Саме так вважають музейні працівники півострова. Пояснюють же свої переконання так: море і сонце є в багатьох країнах і регіонах, а історичні визначні пам’ятки унікальні. Твердження, треба сказати, вірне для будь-якої частини світу, однак для Криму, який сам по собі ще називають «музеєм під відкритим небом», і який останнім часом намагається вивести курортно-туристичну галузь на перше місце, воно вірне двічі. Саме музеї, за насиченістю якими Крим знаходиться, мабуть, на другому місці після Києва, стали символом автономії. Минулого року, наприклад, Національна картинна галерея І. Айвазовського здобула першість у Всеукраїнському рейтингу на краще представлення культурного продукту, і, на думку заступника міністра культури Криму Леоніда Бєлого, може бути брендом Криму. Його загальновизнаними символами вже є такі музеї як Алупкинський, Бахчисарайський і Лівадійський палаци, античне городище Херсонес у Севастополі, види якого зображені на першій українській купюрі в 1 гривню, Генуезька фортеця в Судаку, яка є філією Софійського заповідника в Києві та багато інших. Усього в Криму нараховується 26 великих державних музеїв, в тому числі 5 найбільших заповідників, більшість із яких мають світове значення, понад 170 громадських музеїв, кілька десятків приватних музеїв, як, наприклад, нещодавно відкритий у Феодосії Музей грошей.
Починаючи з 2002 року в Криму збільшується кількість відвідувачів музеїв і, відповідно, виручка. Тільки за перше півріччя 2005 року кримські музеї відвідали близько 700 тисяч людей, що на 10 відсотків більше, ніж минулого року. Якщо в 2003 році кримські музеї заробили 7,9 мільйона гривень, то в 2004-му — вже 14 мільйонів, протягом 2005-го сума виручки також зросте, оскільки потік відвідувачів цього року зросте на 10—15 відсотків. У 2005 році Мінкультури Криму закінчує виконання спеціальної трирічної програми розвитку музеїв, на яку загалом витрачено близько 9 мільйонів гривень, хоча для більш повного розв’язання проблем кримських музеїв, за приблизними оцінками фахівців, було б потрібно 35—40 мільйонів гривень. Тому Леонід Бєлий серед головних називає проблему фінансування державою реконструкції і розвитку музеїв. Звісно, деякі музеї (як, наприклад, палаци або картинна галерея) можуть заробляти великі гроші, але це їхні гроші, адже музеї зараз є самостійними юридичними особами, і використати їх заробіток для інших музеїв було б просто некоректно. З іншого боку, навіть деякі всесвітньо відомі музеї, такі як Лувр, наприклад, незважаючи на великі заробітки, користуються підтримкою держави. До того ж тільки за державні гроші можуть бути створені нові історичні й краєзнавчі музеї та заповідники.
Сьогодні через мізерне фінансування багато з об’єктів у Криму, які могли б стати музеями світового класу, просто гинуть під відкритим небом. Це стосується, наприклад, скіфського городища «Неаполь-Скіфський» під Сімферополем, Генуезької фортеці «Чембало» в Балаклаві та багатьох інших об’єктів, які чекають своєї музеєфікації от уже кілька десятиріч.
