Точки дотику між кольором і звуком
Однозначно визначити (тобто охарактеризувати) нові роботи Олени Бабенцової, виставлені у галереї «Кольори» (що у Лаврі), непросто. Зважаючи лише на технічні характеристики, їх можна назвати графікою. Однак графіка ця служить не тільки цікавим доповненням аналогічного живопису, яким також займається молода київська художниця, а й її прямим продовженням — і там, і там ведеться пошук точок дотику між кольором і звуком, живописом (чи графікою) і музикою. Експеримент копіткий, складний і якоюсь мірою невдячний, оскільки синопсія (здатність мати конкретно-кольорові відчуття різних тональностей, акордів, тембрів чи, навпаки, мати звукові враження від певних кольорів) зустрічається набагато рідше, ніж, наприклад, абсолютний слух. Крім того, синопсія примхлива — колір можна «чути» абсолютно по-різному, і ніякою алгеброю не перевіриш, так би мовити, правильність того чи іншого живописно-графічного акорду. Тому логічніше за все погодитися з самою художницею і вважати її графічні роботи пошуками прихованого ладу («У пошуках прихованого ладу» — так називається нинішня виставка у «Кольорах»). Це — традиційний, альбомного розміру листок, на ньому — фон, що не розпадається на окремі плями, а, радше, переливається, на ньому — лінія, часом майже геометрично точна, а часом — заплетена в химерний «ієрогліф». При цьому експерименти Олени Бабенцової не просто красиві, вони елегантні, музичні, повідомляє Оксана ЛАМОНОВА .
