориса Павлівського двічі арештовували, і з 1933 по 1955 роки він поневірявся сталінськими тюрмами й таборами. Більшу частину свідомого життя поета мордували за вірші, та він не каявся, не зрікався їх, а продовжував писати до своєї останньої днини. «Цілий вік пишу то на коліні, то під кущем, то у погребі, то під копицею сіна, висмикавши дірку, як росомах, то в сараї, то в шахті, в каситеритній фабриці під гул грохоту, або присівши під кущем, коли довбав землю чи гній на 55-ти градусному морозі, або пиляв дрова в глибокому снігу. Писав я потаємно і в камерах...писав на папері, на картоні, пачці з-під цигарок, цеглі, кістках, стружці, корі...», — зізнався у книжці «І входить в серце блискавиця» Б. Павлівський. «Його спогади дають повну картину колимського пекла», — написав у передмові до збірника вибраних поезій Павлівського «Мерехтить самітниця зоря» Євген Сверстюк. «Борис Павлівський має надзвичайну біографію, — сказав на вечорі головний редактор «Української літературної газети» Михайло Сидоржевський, — і залишається тільки дивуватися тому, як у нелюдських умовах він продовжував писати. Вочевидь, йому допомагала віра в Бога та любов до України». Справді, поет писав за будь-яких обставин, і писав багато. Присутніх ознайомили з п’ятьма книжками Павлівського, виданими у тернопільському видавництві «Лілея». Ними опікувався син поета, Мирослав. А багато матеріалів іще чекають своєї черги. З середини 1950-х Борис Павлівський жив і працював на Тернопільщині, де й помер у досить солідному віці — 98 років. Дослідник творчості Павлівського Ярослав Гевко з Тернополя розповів, що поет мав надзвичайну пам’ять і легко відтворював утрачені чи незаписані колись твори. Також тернопільський літературознавець показав маленький документальний фільм про відвідини Бориса Павлівського в останні роки його життя, повідомляє Олег КОЦАРЕВ.
Психологічний експеримент лівобережців — «Дзвінок з минулого»
27 і 29 квітня Малий зал Київського академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра запрошує глядачів на прем’єру. «Дзвінок з минулого» — режисерський дебют актора Володимира Цивінського (виставу поставлено за п’єсою відомого сучасного українського драматурга Анатолія Крима). До речі, актор В. Цивінський знайомий глядачам за яскравими ролями у виставах: «Трохи вина... або 70 обертів», «Смерть Тарєлкіна», «Черга», «Три сестри» та ін.
— Часом лише один телефонний дзвінок може нагадати про минуле, повернути в минуле і розставити всі крапки над «i»... Сюжет п’єси Анатолія Крима «Дзвінок з минулого» відображує наш час, — наголошує Олена БОГОМАЗОВА, керівник літературно-драматургічної частини театру. — Герої цієї історії давно розлучилися. Рита по-своєму щаслива (у неї успішний чоловік Віктор, налагоджений бізнес, двійко дітей). Життя Андрія — екс-комп’ютерника теж якось налагодилося (він продає уживані і крадені телефони), за 15 років старі рани загоїлися, ущух біль зради, коли друг відібрав не лише дружину, а й фірму. Утім, у світі немає нічого випадково, і телефонний дзвінок, який раптово пролунав, порушує звичний перебіг життя героїв. У комедії Анатолія Крима три персонажі: жінка і двоє чоловіків. Андрій пропонує пригадати старе, і цей «експеримент» стає серйозним іспитом для всіх, адже життя — це не віртуальні ігри та голлівудські історії з хепі-ендом, а й розплата за нечесність і підлість, і проблема вибору, коли на чаші терезів стоять такі різні категорії, як гроші та кохання.Головні ролі репетирують: Леся Самаєва і Наталія Циганенко (Рита), Андрій Мостренко та Володимир Цивінський (Андрій), Микола Боклан, Сергій Петько (Віктор). Сценографію створив Олег Лунєв, костюми — Дарина Ніколаєва. Музичне вирішення — Олександр Курій, повідомляє Аліса АНТОНЕНКО.
«Сни океану», навіяні подорожжю до Індії
26 квітня у київській галереї «Мистецька збірка» художник-мандрівник Володимир Подлевський представить свій новий цикл робіт. Виставка називається «Сни океану» — картини, написані під час мандрівки Індією, в яких автор втілив чуттєво-пряний дух цієї загадкової східної країни. Ця серія робіт демонструватиметься вперше. Індійська культура, яка завжди цікавила західний світ, зараз набуває особливої актуальності. Теплі природні барви, казково-міфічний настрій, одухотворені образи, легке марево — натяк на ілюзорність буття. «Центральний образ циклу — Океан, душа світу. Вода несе в собі потужну енергію життя, священну архаїчну силу», — розповідає майстер. Саме щоб підкреслити божественну природу океану, автор змалював його в золотих, срібних та мідних тонах. Володимир Подлевський — вже визнаний майстер, який має оригінальний і пізнаваний стиль. Протягом 1990—2012 років він провів близько 30 персональних виставок в Україні та США. Його роботи зберігаються у фондах Міністерства культури і туризму, музеях і приватних колекціях в Україні та за кордоном. «Крізь усю творчість В. Подлевського червоною ниткою проходить ідея мандрів. У картинах майстра є таємниця, зашифрований зміст, міфічно-філософський натяк. А загадки завжди приваблюють людей. Саме у цьому, на мою думку, й полягає головний секрет успіху робіт художника», — підкреслює директор галереї Максим Волошин, повідомляє Аліса АНТОНЕНКО.
