Хоч у нинішній афіші «Молодості» не було традиційної для неї програми «Нове російське кіно», кілька російських фільмів усе ж потрапили на фестивальний екран. Якби цього не сталося, то й без того скромна афіша «Молодості-2008» стала б ще біднішою. І вже зовсім журналісти та кіномани відчули б себе обкраденими, якби не виявися на фестивалі (як це трапилося, наприклад, із конкурсною картиною «Шультес» Бакура Бакурадзе) «Паперового солдата» Олексія Германа-молодшого, який років десять тому привозив до Києва свій перший короткометражний фільм.
Тепер син знаменитого кінорежисера, якому кіногурмани вдячні, передусім, за одну з найбільших картин минулого століття «Мій друг Іван Лапшин», приїхав до Києва в ролі не просто відомого кінорежисера, а переможця. «Паперовий солдат» хоч і не отримав у Венеції гран-прі, як це трапилося чотири роки тому з «Поверненням» Андрія Звягінцева, але друга премія «Срібний лев» за кращу режисуру та «Озелла» за кращу операторську роботу — це, погодьтеся, також немало.
Дія третьої картини Германа-молодшого відбувається ранньою весною 1961 року на Байконурі, й вже цієї скупої інформації для нашого глядача старшого покоління достатньо, щоб зрозуміти, які події цього разу захопили режисера. Квітень 1961-го — це Юрій Гагарін, надії, що з моменту його польоту в космос кардинально зміниться життя будуть яблуні квітнути; це гордість за країну, незнаний нинішньому поколінню оптимізм, що вилився в рядках бадьорої пісні:
Я верю, друзья, караваны ракет
Помчат нас вперед от
звезды до звезды.
На пыльных тропинках
далеких планет
Останутся наши следы.
Але Герман не був би сином свого батька, якби всередині цієї оптимістичної епохи не розвернув драму простих, нехай і причетних якимось боком до великої історії, людей. Лікар Данило Покровський (Мераб Нінідзе) готує на Байконурі до польоту перших космонавтів. Є серед них і Юрій, який нічим особливим не виділяється серед інших міцних, молодих льотчиків, які тренуються з ранку до ночі в спортивних костюмах. Але не вони, як ви розумієте, перебувають у центрі сюжету. Космос, атмосфера, що просяклася надіями на майбутнє щастя, початку шістдесятих — це лише фон, обставини, в яких живуть і мучаться Покровський, його дружина Ніна (Чулпан Хаматова) й коханка Віра (Анастасія Шевельова). Молодого лікаря, який щойно захистив кандидатську дисертацію, гризе не лише необхідність зробити коли-небудь вибір між рідною та «двоюрідною» дружиною, як гострослови називають коханок. Він ще страждає від невпевненості в собі. Ця типова для російського інтелігента рефлексія, душевні метання і сумніви у своїй потрібності світу (режисер невипадково вводить у картину цитати з чеховського «Дядька Вані», що додає їй ще більший смисловий об’єм) посилюються на фоні ракет, що злітають в небо, й майбутніх космонавтів, які не відають сумнівів у правильності обраного шляху.
Звичайно ж, серце молодого лікаря не витримує напруження, і він помирає саме в той момент, коли ракета з Юрієм, з яким Покровський спілкувався кілька годин тому, злітає в небо. Але для Германа життя та смерть простої людини, про яку ніхто ніколи не дізнається, набагато важливіші, ніж усі героїчні подвиги і цієї, й інших чи великих, чи малих епох. Корабель, що борознить небо, служить лише фоном для негероїчної сцени — в бруді казахського степу лежить тіло молодого чоловіка, яке намагається оживити його, тепер уже колишня, дружина. Ця прихильність до маленької людини, її внутрішнього світу, видає в режисерові його приналежність до великої російської культури, що йде в минуле, яка сьогодні, особливо у сфері кіно, дуже сильно вестернізується.
Але якщо ви ностальгуєте за людяною культурою, якщо ви все ще хочете будувати свої відносини з іншими на любові та співчутті, а не на розрахунку й байдужості, обов’язково сходіть на «Паперового солдата», який незабаром має з’явитися і в українському прокаті. Крім людяності, ви знайдете в картині ту характерну для великих режисерів неспішність оповідання, ту пропрацьованність кожного кадру, кожної деталі, які відрізняють художника від майстрового. У нашу погану епоху торгашів і діловитих майстрових, художники, подібні батькові та сину Германам, виглядають людьми з інших планет. Планет, на яких людина, незважаючи на всі свої амбіції, поки так і не посадила яблунь і не побудувала величезних фабрик й заводів, як про це марять у приступі гордості за велику країну герої «Паперового солдата».
