«Простір, повітря, безмежність та всеосяжність» — такими епітетами можна охарактеризувати роботи молодої художниці Саші Макарської, виставка «Ознаки життя» якої відкрилася у галереї «Колекція». Уперше Макарська заявила про себе в нині вже легендарному проекті Р.Е.П. (Революційний експериментальний простір) взимку 2004 року в Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА. Тоді Саша обіграла цитату з полотна Ван Гога, ніби мультиплікувавши знаменитий стілець, осяяний сонцем. Такий неординарний підхід притаманний художниці: в попередніх роботах вона зображувала екзотичних тварин, що прогулюються київськими вулицями, а також намалювала «Абетку», присвятивши кожній літері алфавіту картину. Її живопис відрізняється сюрреалістичністю, ліричністю та м'якістю. Макарська створює туманні кольорові поверхні — небо, сонячні відблиски на склі, море; іноді малює квіти і в неї вони набувають ноток інфантильності та «душевності».
— У мене була задумка створити полотна, які б відображали спокійні, приємні, легкі життєві моменти, — сказала «Дню» Макарська. — Можливо, такі миті та ситуації не викликають занадто емоційних переживань, а іноді навіть не привертають уваги, проте, це також частинка нашого життя. У своїх роботах я намагаюсь відображати тільки світлі почуття, а показувати позитивне та викликати такі ж емоції. На цю серію робіт, як і на інші, мене надихнув навколишній світ. Спочатку я відображаю свої емоції абстрактно, а потім картина наповнюється сюжетом».
Враженнями від виставки поділився відомий арт-критик — Олег Сідор-Гібелінда: «З представників сучасного молодого мистецтва свою увагу я вже давно звернув саме на Сашу Макарську. Кожна з її робіт цікава та чудова по-своєму. З тих, що представлені на виставці мені найбільше подобається картина «Вода сьогодні дуже тепла», яка асоціюється в мене з Одрі Хепберн. Я люблю кіновідзеркалення в творіннях і мені сподобалося, як Саша це змалювала. Кожна з її робіт майже «оживає» під поглядом. В них — легкість, світло, безмежність та почуття, які можна відчувати лише в молодості. Гадаю, це пов'язано з тим, що у художниці є дивовижна цікавість до життя. Вона дозволяє собі іронізувати, фантазувати, при чому не тільки у своїй уяві, а й на полотні, то підкорюючи пензлик, то підкорюючись йому».
