На етнічній батьківщині його називають Василем. А за океаном, де він народився, його знають як Вільяма. Там, у Канаді, він знайомий кожному. Бо сьогодні Вільяма Курилика називають славним народним художником Канади. Його твори входять до колекцій картинних галерей Канади та США, а також приватних колекцій, зокрема британської королеви Єлизавети ІІ та колишніх канадських прем’єр-міністрів.
Василь Курилик прожив 50 років, протягом яких постійно боровся з психологічними недугами. Та незважаючи на складний життєвий шлях, його творча спадщина сягає 10 тисяч творів живопису і графіки.
У Канаді видано 36 книжок його і про нього. А книжки Курилика про дитинство — «Хлопці з прерій взимі» та «Хлопці з прерій влітку» — виходили 400-тисячним тиражем по всьому світу й були перекладені 18-ма мовами. Хоч сам Курилик дуже шанував свою українську ідентичність, про нього тут знають небагато. Лише нещодавно вийшло перше в Україні видання, присвячене його «Страстям Христовим» («День» писав про це 21 червня ц. р. у матеріалі «Перше видання в Україні»). Василь Курилик — єдиний художник у світі, котрий проілюстрував вірш за віршем Євангеліє від Матвія. Це 160 творів, які мистецтвознавці вважають світовими шедеврами сакрального мистецтва. Цікаво, що в «заповіті» митець писав, що його воля, щоб «Страсті Христові» були відомі в Україні.
Авторка цього мистецького альбому — мистецтвознавець Христина БЕРЕГОВСЬКА, яка досліджує феномен Василя Курилика у світовому мистецтві. Це тема її докторської дисертації у Львівській національній академії мистецтв. Христина мріє упорядкувати частину творчої спадщини Курилика і відкрити його неабиякий талант для українців.
В інтерв’ю з Христиною Береговською ми пройшли багатогранним життєвим шляхом Василя Курилика. А детальніше вирішили сфокусуватися на виховному підтексті його творчості й на українських сторінках його історії.
НА БАЗІ ЙОГО МИСТЕЦТВА РОЗРОБЛЕНА ЦІЛА ЛОГІКА ВИХОВАННЯ
— Василь Курилик народився 1927 року в місті Вітфорд у провінції Альберта. Його молоді роки минули в Манітобі. Батько був вихідцем із Буковини. Сім’я матері була одними з тих перших емігрантів, які приїхали на далекі канадські прерії.
У Василя були складні стосунки з батьком, який ніколи не розумів творчої натури свого старшого сина і тиранічно, як писав сам художник, знущався з нього. Він міг вигнати малого Василя з хати у 30-градусний мороз. Не упускав нагоди, аби сказати, що його молодший брат значно здібніший. Це відповідно породило у хлопця численні комплекси та фобії. Безбатьківство при живому батькові — так митець описував їхні стосунки. Уся його творчість потім була побудована на контрасті ненависті та любові, Бога та атеїзму, ангелів і чудовиськ.
ВАСИЛЬ КУРИЛИК. ЖОВТЕНЬ, 1961 Р. ФОТО З ПРИВАТНОГО АРХІВУ РОДИНИ КУРИЛИКІВ
У своїх творах Курилик регулярно порушував проблему батьків і дітей. Зараз на базі його мистецтва, по суті, розроблена ціла логіка виховання. Сьогодні канадська система освіти і культури широко популяризує твори Курилика для виховання дітей.
Дитяча тематика дуже характерна для його творчості. У нього було важке дитинство, тому таким чином він вирішив це надолужити. Курилик робив акцент на зображенні не просто образу дитини, а її сутності.
Василь змалку був самітником, формуючись як інтровертна особистість. Однолітки вважали його диваком. Передусім, через дивну мову, якою він спілкувався. До семи років Курилик говорив виключно українською мовою.
Дитяче середовище як потішало майбутнього художника, так і заганяло в глибоку депресію. Для нього це було середовище контрастів. Коли він уже став професійним художником, то вирішив із глибини спогадів відтворити життя тогочасних дітей у своєму мистецтві для нащадків. Адже вже Куриликові діти та онуки ніколи би не мали уявлення, як виростали діти іммігрантів на далеких канадських преріях.
