50 років тому, у травні 1962 року, ЦК КПУ ухвалив постанову «Про видання «Історії міст і сіл Української РСР», якою офіційно започаткував створення однойменної 26-томної енциклопедії. Робота над текстами нарисів і довідок для енциклопедії відбувалася на громадських засадах. До процесу зібрання матеріалів було залучено понад 100 тисяч людей. Тож не дивно, що й досі «Історія міст і сіл Української РСР» не має аналогів у світі ні за обсягом, ні за охопленням території дослідження, ані за багатьма іншими показниками. 26-томне видання вважають найбільшим здобутком українського краєзнавства 1960 — 1980-х років, а роботу над ним — відродженням потужного громадського руху дослідників рідного краю, який за часів незалежності набуває нових прихильників.
Про перспективи і проблеми сучасного краєзнавства «День» поспілкувався з Олександром РЕЄНТОМ, доктором історичних наук, професором, завідувачем відділу історії України ХІХ — початку ХХ стст. Інституту історії України НАН України, головою Національної спілки краєзнавців України.
— Олександре Петровичу, проведіть паралелі між діяльністю Українського комітету краєзнавства в 1920-х — 1930-х рр. і нинішньою Спілкою краєзнавців. Що спільного та відмінного є між ними?
— Український комітет краєзнавства і Національна спілка краєзнавців України утворилися в різних історичних реаліях. УКК створено 1925 року в Харкові при Головнауці. Перед комітетом стояли завдання обліку, систематизації та організації всієї краєзнавчої роботи: розробки планів і програм, загального керування роботою діючих краєзнавчих організацій та утворення нових, зв’язку з науковими, державними й господарськими організаціями тощо. Саме УКК розпочав створення центральної картотеки і фонотеки краєзнавчих об’єктів, а також проводив підготовчу роботу зі створення центрального науково-дослідного Інституту краєзнавства.
Однак на початку 1930-х рр. більшість його членів було репресовано. На довгі роки над головами тих, хто любив рідний край і намагався зберегти його красу та правду для нащадків, завис дамоклів меч сталінських геростратів. За дефініцією «репресоване краєзнавство» стоять долі сотні видатних і маловідомих творів історії та її літописців, усіх, хто не бажав, щоб тоненька ниточка історичного родоводу перервалася...
Національна спілка краєзнавців України (до 2008 року — Всеукраїнська спілка краєзнавців) була створена 1990 року в Києві як громадська організація — правонаступниця УКК. Спілка продовжує традиції, закладені фундаторами краєзнавчого руху. Важливими результатами її діяльності є зростання ролі краєзнавства в українському суспільстві, зміцнення регіональних осередків та їхній вплив на духовне життя громадськості. Нині це національна всеукраїнська творча спілка, яку з часу її створення і до 12 вересня 2011 року очолював академік НАН України, Герой України Петро Тимофійович Тронько, який зумів не лише відродити краєзнавчий рух, а й зберегти традиції, закладені його попередниками. І сьогодні перед Спілкою стоїть важливе завдання увічнення пам’яті Петра Тронька.
— Що є дороговказом у діяльності сучасної НСКУ, що вона може запропонувати науковцям?
— Сьогодні НСКУ, яка в травні відзначила 87 років діяльності, об’єднує понад дві тисячі професійних дослідників рідного краю. В її складі — чотири академіки та шість членів-кореспондентів НАН України, понад 350 докторів і кандидатів наук, працівники наукових, музейних, бібліотечних, архівних установ і навчальних закладів. Основні напрямки діяльності — історичне, географічне, етнографічне, культурно-мистецьке, освітянське, пам’яткознавче, музеєзнавче, бібліотечне, туристичне краєзнавство, а також культосвітня й видавнича робота, збереження пам’яток історії та культури України.
Цього року Спілка заснувала краєзнавчу Премію імені академіка Петра Тронька НСКУ. Починаючи з 2013 року, її вручатимуть щорічно в липні краєзнавцям за вагомий внесок у вивчення, дослідження та популяризацію історико-культурних і природних багатств рідного краю.
