До альбому вдова музиканта включила 20 найкращих, на її
думку, пісень зі спадщини великого ліверпульця. Утім, цей альбом можна
вважати й подарунком Йоко Оно до власного 64-річчя (шанувальники «Бітлз»,
звісно, згадають один із хітів платівки «Sergents Pepper’s Lonely Hеarts
Club Band», завдяки якому ця дата в житті «бітлів» та їхнього оточення
сприймається мало не як сакральна).
В одному з останніх своїх інтерв’ю на запитання: «Чи уявляєте
ви собі картину, «When you are 64»? — Джон Леннон відповів: «Ні. Хоча,
я сподіваюсь, ми з Йоко будемо чудовим літнім подружжям, котре живе десь
на узбережжі Ірландії або деінде, розглядаючи книгу шрамів від власних
безумств». Тих безумств у зовнішньо безхмарному і романтичному житті Джона
і Йоко, признатися, вистачило б не на одне творче подружжя.
Після розпаду «Бітлз» 1970 року і короткого періоду псевдополітичної
активності Леннон надовго занурився у глибоку депресію, протягом якої він
устиг утекти від Йоко з її секретаркою-китаянкою, пронестися п’яним ураганом
по всіх голлівудських барах зі своїм давнім приятелем Рінго Старром, повернутися
до дружини і, нарешті, народити сина. Цей період Йоко, майстер публічної
інформації, визначає як «безмовність кохання». А в подальшому «присмирений»
бунтар і скандаліст Леннон постає в її трактуванні як «люблячий батько»,
котрий пече хліб і варить кашку для свого сина, хоч насправді все виглядало
трохи інакше. Здавалося, що з тієї прострації, до якої потрапила украй
виснажена рок-зірка, її вже не виведуть ніякі мистецькі проекти: ані малювання
та писання книжок, ані музичні медитації, ані навіть навколосвітня подорож.
«Життя — це те, що відбувається з тобою, коли ти будуєш зовсім інші плани»,
— якось прохопився Леннон. І це при тому, що, за твердженням Альберта Голдмена,
автора скандальної книжки «Життя Джона Леннона», відомий музикант підтримував
кілька версій свого прижиттєвого міфу, в одній з яких Йоко Оно нібито мріяла
позбутися «цього придурка Леннона».
Однак, треба визнати, що по смерті Леннона Йоко активно
плекала пам’ять про свого чоловіка, не даючи водночас занепасти його фінансовій
імперії, яка сьогодні оцінюється у $350 млн. У чому тільки її не звинувачували:
за життя Джона — в тому, що вона розвалила «Бітлз», після його загибелі
— в тому, що вона робить на його імені власну біографію, а на його трагедії
— капітал. Сьогодні Йоко Оно не можуть пробачити її шлюб із нью-йоркським
дизайнером Семом Хеведтоєм, відлучення від спадщини Леннона його старшого
сина Джуліана, численні розпродажі особистих речей великого бітла, випуск
мюзиклу про його смерть, зберігання урни з його прахом у власних апартаментах
— подалі від армії шанувальників, а також оприлюднення відеозаписів інтимних
забав подружжя.
Можливо, в чомусь ті звинувачення і справедливі, але не
забуваймо при тому, що саме завдяки зусиллям цієї незламної жінки світ
і досі має можливість почути невідомі записи Леннона, побачити його малюнки
і прочитати його книжки. Зважмо також на те, що й сама Йоко Оно продовжує
займатися творчістю, — доречно буде згадати, що задовго до зустрічі з Ленноном
вона вже була визнаною художницею-модерністкою, очолюючи мистецький рух
«Флаксус», до якого входили такі зірки, як Джон Кейдж і Ла Монт Янг. Вона
мала власні студійні музичні записи, зокрема з Орнеттом Коулменом, її короткометражні
фільми були відзначені нагородами на Каннському фестивалі.
Загалом, уже в дитинстві маленьку Йоко привчали до думки
про те, що в майбутньому вона стане видатною особою, щось на зразок першої
в Японії жінки-прем’єр-міністра. Прем’єром Японії вона не стала — вона
стала прем’єром країни Джона Леннона. «Я завжди казав, що поруч із кожним
ідіотом повинна бути велика жінка», — визнавав свого часу Леннон. І він
мав рацію.
Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
У зв’язку з випуском альбому «Легенда Леннона» Йоко Оно
дала інтерв’ю англійському журналісту Керолу Клерку, уривки з якого ми
пропонуємо вашій увазі.
