Вертепи не здаються
У Луцьку завершився міжнародний театральний фестиваль «Різдвяні
містерії» — один із двох форумів на території України, що офіційно фігурують
у реєстрі УНІМА — організації, що об’єднує лялькарів світу. Фестиваль на
Волині виник в апогеї національного відродження, шаленого пошуку коріння,
очищення традицій, повернення до автентики — і тим вразив кілька років
тому й саму Україну, й зарубіжних фахівців. Ідея зібрати в Луцьку лялькові
містерійні спектаклі з усього світу провучала в унісон із відроджуваною
традицією вертепних вистав. Сьогодні «вертепний» ажіотаж в Україні спав,
тому питання про проведення вже третього фестивалю було проблематичним.
Однак кошти, слава Богу, знайшлися, і фестиваль вдалося провести, запросивши
на нього театри з Білорусі, Польщі, Румунії Росії й навіть із ПАР.
Реабілітований театр
Дослідник Валерій Гайдабура інколи жартома називає себе
театрознавцем-геронтологом. Як і в будь-якому жарті, тут є неабияка частка
правди: протягом десяти років цей надзвичайно чуйний і скрупульозний чоловік
зустрічався зі старими акторами, по крихтам намагаючись відтворити в розмовах
із ними (а також, звісно, докладно вивчаючи архіви) абсолютно невідому
сторінку історії національного театру — його діяльність у період гітлерівської
окупації. Величезний масштаб зробленого вченим важко навіть уявити, зате
тепер можна оцінити: у видавництві «Мистецтво», завдяки фінансовій підтримці
фонду «Відродження», вийшла книжка «Театр, захований в архівах». Основна
думка цього унікального дослідження полягає в тому, що, навіть пригноблений
загарбниками, театр (а за років окупації на території України існувало
понад півсотні стаціонарних труп) був для своїх співвітчизників не просто
розрадником, а й захисником їхніх заповітних ідей — про свободу й національну
незалежність. Тому ця захоплююче написана, багата раніше абсолютно недоступними
фактами книжка має й важливий моральний ефект, реабілітуючи багатьох людей,
котрих за радянських часів оголошували мало не зрадниками й колабораціоністами,
які все життя потерпали від підозр у «непатріотизмі». І, можливо, одним
з найголовніших достоїнств ученого є те, що він зумів вислухати й виправдати
цих уже немолодих людей.