На жаль, 2010 року закінчився термін дії Державної програми розвитку краєзнавства. Важливими результатами її реалізації стали зростання ролі краєзнавства в українському суспільстві, зміцнення регіональних осередків та їхній вплив на духовне життя громадськості, надання Спілці статусу національної. Проте ціла низка конкретних завдань залишилися невирішеними. Саме тому необхідно в найближчій перспективі ініціювати Програми розвитку краєзнавства до 2025 року.
— Сьогодні з’являються численні й різноманітні видання з історії міст та сіл України. Чи Спілка якось відстежує та систематизує ці праці?
— Для нас пріоритетним завданням залишається підготовка енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України», яке продовжує розвивати фундаментальний напрямок в українській історіографії. Істориків дедалі більше цікавлять проблеми мікроісторії, історії повсякденності. В Україні не менше ніж п’ятсот міст, чий вік становить понад 300 років. Деякі з них відсвяткували свій тисячолітній ювілей. Проблему літочислення населених пунктів активно досліджують та обговорюють українські вчені, які глибоко вивчають архівні джерела з історії регіонів. Окремою проблемою є зниклі села, яких, починаючи з 1970-х рр., налічується понад 2000. Зберегти духовну пам’ять цих унікальних соціально-культурних поселень — завдання саме краєзнавців.
Сьогодні вже напрацьований значний матеріал. Цікавими є видання «Історія міст і сіл Хмельниччини (за працями Юхима Сіцінського та Миколи Теодоровича)», «Енциклопедія Львова», «Краєзнавці Слобожанщини», розроблено концепцію 10-томної «Історії Галичини» та багато інших. Перед нами стоїть непросте завдання вивчити, узагальнити і скоординувати велику роботу з підготовки наукового загальнонаціонального енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України».
Державна програма «Реабілітовані історією», розпочата 1992 року, покликана увічнити пам’ять репресованих громадян, які постраждали від тоталітарного режиму. В усіх областях створено науково-редакційні відділи, співробітниками яких підготовлено персональні картки на близько 700 тисяч безневинно репресованих — за матеріалами архівно-кримінальних справ Державного архіву СБУ й обласних управлінь. Розпочато дослідження архівів МВС України з виявлення депортованих громадян. На сьогоднішній день видано 80 томів цієї серії. Треба сказати, що нічого подібного немає в жодній пострадянській республіці.
Ще один напрям діяльності Спілки — пам’яткоохоронна. Масштабним проектом є «Звід пам’яток історії й культури України». Особливість цього видання — в комплексному підході до дослідження всієї культурної спадщини нашої країни. У нього ввійшли пам’ятки архітектури, археології, науки й техніки, історії, пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, монументальні пам’ятники. В Україні понад 130 тисяч пам’яток історії та культури, які перебувають під охороною держави. Ця робота активізувала дослідницьку діяльність із виявлення нових пам’яток, уточнення даних про існуючі. Вийшли дві книжки по Києву, підготовлено до видання книжки по Чернігівській, Херсонській областях, місту Севастополю.
Значну пам’яткоохоронну роботу розгорнуто в усіх регіональних організаціях. Краєзнавці АР Крим опікувалися встановленням охоронних дошок на 78 об’єктах історико-культурної спадщини в регіоні. Члени Спілки брали участь в увічненні місць, пов’язаних з видатними діячами краю. В Обухівському районі на Київщині зусиллями активіста-краєзнавця Анатолія Шафаренка відкрито 67 меморіальних дошок відомим землякам. Традиційними стали щорічні Аркасівські читання в Миколаєві; Кирило-Мефодіївські читання на Вінниччині; Слобожанські, Сумцовські читання на Харківщині; Одеські етнографічні читання та інші...
Загалом члени НСКУ лише за останні три роки видали понад тисячу наукових, науково-популярних і документальних книжок з краєзнавчої тематики. Серед пріоритетних завдань — і формування цифрової бібліотеки краєзнавчої літератури. А для упорядкування зібраної інформації перед виданням «Історії міст і сіл України» плануємо використати можливості Вікіпедії. Спільна робота над цим проектом — одне з головних положень меморандуму про співпрацю з ГО «Вікімедіа Україна», який було нещодавно підписано.
— Які ще заходи проводить Спілка? Адже краєзнавство — це не лише наука, а й широкий громадський рух...