Феномен та унікальність тих дітей і дорослих відтворений у творчості Курилика. Василь ділив їх на національності й зображав їхні особливості. Для прикладу, діти іммігрантів-поляків мали зовсім інше середовище, по-іншому вдягалися, виглядали і розмовляли, аніж діти ескімосів. Натомість діти ірландців дуже відрізнялися від однолітків-французів. Дітей Курилик показав у зрізі багатокультурності Канади.
Він чи не єдиний митець, котрий показав у мистецтві феномен багатокультурності Канади. Там його особливо цінують за серії малюнків про життя перших канадських піонерів-поселенців. Називають «Брейгелем із Манітоби», «канадським Босхом» або «Ван Гогом із прерій».
«УКРАЇНСЬКІ ПІОНЕРИ». 1972 Р. ФРАГМЕНТ. МІШАНА ТЕХНІКА, МЕЗОНІТ (152,5X729 СМ, 152,5X121,5 СМ). НАЦІОНАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ КАНАДИ, ОТТАВА (ФОТО Х. БЕРЕГОВСЬКОЇ З БУДИНКУ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА КАНАДИ, ОТТАВА)
Василь справді любив у Брейгелі те, як той зображав велику кількість людей на одному творі. У Курилика також чимало багатосюжетних картин, на яких, зокрема, чимало рухливих дітей. На його полотнах діти ніколи не виглядають статично. Вони завжди в динаміці, як і життя, енергія та думки в голові дитини, на чому часто наголошував художник.
«МИ ВИРОСТАЛИ НА КУРИЛИКУ»
— Як каже пані Оксана Винницька, канадський консул у Львові: «Ми виростали на Курилику. І наші діти зростають на ньому». Йдеться про канадців українського походження, які вчилися в українських школах. Василь не тільки малював, а й писав тексти-пояснення до своїх картин про передумови, історію створення і зміст, який він в них вкладав.
Наприклад, він зображав дитячі обов’язки: дитина на канадських преріях мала не лише ходити до школи, а й займатися домашнім господарством, тобто збирати сіно, пасти корову, робити інші речі. Зараз більшість дітей, які виростають у «лісі» багатоповерхівок і хмарочосів, навіть уявлення не мають, що таке доїти корову і яка різниця між гускою та куркою. Втім, вони це бачать сьогодні на картинах Курилика, який канонізував людську працю, простолюдів-іммігрантів і загалом селянське життя-буття.
«У ХАТІ ПЕРШИХ УКРАЇНСЬКИХ ПІОНЕРІВ». 1972 Р. МІШАНА ТЕХНІКА, МЕЗОНІТ (14,75X41,25 СМ). КОЛЕКЦІЯ ВОЛОДИМИРА І НАДІЇ ЛУЦІВИХ. ТОРОНТО, КАНАДА (ФОТО Х. БЕРЕГОВСЬКОЇ)
У центрі уваги зазвичай мама і дитина. Проте Василь малював не просто портрети, а цілі сюжетні лінії. Для прикладу, Курилик зображав, як мама з дівчинкою готують варення, як мама рубає дрова, а дитина їх збирає, як мама бере руку дитини і вчить її хреститися перед іконою. Особливий акцент зроблений на темі спільної праці й навчання.
Є картина, де дитина лізе до гарячої води, а мати їй показує пальцем: «Не рухай!» Таких робіт теж дуже багато. Це своєрідний науково-плакатний живопис, на якому чітко зображено, що слід робити, а що — ні. Курилик створив конкретні приклади і вказівники. По суті, його мистецтво можна назвати підручником із поведінки дитини вдома.
«Я МАЮ ЛИШЕ ЗНАРЯДДЯ, АБИ МАЛЮВАТИ ТЕ, ЩО ХОЧЕ БОГ»
— У своїх творах Василь робив цілі квести. Наприклад, спеціально для дітей він малював п’ять практично однакових картин, на яких потрібно знайти десять розбіжностей. Ці твори нині коштують від 50 до 300 тисяч канадських доларів.
Курилик вважав, що дитина повинна змалечку залучатися до високого мистецтва. На базі цих шедеврів вона має виховуватися і зростати. Цю систему виховання дітей на базі інтелектуального та професійного мистецтва практикують і нині.
