У Київському академічному Молодому театрі відбулася прем’єра вистави за п’єсою Олександра Ірванця «Лускунчик 2004» в постановці режисера-дебютанта Андрія Сенчука.
Чесно признаюся, що з п’єсою Олександра Ірванця «Лускунчик 2004» до прем’єри я знайома не була. І, поки глядачі займали місця в залі, ми з моїм супутником вирішували, чому раптом у п’єсі на революційну тематику, яка дещо набридла, така казкова назва — «Лускунчик 2004»? Перебравши всіможливі варіанти, зупинилися на найбільш правдоподібній, але досить гнітючій своєю дрібною суттю версії — казка ж про мишачого короля. А вистава виявилася про вічне, про шекспірівський сюжет: «Две равно уважаемых семьи» в столице «где встречают нас события ведут междуусобные бои»...
Під час помаранчевої революції представники протиборчих таборів: волинянка Леся (Ганна Васильєва) і міліціонер, кримчанин Рома (Станіслав Дудник) закохуються одне в одного. Природно, їх кохання зустрічає на своєму шляху перешкоди...
На малій сцені театру — міліцейські щити і над ними каски, ударні установки, поруч з якими бочки — сценографія однозначно вказує на місце дії і загалом-то не криє в собі жодних прихованих символів. Натовп, що заполонив майдан, зображають десятки помаранчевих кульок. Майдан-2004 року — ностальгуйте, якщо хочете.
Гідом вистави є міфічний персонаж — Хор (Дмитро Тубольцев), він же — представник театру: актор, що ненав’язливо критикує режисера. Хор пояснює, де відбуваються події, спостерігає за героями і співає. До речі, саме зонги створюють лірично- романтичний настрій. Атмосферна пісня, до речі, написана Дімою Тубольцевим, «Шукають два дива одне одного» — зворушливий лейтмотив вистави.
За словами режисера Андрія Сенчука, йому дуже важливо було уникнути зайвого пафосу і не виступити на підтримку політичної сили, що перемогла, — це не завдання творчості. І дійсно, в театр глядачі приходять подивитися на людські взаємини і, в принципі, не так уже й важливо, на якому тлі розгортаються події: на помаранчевому чи біло-блакитному.
Про героїв радянських п’єс 20—30-х років часто говорять, що вони «вагітні революцією». У Лесі, українській студентці наших днів, також зріє революційний настрій, вiн уже живе в ній. Дівчина готова піти на жертви, навіть на смерть, щоб відстояти правду і справедливість. Але горьківська формула: «У кожного своя правда» — абсолютно універсальна і для драматургії, і для життя. Питання в тому, чи зможуть герої зберегти своє кохання, дотримуючись різних поглядів.
Вистави на політичну тематику останнім часом стали справжньою візитною карткою Молодого театру. Цікаво, а як би в цьому театрі поставили «Любовь к трем апельсинам»?..
До речі, «Лускунчиком- 2004» вистава називається тому, що Рома вміє зубами розгризати горіхи, а Леся бачить в ньому потенційного прекрасного принца.
