Шоу «Таємна вечеря»
Знамениту фреску Леонардо да Вінчі британський режисер Пітер Грінуей представив як відеоінсталяцію, де унікальний твір 510-річної давнини він доповнив світловими променями, які зображають «божественне світло» та звуками трагічної музики, повідомляє newsru видання The Guardian. Після довгих суперечок та дискусій, італійська влада дозволила режисеру розмістити в знаменитій трапезній міланської церкви Санта-Марія-делле-Граціє, де зберігається фреска, на якій зображено останню трапезу Ісуса з учнями, прожектори, динаміки та інше необхідне обладнання. Приміщення, яке протягом багатьох століть зберігало повну тишу, на одну ніч наповнилося звуками й дивним світлом. Зі слів Грінуея, подібна інсталяція мала привернути увагу молоді до шедевра та розповісти про події, зображені на знаменитій фресці, доступною їй мовою. Думки критиків стосовно провокаційного проекту британця розділилися. Деякі назвали інсталяцію «справжнім вандалізмом», інші ж припустили, що модернізована «Таємна вечеря» зможе реабілітувати шедевр, помилково інтерпретований у гучному творі Дена Брауна «Код да Вінчі». У свою чергу, один із провідних італійських вчених, який присвятив 17 років реставрації шедевра, П’єтро Марані заявив, що вважає використання унікальної фрески як «екрану для інсталяції сучасного мистецтва» просто «неприйнятним». На його думку, Грінуей вигадав все це лише з однією метою — «привернути світову увагу до своєї персони». Свідками унікального шоу стала лише невелика група людей, вибраних самим режисером, а також декілька ченців. Грінуей вже заявив, що наступним об’єктом подібного проекту він хоче зробити головну визначну пам’ятку Ватикану Сикстинську капелу, плафон якої розписував великий Мікеланджело. Фреска «Таємна вечеря» була написана Леонардо да Вінчі в 1495—1498 роках спеціально для трапезної міланської церкви Санта-Марія-делле-Граціє. Вже в 1517 році робота почала руйнуватися, відтоді її реставрували кожні декілька десятиріч. Найбільші заходи з відновлення фрески були проведені в період між 1978 та 1999 роками. Однак навіть після цього відвідувачам дозволяють перебувати в приміщенні трапезної не більше ніж чверть години.
Похоронний хіт-парад
Пісня гурту AC/DC «Highway to Hell» («Дорога в Пекло») стала однією з найбільш популярних композицій, яку жителі австралійського міста Аделаїда замовляють на похоронах (до речі, гурт AC/DC була сформована в Австралії). Як пише lenta.ru, посилаючись на газету The Telegraph, про це розповіли працівники Centennial Park — найбільшого кладовища й крематорію міста. Проте, пісня Led Zeppelin «Stairway to Heaven» («Сходи до неба») також увійшла до числа улюблених похоронних мелодій жителів Аделаїди. Дві зазначені композиції не потрапили до першої десятки найчастіше звучних на похоронах пісень, але останнім часом стають все більш популярними. Очолила ж «похоронний хіт-парад» пісня Френка Сінатри «My Way». Тобто просто «Мій шлях». До речі, ця ж пісня була 2005 року визнана улюбленою похоронною мелодією британців. На другому місці в австралійців стоїть пісня «Wonderful World» («Дивний світ») у виконанні Луї Армстронга. Що стосується традиційних християнських мелодій, то їх городяни бажають чути на похоронах все рідше.
Путiн у Сибіру
Екс-президент, а нині прем’єр-міністр РФ засвітився в антрепризній комедії про себе ж. На сцені Московського театру сатири відбулися прем’єрні покази п’єси «Канікули президента» омських драматургів Тетяни Чертової й Ігоря Косицина, пишуть newsru з посиланням на «Новые известия». У головній ролі Володимира Путіна задіяні не професійні актори — олімпійський чемпіон iз фігурного катання Олексій Ягудін і ві-джей MTV Олександр Анатолійович. Усі події розгортаються на тайговій заїмці, де опиняються президент Росії та письменник, який пише книжку про Путіна. Під час робочого обльоту тайгових територій відмовляє двигун президентського вертольота, й він здійснює вимушену посадку в сибірській тайзі. Президент відірваний від усього світу й декілька тижнів живе серед простого народу. За волею драматургів, свої «канікули» президент проводить, сидячи на сибірській призьбі в компанії бабки, діда, молодиці та її чоловіка-електрика — серед простого люду. Разом з електоратом президент п’є горілку, шампанське й самогонку. Париться в лазні. Катається на лижах у зимовому лісі. Співає «народних» пісень («С чего начинается Родина») й хвацько танцює «хороводне» «Беса ме мучо». Відповідає на каверзні запитання, як от: які олігархи розтягли багатства країни або, може, не треба вам посаду президентську покидати, краще конституцію змінимо? П’єса написана білим віршем, що, на думку режисера-постановника Ірини Личагіної, «додає такого сюрреалістичного характеру всьому, що відбувається».