— Дієвою формою залучення широкої громадськості до проблем збереження історико-культурної спадщини України стали науково-краєзнавчі експедиції. Такі виїзди на місця були здійснені в 2009 — 2012 роках на Полтавщину, Львівщину, Чернігівщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Херсонщину, Кіровоградщину та Донеччину. В рамках експедицій проводяться тематичні круглі столи, наукові наради та консультації з провідними фахівцями, розглядаються проблеми збереження духовної та матеріальної культурної спадщини України
Наприклад, у червні минулого року НСКУ здійснила науково-краєзнавчу експедицію, присвячену 300-річчю Олешківської Січі (1711—1728 рр.). У ній взяли участь провідні вчені-історики, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, викладачі, вчителі, музеєзнавці, краєзнавці, громадські діячі з Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона, Цюрупинська. Метою цього заходу було привернення уваги суспільства до славних сторінок української історії. Експедиція охопила острів Хортицю, Кам’янську та Олешківську Січі.
Нові проекти НСКУ пов’язані з розвитком музейної справи України. 27 жовтня 2010 року в с. Халеп’є на Обухівщині з ініціативи краєзнавців, за підтримки НСКУ і за участю Роланда Франка, постав Літературний музей Івана Франка на Дніпрі. Нині започатковано культурологічний проект «Музейні скарби України», де планують створити хронікально-документальну відеогалерею музейних колекцій України. Мета — відтворити історію українського музейництва ХІХ — ХХ стст.
Також краєзнавці брали участь у створенні Музею-садиби В’ячеслава Липинського в Затурцях на Волині, Музею історії Луцького братства в Луцьку, Етнографічного музею на історичному факультеті Миколаївського національного університету ім. В.О.Сухомлинського, Музею Визвольної боротьби у Львові спільно з Всеукраїнським фондом імені Олеся Гончара та родиною Героя України академіка Петра Тронька — його Меморіального музею в Києві та багатьох інших.
Також краєзнавці плідно співпрацюють із туристичними навчальними закладами та організаціями, розробляються екскурсійні маршрути. Наприклад, співробітники Центру краєзнавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна розробили 25 етнічних туристичних маршрутів Харковом, а в Сумах краєзнавці здійснили змістовні екскурсії «Шляхами Конотопської слави» тощо.
Поширення набуває й зелений туризм. Позитивний приклад — «Соколиний хутір» на Чернігівщині, де зусиллями члена НСКУ Миколи Черепа на п’яти гектарах розмістився краєзнавчий музей з етнографічними та історичними колекціями. На хуторі відзначають традиційні українські свята, урочистості та проводять етнофестивалі. Туристичне краєзнавство має великі перспективи в Україні, і, на наш погляд, його потенціал досі не розкрито.
— Яким чином ви залучаєте молодь до краєзнавчого руху, чим зацікавлюєте її?
— Президія Спілки започаткувала роботу з підготовки навчального посібника «Основи краєзнавства» для студентів. До його написання залучено відомих вчених, педагогів, фахівців з краєзнавства Києва, Луцька, Чернігова, Харкова, Кам’янця-Подільського. Поява такого підручника є нагальною потребою освітянського краєзнавства і сприятиме новому поштовху краєзнавчих досліджень.
Заповідь «Шануй минуле свого народу, своїх предків» мусить бути реалізована у вигляді обов’язкових предметів у школах, середніх та вищих навчальних закладах так само, як і створення там низових осередків НСКУ. Можна подумати над організацією дитячо-юнацької спілки зі схожим призначенням.
Також слід активно залучати молодіжні організації, товариства різних напрямів до всеукраїнських акцій та програм на зразок «Пам’ять втрачених сіл», «Збережемо тую славу» та інших.
— Чи маєте зв’язок з аналогічними організаціями інших країн світу, можливо, спільні заходи?
— Багато років триває співпраця НСКУ зі Спілкою краєзнавців Росії, почесним головою якої є відомий вчений Сігурд Шмідт. Минулого року ми вручили йому Грамоту Верховної Ради України за активну наукову та громадську співпрацю з українськими краєзнавцями. Неодноразово члени Спілки були учасниками краєзнавчих форумів у Росії.