— Вам удалося заспокоїтися, пережити втрату Джона?
— Це майже неможливо — адже іншого такого, як він, немає.
— Кажуть, він був чудовим батьком...
— Він був дуже, дуже ніжним. Для Джона все життя було жахіттям
розлучення батьків і те, що обоє вони були дуже зайняті, аби займатися
сином. І те, що він віддав Шону всю свою любов і навіть більше, допомагає
нам вижити.
— Чи справедливо зводити період, коли Леннон був «хатнім
чоловіком», до того, що він випікав хліб і доглядав сина?
— Багато хто вважає, нібито він усе це робив про людське
око, проте він займався домівкою тому, що йому справді цього хотілося.
Він діставав від цього задоволення, і ще — він трішки дізнався про те,
чим жінки займаються все життя, і це було чудово.
— Тоді всі говорили: «Джон возиться з Шоном, а Йоко пропадає
в офісі». Так воно й було?
— Ми обоє навчалися чогось, про що раніше мали вельми туманне
уявлення. Ми вважали нашу зустріч — зустріччю Сходу й Заходу в широкому
значенні. І дуже багато чого навчилися одне в одного.
Джон загалом був таким «лицарем-на-білому-коні», котрий
«повинен-захищати-почуття-своєї-коханої». Певною мірою те, що ми були разом,
створило навколо нас мертву зону цілковитої ізоляції. Якось Джон натрапив
на книжку про теорію доктора Янова, котрий стверджував, що потрібно дозволити
собі розридатися. Джон прочитав її від палітурки до палітурки і сказав
мені: «Це дивовижно. Він пише про те, що ми робимо на сцені». Плач, правду
кажучи, — чудове й дуже здорове явище. Джон не хотів плакати — чоловіки
загалом не вельми схильні до сліз. Але певної миті він заплакав — і відчув
себе набагато краще.
— Після загибелі Джона ви стали розпорядницею його надзвичайно
багатої творчої спадщини.
— Спочатку мені здавалося, що я не винесу цієї відповідальності.
Знаєте, більшість вдів стикається зі справжнім пеклом — вони жили, наче
за високим муром, нічого не знаючи про те, звідки беруться гроші, й коли
в одну мить усе зникає, що робити, куди бігти — незрозуміло. Вдівство для
мене також було пеклом, але я принаймні якось розумілася на бізнесі. Можливо,
це звучить цинічно — я, мовляв, заздалегідь готувалася... Але бути вдовою
— це справжнє пекло.
— А ви й далі слухали його пісні всі ці роки?
— О так, я завжди слухала музику Джона. І я щаслива бачити,
що вона, як і раніше, обертається навколо землі, і це чудово.
— Вам досі здається, що ідеальний світ на землі можливий?
— Гадаю, так... І значною мірою цим своїм переконанням
зобов’язана пісні Джона «Imagine». Циніки сичали: «Леннон закликає уявити
собі, що немає власності, а в самого повно грошей». Але Джон щиро мріяв
про час, коли люди зможуть почуватися щасливими, не володіючи матеріальною
власністю.
— А що ви відчуваєте до Марка Чапмена, вбивці свого чоловіка?
Ви коли-небудь думали про нього?
— Ні, ніколи. Ніколи.
— Через декілька років після смерті Джона ви поширили інформацію,
нібито бачили його, як він сміється на небесах. Як це було?
— Не знаю... Я просто відчувала, що він — навколо мене.
Я досі це відчуваю.
— Він коли-небудь розмовляв із вами?
— Інколи розмовляє, але переважно це... така тиха мова.
Але я чую його.
ДО РЕЧІ
Йоко Оно завершила черговий проект, присвячений пам’яті
покійного чоловіка. Серія з 4-х компакт-дисків, який включає близько 100
невідомих широкій публіці композицій, «The John Lennon Anthology» має з’явитися
в музичних магазинах (і, ясна річ, на ятках у не стурбованих придбанням
ліцензій київських торговців аудіопродукцією) вже найближчим часом. Більшість
записів — альтернативні версії з сольних альбомів Джона Леннона, починаючи
з «Plastic Ono Band» і до «Double Fantasy». Для фанатичних бітломанів,
окрім оригінальних варіантів хітів легендарного музиканта «Mother», «Love»,
«Come Together», «Imaginе», безумовний інтерес репрезентують пародії Леннона
на своїх приятелів — Боба Ділана, Джорджа Гарісона і навіть «Yestеrday»
Пола Маккартні.
№235 08.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
