У своєму вірші, присвяченому українському історикові, етноґрафу, поетові, композиторові й першому українському енциклопедисту та … першому «українському буржуазному націоналістові» Миколі Андрійовичу Маркевичу, ґеніальний Тарас Шевченко писав:
«Бандуристе, орле сизий!
Добре тобі, брате:
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Тепер летиш в Україну —
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою,
Та хто привітає.
Я й тут чужий, одинокий,
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.
Чого ж серце б’ється, рветься?
Я там одинокий.
Одинокий... а Украйна!..»
Я вже колись писав, що українські бандуристи й кобзарі, впродовж багатьох століть зберігали духовний ґенофонд нашого народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню народну мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом та іноземними наїзниками. Їхня просвітницька діяльність часто заборонялася москвинами, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання та забуття. - Кобзарі ж у своїх епічних творах оспівували героїв повстань й національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію нашого народу – про визвольні змагання, козаків, Коліївщину, борців за нашу Волю. - У 18 сторіччі мандрівні співці-кобзарі почали об’єднуватися в окремі цехові братства, які часто мали власне господарство, управу, печатки, касу, ба більше, - навіть суд. Усі функції серед членів цехового братства були чітко розподілені й закріплені. Кобзарськими цехами керували головні цехмайстри, які й набирали учнів. Для професійного таємного спілкування народні співці виробили специфічний жарґон. У ХІХ-ому та, власне, й на початку ХХ-го століття центри кобзарів та лірників існували на Чернігівщині, Полтавщині та Харківщині. Серед видатних кобзарів того часу знаходимо, зокрема, й ім’я та прізвище мого земляка, уродженця міста Лохвиці на Полтавщині, панмайстра, своєрідного президента корпорації тогочасних кобзарів та лірників Івана Кравченка-Крюковського.
17-го ж січня цього року, за якийсь місяць до початку повномасштабної війни Московщини проти України, наша спільнота в усьому світі відзначила 115 років від дня народження іншого мого земляка-полтавця - Григорія Трохимовича Китастого, який народився у містечку Кобеляках у селянській родині, що вела свій родовід з «козацького стану», - направду видатного композитора, дириґента, бандурист й Героя натепер вже Воюючої України який упокоївся 6 квітня 1984 року в північноамериканському Сан-Дієґо, що в Каліфорнії. - Відомо також, що полтавець з походження Григорій Китастий деякий час замешкав у Детройті, пізніше короткий час - у Каліфорнії, а в 1964 році переїхав до Чикаґо, де очолив перший ансамбль бандуристів Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ). Наприкінці 1960-их років він переїхав до Клівленду і звідти автомобілем їздив до Детройту на проби (репетиції) капели Бандуристів. Між іншим, на честь 70-річчя Григорія Китастого осередок Української Революційної Демократичної Партії, членом якої він був, привітав його виданням «Збірника на пошану Григорія Китастого». - Похований видатний мистець полтавського року на українському православному цвинтарі, побіч церкви-пам’ятника в Савт Баунд Бруці (Ню Джерзі, США), де я побував у травні 2016-го року, поблизу місця Вічного спочинку свого земляка-полтавця.
Також у січні, 22-го числа, що пізніше стало Днем Соборности України, 1906-го року в Полтаві народився й інший знаменитий бандурист, основоположник кобзарських колективів в Австралії Григорій Бажул, що спочив у Сіднеї 17 жовтня 1989 року, який в часі Другої світової війни виїхав у Західну Україну, де виступав у складі ансамблю з мистцями З.Штокалком та В.Юркевичем для воїнів УПА. На еміґрації в Західній Німеччині став учасником та згодом адміністратором Капели бандуристів імені Т.Г.Шевченка та пізніше художнім керівником ансамблю Братства кобзарів ім. Остапа Вересая. Натепер в Австралії є досить відомими бандуристами з полтавським корінням є Петро Деряжний та Віктор Мішалов, з якими я тримаю досі довголітні й плідні контакти.
Понад місяць вже після початку повномасштабної війни Московщини супроти нашого народу, 28 березня 2022 року, відзначив свій 60-річний ювілей видатний учень знаменитого маестро полтавця Григорія Китастого, батьки якого походили з Прикарпаття, - Марко Фаріон. - Усі ці ювілеї та наступні після 24 лютого 2022 року дати та ювілеї українських патріотів, натепер затьмарені кривавою війною супроти нашого народу, й пройшли та деякий час відбуватимуться без гучних святкувань та відзначень на усій материковій Україні та країнах поселення українців, якось непомітно.
