Світло в залі приглушене, освітлені лише солісти — Соня Сульдіна (скрипка), Валерій Михалюк (фортепіано) — і портрет композитора над сценою. Ніжна мелодія немовби ширяє у повітрі, зачаровуючи слухачів витонченою красою. Витончену мініатюру за назвою «Салют кохання» молодий Елгар склав як весільний подарунок для своєї нареченої Еліс Робертс…
Протягом двох сторіч (XVIII—XIX) Англія, країна великої літератури та прекрасного малярства, жила без власних видатних композиторів. І раптом на початку ХХ сторіччя на весь світ прозвучали симфонічні твори Едварда Елгара. Скромний учитель музики з англійської провінції перервав тривалу «добу мовчання» й увів англійську музику до світового контексту.
Едвард Елгар творив у різних жанрах, писав симфонії, ораторії, концерти, камерні та хорові твори. І сьогодні англійці не мислять себе без його музики, вона супроводить їх у повсякденному житті, звучить під час урочистих подій у Букингемському палаці та у Вестмінстерському абатстві. Щорічно в Ковент-Гардені проводиться Елгарівський фестиваль, який уперше відбувся за життя композитора 1904 року. Того ж року король Едуард VII посвятив Едварда Елгара в лицарі.
Лицар і джентльмен у житті та в музиці, Елгар створив дивовижну авторську ремарку — Nobilmente (Благородно). За словами англійського професора Андерсона, «…ідеали лицарства, як і благородство, що породжується ними, служили оплотом як життя, так і творчості Елгара».
Живий, зримий образ Елгара постає зі сторінок книги київського письменника Леоніда Гамбурга «Парадокси англійської музики ХХ сторіччя»: «Життя Едварда Елгара не було яскравим, наповненим бурхливими поворотами та подіями, як у інших великих музикантів. Його життя — в музиці, яку він подарував вдячним співвітчизникам і здивованому світові. Як написав один із його друзів, «Елгар — просто наш Шекспір у музиці». Наявність у домашній фонотеці запису елгарівських «Енігма-варіацій» або віолончельного концерту доводить прихильність до національних традицій. Музика Елгара стала візитівкою Великої Британії».
Для більшості глядачів філармонічний концерт-присвячення Едварду Елгару став справжнім відкриттям. Всі твори виконувалися в Києві вперше. Це й Серенада для струнних, один із найбільш поетичних творів композитора, і казкова Сюїта з незавершеної опери «Іспанська леді», і Sospiri, Адажіо для струнного оркестру, арфи й органу (партія арфи — Олена Ситник, партія органу — Валерій Михалюк). Протягом трохи більше години (а концерт ішов без перерви) в залі спалахували веселки з марень і надій із акварельними напівтонами сутінок і світанку, занурюючи слухачів до романтичного світу Елгара.
Київський камерний оркестр — колектив світового рівня — грав злагоджено, віртуозно, радуючи публіку вишуканою та натхненною манерою. А маестро Ріхардс Букс підкорив слухачів фантастичним талантом інтерпретатора, закоханого у виконувану музику, глибоким і вичерпним лаконізмом рухів, аристократизмом і безмежною самовіддачею.
У концерті брав участь молодий талановитий колектив, струнний квартет солістів Post Skriptum, у складі: Соня Сульдіна (перша скрипка), Віктор Іванов (друга скрипка), Андрій Малахов (альт), Дмитро Глущенко (віолончель). Разом із камерним оркестром вони виконали найскладніший і, мабуть, найбільш «філософський» твір програми — Інтродукцію та Алегро.
Кандидат мистецтвознавства Леся Олейник, яка вела концерт, із вдячністю назвала ім’я автора ідеї концерту, відомого українського скрипаля Едуарда Ідельчука. На жаль, влітку цього року закінчився земний і творчий шлях музиканта. Ідею підхопив його друг Юрій Сульдін.
— В Україні мало знають музику Елгара. Адже його романтизм — це диво! — сказав організатор концерту Юрій Сульдін. — Коли ми вирішили організувати цей вечір, то виникло багато питань: який оркестр гратиме, хто диригуватиме, де взяти ноти? Але поступово всі проблеми вирішувалися. Я впевнений, що, мабуть, серу Елгару дуже захотілося, щоб цей концерт відбувся.
Художній керівник і головний диригент Київського камерного оркестру Роман Кофман дав добро на участь свого колективу та запрошеного мною диригента з Латвії Ріхардса Букса. З Хосе Ернандесом, заступником директора Національної філармонії, уточнили дату проведення та програму концерту. Потім через інтернет я звернувся до Товариства Елгара у Великій Британії. Англійська сторона була щиро рада, що з музикою Елгара, якого вони обожнюють, хочуть ближче познайомитися в Україні. Джон Моррісон, працівник підрозділу Elgar in Performance, люб’язно вислав ноти. Тепер на сайті Товариства (www.elgar.org) у Щоденнику творів Елгара, які виконуються 2007 року, серед світових концертів є й наш.
Диригент Ріхардс Букс до Києва приїхав не вперше. Минулого року він став лауреатом I Міжнародного конкурсу диригентів імені Стефана Турчака і володарем спеціального призу Національної спілки композиторів України за краще виконання сучасного українського симфонічного твору.
— Цей концерт я б назвав «Миті життя Елгара», бо він включає твори, написані композитором у різний час, — розповів Ріхардс Букс. — Найсильніший, найбільш незвичайний твір — це Інтродукція і Алегро для струнного оркестру та струнного квартету, в якому зійшлися на дивовижній висоті майстерність і тонкий романтизм. Немає жодної неточної ноти, це разюче, бо звичайно композитор щось змінює, виправляє, а цей твір з’явився Елгару як прозріння.
Едвард Елгар — король англійської романтичної музики, лицар романтизму. Його музика універсальна, космічна, і я не повірю, що знайдеться людина, яка сказала б — мені це не подобається. Принаймні, я такого не чув. У світі Елгара дуже багато виконують, частіше за все, віолончельний концерт і Енігма-варіації. А наша програма — рідкісна. Лише Елгар і лише його душа. Ніколи не було в світі нічого подібного...
Чуйна київська публіка відчула унікальність події: після концерту люди стоячи аплодували музикантам, і довго не вщухали овації. І знову відбулося трепетне освідчення, яке відкрило вечір, тепер уже в фантастичному звучанні струнного квартету Post Scriptum… Влітку 2005 року в Лондоні, приголомшеному терористичними актами, музичне життя на певний час зупинилося. А коли, після вимушеної перерви, в Альберт-холі відкривали сезон традиційних Променад-концертів, то на першому ж вечорі прозвучала увертюра Елгара «Кокейн», здатна, на думку організаторів, вселити в серця лондонців віру та надію. Сер Едвард Елгар вірив, що мистецтво може змінити світ на краще, саме тому його музика особливо хвилює й дивує своєю чистотою та піднесеністю. Вона вселяє надію, а значить — необхідна нам у всі часи.
