Слоненя, яке хоче літати
Назва персональної виставки молодої київської художниці Лесі Кара-Коці (в галереї «Грифон») звучить як заклик, майже як клятва. «Я подарую усмішку світові», — проголошує вона і продовжує: «Дозволити собі мріяти зовсім легко. Для цього потрібно лише взяти яскраві фарби, пензлі... і почати». Художниця великих питань перед собою не ставить. Вона населяє світ нарядними і цікавими істотами, захоплено винаходячи кожній із них прекрасне оздоблення і химерні звички. Її герої — «Сирена» і «Русалочка», «Слоненя», яке мріє про політ і «Лемур — матрос на Галапагосах». Іноді Леся Кара-Коця згадує про Марію Приймаченко («Ось це учинила — сонце проковтнула»), іноді — немовби поповнює бестіарій Едварда Ліра («Садок насолоди альбіносів плямистої хоботарки»). Ставитися до всього цього можна по-різному — дивуватися інфантильністю, розчулюватися уяві. Принаймні, самі твори молодої художниці вельми симпатичні і гранично добродушні, повідомляє Оксана ЛАМОНОВА .
Запорожець повернувся у Вінницю
Вінницький обласний драматичний театр, який нещодавно отримав звання академічного, повернув на свою сцену оперу, що зникла у воєнні роки. Це вистава «Запорожець за Дунаєм»: вінницькі артисти поставили її ще в 30-х роках. З того часу «Запорожець» кілька разів намагались реабілітувати. Останніми роками вистава взагалі зникла з репертуару. Причина, як пояснила завідуюча літературною частиною театру Світлана Фіцайло, — брак солістів. У відродженій опері в ролях Андрія та Оксани дебютували студенти. Твір ожив завдяки художньому керівникові театру Володимиру Селєзньову та диригенту театрального оркестру Володимиру Пойменову. Повернення «Запорожця за Дунаєм» найбільше вітали вчителі області. А дирекція та актори театру свою впевненість в успіху пов’язують із приналежністю цієї опери до класики, яка вічно живе. «Запорожець за Дунаєм» — єдина опера в репертуарі театру. У пісенному жанрі була раніше поставлена й прийнята вінницьким глядачем оперета «Баядера». Цього осіннього сезону вінницький театр окрім «Запорожця» презентував вистави «Потрібен брехун» і «Ассоль та Піаф» . Ще одну прем’єру, казку «Хуга Маховинка», оцінять діти під час новорічних свят, повідомляє Мирослава СОКОЛОВА, «День» .
Гра підсвідомості
«Гра підсвідомості» — так назвав свою персональну виставку, що проходить у галереї «Неф», дніпропетровський митець Олександр Іванов.
На підсвідомість нинішні творці посилаються багато і охоче. Найпопулярніший спосіб проникнення туди — сон. Олександр Іванов також бачить свої картини уві сні (або, як він вважає за краще висловлюватися, «на грані сну і дійсності, коли втомлена за день свідомість поступається, нарешті, місцем силі куди більш могутній і всеосяжній»). Проте видіння дніпропетровського митця зазнають фільтрації, оскільки «занепадництва, темряви чи агресії» він не приймає категорично (можна, звичайно, передбачити, що підсвідомість Олександра Іванова повністю вільна від якого б то не було негативу, але це, правду кажучи, сумнівно).
Результати «мандрівки в підсвідомість» непередбачувані. Нерідко в її таємничих глибинах чомусь виявляється лише відвертий салон. Олександр Іванов вважає за краще витягувати зі своїх снів мрії та казки, які перетворюються у нього на розкішне костюмне дійство на тлі найефектніших романтичних декорацій. Проте іноді до чинно-чарівного світу Олександра Іванова «провалюються» персонажі, які явно уникли «фільтрації» («Міф», «Войовнича підсвідомість»), повідомляє Оксана ЛАМОНОВА .