Тісні контакти підтримуємо і з колегами із Польщі та Чехії. Зацікавлені у співпраці з нами краєзнавці Білорусі. Члени Київської міської організації НСКУ організували екскурсійні поїздки студентів Гельсінського університету із Фінляндії до Полтави, Одеси, Криму. Херсонська організація налагодила зв’язки з Ягеллонським університетом у Кракові та Південно-Східним інститутом у Перемишлі. Спільно з Генеральним Консульством Румунії одеські краєзнавці проводять змістовні науково-просвітницькі заходи. А Київська обласна організація встановила творчі контакти з Євразійським університетом ім. Гумільова в Астані, з Державним Ермітажем та Російським музеєм у Санкт-Петербурзі.
— Як поширюєте інформацію про діяльність Спілки?
— НСКУ спільно з Інститутом історії України НАН України видає науковий журнал «Краєзнавство», який виходить щоквартально й висвітлює важливі питання українського краєзнавства. За сприяння Василя Устименка, дослідника Чернігівщини, журнал з 2010 року поширюється в усі класичні університети, обласні бібліотеки, музеї та архіви України. Свої друковані органи мають і регіональні краєзнавчі організації.
Також важливим засобом інформації про діяльність Спілки є наш інтернет-сайт — nsku.org.ua.
— Які можете назвати перепони у краєзнавчій роботі? Вони визначаються глобальними чи локальними чинниками?
— Сучасні методологічні прориви, стрімке поширення авангардних дослідницьких методик у соціогуманітарних науках, новомодних концепцій, що претендують на універсалізм, відводять краєзнавству периферійне місце і штучно нівелюють його статус і роль у науковому осягненні минулого й в інших сферах діяльності, зокрема інформаційно-освітній, виховній, пам’яткоохоронній, музейній та інших.
Очевидно, без інтелектуального штурму, системних інноваційних зусиль тут не обійтися. На часі — спеціальна дискусія про перспективи краєзнавства, його вузлові теоретичні проблеми, історико-філософський та інтерпретаційний потенціал. Лише на цій базі можна створити висококваліфіковані методичні розробки, які міститимуть як виважені й апробовані теоретичні положення, так і практичні рекомендації.
Сьогодні важливо вивести діяльність місцевих ланок НСКУ на якісно новий рівень. Зважаючи на урізноманітнення пізнавальних можливостей та інтересів людей, особливо молоді, слід осучаснити форми роботи в цьому середовищі, аби залучити нових, творчих, небайдужих ентузіастів до наших лав.
— Як зацікавити й об’єднати людей спільною справою, «прищепити» їм любов до рідного краю?
— Нині, коли кризовий стан суспільної свідомості дійшов до критичної позначки, саме краєзнавство може зацікавити й об’єднати широкі верстви населення потрібною, осмисленою справою.
Краєзнавство — це міждисциплінарний комплекс знань, який належить і до сфери науки, і до сфери громадської діяльності. Важливо, щоб цей подвійний статус не знижував, а примножував його потенціал. Масовість не повинна бути перешкодою науковості. Накопичення масиву корисних відомостей має, зрештою, дати ефект переходу з екстенсивного стану в інтенсивний.
Залучення до співпраці нових ентузіастів розширює можливості не лише обміну інформацією, а й використання нових, нетрадиційних форм роботи (інтернет-конференцій, реалізації проектів у Вікіпедії тощо). Інтеграція в соціальні мережі створить додатковий інструментарій впливу на потенційних майбутніх краєзнавців.
Визначаючи перспективи подальшого розвитку краєзнавчого руху, ми хочемо сконцентрувати головні ініціативи в Державній програмі з розвитку краєзнавства до 2025 року.
— Що ви хочете включити в цю програму, за якими напрямками роботи бачите перспективи?
— Сьогодні назріла потреба у створенні за підтримки НАН України науково-дослідного Інституту краєзнавства, який буде здійснювати методологічне забезпечення краєзнавчих студій, систематизацію й теоретичне осмислення емпіричних знань, реалізацію всеукраїнських науково-видавничих проектів тощо.
Я переконаний, що сфера дії краєзнавства перебуває у площині державної ідеології та політики пам’яті. Тому існує необхідність предметного визначення «зон взаємодії» НСКУ з державними органами в пам’яткоохоронній галузі, змістовного наповнення колективної історичної пам’яті, креативних просвітницьких та виховних акціях.
НСКУ планує домогтися внесення до Державного класифікатора професії «краєзнавець», на державному рівні запровадити День краєзнавця та почесного звання «Заслужений краєзнавець України».
