Людмила Юріна — представник середнього покоління київської композиторської школи. Її музика добре відома в Європі та США. Юріна часто буває на Заході, привозить в Україну цікаві музичні проекти, в яких беруть участь композитори, що створюють нову музику, та зарубіжні виконавці, які працюють у цьому напрямку. Нещодавно в Національній спілці композиторів України відбувся концерт швейцарсько-німецького дуету в складі тромбоніста Дірка Амрайна та піаніста Юрга Хеннербергера (серед європейських творів прозвучав твір і Людмили Юріної).
— Людмило, на ваш погляд, наскільки слухачі відчувають потребу в серйозній новій музиці?
— Класична музика завжди на часі, це стосується і сучасної музики, незважаючи на складність мови, як може видатися при першому прослуховуванні, або незбагненність месиджа автора. Існує прошарок інтелігенції, що відчуває потребу в слуханні класики та нової музики. У Європі, наприклад, у Бульоза, Лахенманна і в США в Адамса, Корільяно є своя аудиторія, яка постійно збільшується, у нас, в принципі, картина така ж. Хоча в Україні ще живі традиції радянської музики. Нещодавно розмовляла з Володимиром Тарнопольським у Московській консерваторії про те, що для оновлення музики потрібно виховати молоде покоління музикантів, які справді шукають, а не підміняють поняття «пошук» переспівами чиїхось мотивів і пережовуванням чиїхось творчих ідей.
— Зараз в українській музиці переважають малі склади і малі форми. Це обумовлено відсутністю замовлень? Чи є у композиторів потреба писати музику крупних форм?
— Прямих замовлень фактично немає. Симфонічної музики пишеться досить багато, і організатори фестивалів не завжди можуть задовольнити заявки авторів на її виконання. Але опера, балет — слабке місце: твори пишуться, але мало виконуються. Тут ми торкаємося репертуарної політики театрів, до того ж це пов’язано з великими фінансовими витратами. Камерна музика хороша тим, що концерти можна легко компонувати і потрібно менше фінансів.
— Ви викладаєте композицію в Національній музичній академії України. Вибір студентами професора залежить від напрямків, стилю, в яких працює метр?
— Залежить від музики, до якої тягнеться студент. Добре, коли професор може зрозуміти бажання й інтенції учня. Деколи студент потрапляє до того, у кого хоче вчитися, але буває, що кафедра визначає його до викладача, в якого просто не вистачає навантаження. Як правило, педагоги кафедри навчають студентів писати в різних жанрах. Усе залежить від гнучкості, вміння педагога адаптувати свої педагогічні методи, бажання розгледіти і розвинути талант. Окреме питання — підготовленість випускників у сфері сучасної музики. В Україні все нове, щоб його реалізувати в життя, вимагає неймовірних зусиль. Утім, кілька років тому, йдучи назустріч побажанням студентів-композиторів, я розробила курс, розрахований на один семестр. Його слухають на останньому курсі. Вивчаються твори К. Штокхаузена, Дьордя Лігеті, Вольфганга Ріма, Гельмута Лахенманна, Джона Кейджа, Яніса Ксенакіса, Лучано Беріо, Луїджі Ноно, Брайана Фернейхоу та ін. — «малий джентльменський набір», яким повинен володіти випускник музичного вузу. Це величезний пласт світової культури. До того ж до курсу сучасної музики повинні входити мультимедійні проекти, наприклад, відеоопери, які дуже популярні в Європі, що теж вимагає додаткового навчального часу. Нещодавно дивилися мультимедійну оперу Фаусто Ромітеллі «Каталог металів».
— Розкажіть про стажування в Стенфордському університеті.
— У мене великий досвід європейських поїздок, але американський — особливий. Фонд Фулбрайта надав унікальну можливість — стажуватися в знаменитому Стенфордському університеті, розташованому в Силіконовій Долині. Це Мекка комп’ютерних технологій, символ усього нового в сучасній Америці. Я була щаслива познайомитися і потоваришувати з Джоном Чоунінгом і Крісом Чейфом, почути власну музику на першому авторському концерті в Техаському університеті. Мешкала в Пало Альто — місці, яке вибрали для себе відомі Стів Джобс і Марк Цукерберг, поринула в цікаву та багатоманітну американську культуру. Враження — незабутні та найяскравіші, навіяли безліч нових ідей і проектів, які хотілося б реалізувати в Україні.
ДОВІДКА «Дня»
Людмила Юріна, композитор. Народилася 1962 року в Узині (Україна), закінчила Київське музичне училище по класу фортепіано, композиторський факультет Київської консерваторії ім. П. Чайковського й аспірантуру (клас Євгенія Станковича). Відвідувала семінари П.-Х. Діттріха, Ірвіна Ардітті, Р. Цапфа, Г. Штеблера, Ж. Дюрана, Х. Лахенманна, В. Ріма (Німеччина).
З 1993 року — член і координатор оргкомітету Міжнародного форуму «Музика молоді» в Києві. З 1995-го працює на кафедрі композиції НМАУ. Відвідала як композитор-гість флейтовий майстер-курс у Райнсберзькій академії музики в Німеччині (1999), читала лекції у вишах Німеччини та США. Отримала творчі резиденції і гранти Німеччини та Швеції. 2010 року одержала стипендію Фонду Фулбрайта на стажування в Стенфордському університеті (CCRMA, США).
Твори Л. Юріної виконуються в Україні, Росії, Німеччині, Франції, США, Канаді, Італії, Фінляндії, Польщі та ін. Вона активно співпрацює з відомими європейськими й американськими виконавцями. Виступала на радіо Deutsche Welle (Німеччина), Українському незалежному радіо (Чикаго, США), в Едмонтоні (Канада), Українському національному радіо тощо. Твори маестро опубліковані видавництвами «Музична Україна» та Frederic Harris Music Publishing (Канада).