Для того щоб побачити, як Брейгель зображає дитину, Василь спеціально поїхав до Брюсселя. Він також відвідав Амстердама, щоб познайомитися з мистецтвом Ван Гога. А щоб зрозуміти контраст бідності, поїхав до Індії. У Курилика завжди був інтерес до бідних людей, навіть тоді, коли він став заможним. В Індії він опікувався сиротинцями, надсилаючи дітям гроші. А потім приїжджав особисто, щоб побачити, як їм живеться.
«САСКАТУНСЬКИЙ ДЖЕМ». 1972 Р. МІШАНА ТЕХНІКА, МЕЗОНІТ (23,5X23,5 СМ). ІНСТИТУТ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА, ТОРОНТО, КАНАДА (ФОТО Х. БЕРЕГОВСЬКОЇ)
Мистецтво Курилика виховує дітей дотепер. Однак безпосереднім вихованням своїх дітей Василь ніколи не займався, хоч він часто зображав їх на власних картинах. Наприклад, зображення його доньки є на одній із картин «Страстей Господніх» поруч з ангелами біля гробу Господнього. Обличчя своєї десятирічної доньки він втілив в образі дорослого ангела. Для нього це було більше, ніж просто малюнок. Курилик канонізував цих дітей, маючи на увазі під дітьми херувимів і серафимів.
Цікаво, що він ніколи не називав себе типовим художником. Курилик казав: «Я є ремісник, а не митець. Чому? Бо я маю лише знаряддя, аби малювати те, що хоче Бог». Василь справді був дуже побожним і релігійним. Це вагома частина його життя, якщо не найважливіша.
УСІ ТРУДНОЩІ ДОЛАВ ЗА ДОПОМОГОЮ МИСТЕЦТВА
— Говорячи про творчість Василя Курилика, також не можна оминути ще один аспект — його психічні недуги. Цькування у школі спонукало його глибоко замкнутися в собі. А часті конфлікти в сім’ї лише ускладнювали ситуацію, наслідком якої стала психологічна травма Василя. Упродовж усього подальшого життя він боровся з глибокими депресіями. Хоча про його психологічні проблеми зазвичай воліють не говорити.
Курилик малював із дитинства, а у старшому віці почав здобувати мистецьку освіту на університетських щаблях. Навчався в Канаді, потім — у Мехіко, а продовжив навчання уЛондонській академії мистецтв. У Королівській академії мистецтв у Лондоні на літніх виставках двічі експонували твори Василя Курилика. У цей період художник також подорожував різними країнами, прагнучи віднайти себе.
Усі свої труднощі Курилик долав за допомогою мистецтва. Він лікував себе малюванням. Мистецтво як найкращі ліки пропонував усім у лікарні. Відтак творчими стараннями почав виводити себе і потребуючих людей зі стану глибокої депресії.
Згодом у лондонській королівській лікарні Bethelem Royal Hospital на базі його мистецтва було започатковано курс арт-терапії як метод лікування душевно хворих. Курилик розробив цілу методологію. Лікарі повірили в нього, надали окрему кімнату і придбали у нього мольберти, фарби та інше необхідне приладдя. Результат не забарився. У Бетлем-госпіталі є цілий музей думок і мистецтва, де особливе місце займають картини Курилика.
«ПІЗНЄ ЛІТО». 1972 Р. ФРАГМЕНТ. МІШАНА ТЕХНІКА, МЕЗОНІТ (120Х60 СМ). ПРИВАТНА КОЛЕКЦІЯ (ФОТО Х. БЕРЕГОВСЬКОЇ)
Тяжкі психічні недуги сильно вплинули на його творчість. За життя Василь пережив 14 електрошокових терапій. Я спілкувалася про його випадок із психіатром, який відзначив, що після тих електрошоків Курилик не міг залишитися таким, як був раніше. Одного дня він міг бачити світ по-одному, а в другий день — уже зовсім по-іншому. Уві сні він міг бачити спогади глибокого дитинства. Не дивно, що подеколи Василь малював досить дивні та химерні картини. По суті, кожен день Курилика був окремим світом.
