Артистизм паліндрома
Спробуйте прочитати назву книжки Анатолія Мойсієнка «Віче мечів» (Київ, «Задруга», 1999) навспак (тобто справа наліво), і ви легко помітите ефект слухняності літер, що творять диво «саморимування». Перед нами книжка філігранних зразків паліндрома (або перевертня, чи рака літерального), яка належить перу сучасного українського поета і мовознавця. Колись видатні українські митці епохи бароко Іван Величковський та Митрофан Довгалевський багато і плідно трудилися над «штучками поетицькими» не від нудьги чи переситу канонічною творчістю, не задля розваги візуальною словесною грою. Передусім їх приваблював особливий естетичний шарм, добутий з надр існування рідної мови. Звісно, приборкати мовну стихію, як норовливого коня, довірившись фонічному полону звукосмислового простору слова, не спіткнувшись при цьому об власне штукарство, не кожному під силу. Певно, й тому між XVII-XVIII та XX століттями пролягло темне провалля у розвитку паліндромного мистецтва. Починаючи з кінця сімдесятих років нашого століття, стали з'являтися цікаві й органічні раки літеральні у збірках В.Лучука, М.Мірошниченка, І.Іова, А.Перерви та А.Мойсієнка, який нещодавно видав свої паліндроми окремою книжкою.
«Віче мечів» — це брама в розкішний сад поетичної вигадки, де «Вітражі жартів», «Леза зел», «Хата — шум у шатах», «І розум за громом оргазму зорі». Мойсієнко, як справжній алхімік слова, не тільки демонструє народження нової якісної речовини у вигляді афористичних словосполук: «Ерот і Всесвіт оре», «Жарт — суму страж», «Муза, ритмом ти розум», а й складає із літеральних раків цілісні поетичні твори — сонети, демонструючи не лише поетичний талант і версифікаційну досконалість, а й відкриваючи багатющі можливості рідної мови, вважає літературознавець Олена ЛОГВИНЕНКО.
Сп'яніння від регей
Вельми приємною подією для всіх просунених прихильників музики регей став концерт культової російської групи «Комітет охорони тепла» (або «КОТ») у клубі кінотеатру «Київська Русь». Востаннє «КОТ» виступав у Києві більше п'яти років тому. Хоч у музичному світі відтоді багато що змінилося, під п'янкі, трохи сумні пісні лідера групи — Олді — танцювали молоді люди, котрі народилися вже після того, як ці пісні були написані, що ще раз доводить — справжню, живу творчість зі сцени нездатна витіснити навіть найзубастіша попса, вважає Дмитро ДЕСЯТЕРИК , «День».
Скульптурні парадокси Василя Бика
Василь Бик, виставка робіт якого зараз проходить у київській галереї «Ірена», — скульптор дуже різний і різноманітний. Він звертається ледь не до всіх скульптурних матеріалів — дерева, каменю, металу — при цьому нерідко піддаючи їх найнесподіванішому творчому експерименту («Зимовий настрій», «Гойдалки кохання»). Працює він і в своєрідній, дуже ефектній техніці, яку можна було назвати металографікою; зображення тут створюється на мідній дошці — іноді копітким продряпуванням («Даная»), а іноді — осмисленням узору, який виник незалежно («Портрет коали»). На нинішній виставці майже парадоксально вживаються «Святе сімейство», символічне «Пришестя» і «Катря», «Черешенка», «Молочниця», навіть «Вітерець-хуліган», повідомляє мистецтвознавець Оксана ЛАМОНОВА .