Також цікаво, що на всіх світлинах Курилик веселий та усміхнений. Натомість його родичі і знайомі розповідають, що він завжди був сумний. Мені було складно скласти пазл його єдиної цільної особистості. Бо будь-яка людина, котра була з ним знайома, у спілкуванні зі мною говорила про його нові риси. Він настільки був різний, що важко сказати однозначно, яким він був насправді. Очевидно, в Куриликові жили як мінімум дві людини.
ВІДЧУВАВ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ
— Відтоді, як почав усвідомлювати себе як особистість, Курилик завжди акцентував на своєму українському походженні, його авторству належить монументальний твір-панелі «Українські піонери», що їх з гордістю демонструють у будинку генерал-губернатора Канади. Українські мотиви традиційно присутні у творах митця, на них ми бачимо Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку... Їхні портрети часто можна побачити на величезних багатофункційних картинах.
Курилик відчував себе українцем. Він не розмовляв гарною українською і не вмів писати по-українськи, але душа його тяжіла до всього українського. Чому так сталося? Як я розповідала, його цькували в школі, бо він говорив якоюсь дивною мовою, тобто українською серед англомовних дітей. І відповідно його ніхто не розумів. Після тих цькувань у шкільні роки Василю було важко розмовляти українською. Практично він нею не говорив.
Однак був момент, коли він її знову згадав. Це сталося 1970 року. Тоді Курилик вперше приїхав до України. Там, у селі Борівці, що в Чернівецькій області, народився його батько. Як мені розповідала його троюрідна сестра, у перший день Василь взагалі не говорив. А на другий день пішов у город коло хати і там сам до себе почав щось промовляти українською. Уявіть подив його родичів, адже вони не знали, що він взагалі говорить українською. Цікаво, що коли я приїжджала до Борівців із його сестрою Ненсі, вона також несподівано для себе згадала українську мову. Звичайно, з акцентом, із неповним словниковим запасом. Однак побутова мова, якої Ненсі навчила мама, закарбувалася в її пам’яті.
Контакт з далекими українськими родичами Василь підтримував регулярно. Він приходив до української школи в Канаді й диктував те, що він хотів написати в листі, англійською. А вчителька вже перекладала.
Курилик ніколи не забував Україну. Шукав англійські переклади українських книжок. Читав Шевченка і Франка в перекладах. Але на той час їх було дуже мало. Хіба декілька поезій у періодичних виданнях.
НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ КУРИЛИКА ВІДОМИМ В УКРАЇНІ
— Загалом Курилик двічі бував на рідній землі своїх батьків, залишив тут декілька своїх робіт, цінність яких повною мірою не усвідомлена досі.
Канадський уряд дуже пильнує за його позиціонуванням, не даючи «вбирати його в шаровари», а наголошуючи на тому, що він був канадським митцем. Тим часом в Україні про Курилика знають небагато. Наразі не лише я порушую цю тему. У Канаді українську ідентичність Курилика досліджує Христина Цурковська. Також про це пише Роман Яців.
І це важливо. Обов’язок мистецтвознавців і науковців — порушувати такі імена в Україні. Необхідно зробити Курилика відомим в Україні. Бо він — великий майстер образотворчого мистецтва для цілого світу. Вся Україна має віддавати належну пошану його творчій спадщині.
1961 року після своєї першої виставки Василь сказав слова, які згодом написав у автобіографії «Someone with me»: «У Канаді мою творчість першими відкрили для себе єврейські жінки. Згодом — уся єврейська громада. Дещо пізніше мене почали цінувати французи та англосакси. І аж на останньому місяці на мене звернули увагу українці».
Як повернути Курилика в український мистецький дискурс? Це комплексне і складне питання.
Необхідно привезти в Україну його творчість. Бодай одну виставку, з якою можна було б проїхатися містами України. Моя мрія — привезти сюди «Страсті Христові». Однак це надзвичайно складне у виконанні завдання.
Зараз пишуться нові редакції історії України. Звичайно, постать митця має бути присутня у шкільних підручниках. У розділі про українське мистецтво та культуру необхідно додати підрозділ про культуру української діаспори. І там поряд з Олександром Архипенком та Яковом Гніздовським обов’язково має бути Василь Курилик.