Що ще нам відомо про сучасного маестро Марка Фаріона? - Згідно з ґаслом Вікіпедії маємо скупі відомості, що Марко Дмитрович Фаріон (нар. 28 березня 1962, Клівленд, Огайо, США) — бандурист, оперний співак і стоматолог. Зараз Фаріон проживає в Стерлінґ-Хайтс, штат Мишиґен, має стоматологічні кабінети в містах Клоусон, штат Мишиґен, і Артезія, штат Ню Мексико. Його музика звучала в прямому етері Народної телевізії США (PBS). Про нього згадується в кількох книжках про бандуру та бандуристів. Студент бандури Григорія Китастого. - Довголітній член та соліст Української Капели Бандуристів ім. Шевченка (1977-2002), був солістом численних хорів у США та Канаді. Соліст Детройтського Концертового Хору та член оперного хору при Детройтській Опері. Був членом Хору Тисячоліття при проводом Володимира Колесника, де українські мистці записали 35 хорових концертів церковної музики Дмитра Бортнянського. - Ці відомості дещо доповнює Вікіпедія Апдейт: «…Марко Фаріон навчався в Університеті Кейс Вестерн Резерв, де здобув ступінь бакалавра з хімії. Навчався музиці, де його вчителькою вокалу була Ґретхен Гарнетт. Він також вивчав голосовий спів в Музичному інституті Клівленду з Рувеном Капліном та музичний супровід у Клівленді - з Робертом Пейджем. Пізніше Марко Фаріон відвідував Стоматологічну школу Університету Кейс Вестерн Резерв й здобув ступінь доктора стоматологічної хірургії, він є фаховим стоматологом, який практикує в Мишиґені. Марко Фаріон став членом Українського хору бандуристів у віці 15 років, а солістом басу - в 17 років. Він також виступав у ролі басового соліста в хорі, де навчався, як також – у Детройтському концертному хорі, Детройтському симфонічному оркестрі та симфонії Лівонії. Пан Марко також був солістом на кількох заходах Товариства українських бандуристів, включаючи їхні гастролі Південною Америкою. Він був відомим солістом й кантором у багатьох церковних хорах... Виступав із Детройтським оперним театром та Оперним театром Мишиґену та в Канадсько-українському оперному хорі. М.Фаріон був членом-засновником Товариства українських бандуристів й обіймав посаду його президента, був одним із засновників Школи бандури імені Григорія Китастого та її першим музичним керівником у 1984 році. М.Фаріон входив до складу Ради мистецтв протягом 20 років разом з Українським хором бандуристів, 6 років перебував на посаді віце-президента правління, 2 роки на посаді голови правління Українського хору бандуристів. Марко Фаріон був одним із засновників знаменитої Кобзарської Січі - літньої музичної програми та табору й був їхнім адміністратором протягом 11 років, він також очолював Детройтську школу бандуристів СУМ і працював в Детройтській школі бандуристів, написав композиції для бандури та численні аранжування для інструментальних, як також до вокальних пісень. Марко Фаріон брав участь у 10 записах Українського хору бандуристів, будучи солістом на трьох із них, він також взяв участь у 12 записах концертного хору Детройту, на яких сім разів виступав солістом, також був солістом басу Джордж Фіала (Велика Британія) та Літургії Тисячоліть, що була записана в Едмонтоні (Канада). Марко Фаріон брав участь також у діяльності Оперного театру Мишиґену, запису світової прем’єри Девід ДіЧ’єра’с, він також має сольний реліз під назвою «Bandura LIVE!».
До цього слід додати, що український бандурист, оперний співак, а за фахом - лікар-стоматолог, маестро Марко Фаріон народився понад шість десятків років тому в родині свідомих українців з Прикарпаття - доктора медицини Дмитра Фаріона (*30.10.1921-†21.08.2020), народженого в Богатківцях на Тернопільщині, та пані Марії (з дому - Цибик) (*28.10.1925-†06.05.1984), яка народилася в місті Надвірній на Прикарпатті. - Марко Фаріон з юних літ, як я вже згадував вище, разом з іншими його ровесниками й ровесницями українського роду вивчав бандуру та голос у леґендарного бандуриста, композитора та музичного керівника та дириґента українського хору бандуристів Григорія Китастого, полтавця з походження. - З маестро Марком Фаріоном я започаткував плідну переписку кілька років тому. Пан Марко час від часу повідомляв цікаві фраґменти з життя й творчості українських бандуристів та мистців в Краю та на чужині. У своїх записках пан Марко, серед іншого, писав до мене про бандуристів Івана та Микому Самокішин, Григорія Бажула, Григорія та Петра Китастих, Зиновія Штокалка, згадував - колишнього вояка Другої УД УНА (1945), мого приятеля д-ра Івана Буртика, який знав його діда та згадував його в книжці про Другу дивізію - Онуфрія Івана Цибика. Як виявилось, покійний нині тесть Марка Фаріона - Іван Ляш з Львова, народився в селі Піски також був у Другій дивізії УНА, а батько загаданого - Григорій Ляш був отруєний НКВД-истами в 1930-их роках. До речі, батько пані Марії Фаріон – поручник 2-ої Дивізії УНА Онуфрій Цибик, як писав мені колись д-р Марко, «…провадив Бережанську сотню та переплив Ельбу та здався американцям. Ті, що під ним служили, мали добрі згадки про нього. Вони всі еміґрували пізніше, але американці мого дідо репатріювали. Мама довший час не знала, де він - чи загинув, чи на Сибіру?. Аж в 1973 році дали нам знати через польський уряд (бо мали ще хату в Ярославі), що «совєти» його розстріляли ще у 1945 році….»…- В інших своїх записках він лютого 2018 року пан Марко Фаріон, зокрема, писав «…Цікава Ваша стаття. Також цікаво, що Г.І.Бажул майже точно рік старший від Г.Т.Китастого. Обидва спілкувалися з Штокалком. - Китастий похований недалеко від Зіновія Ш(токалка) в Баунд Бруці… - Я й Івана Яціва (того, що намалював дружній шарж на художника Михайла Дмитренка) знаю. Чудовий графік… …Є в мене й інші платівки з мистецтвом Дмитренка - Дівоча Капеля й інші. - Пошукаю… Тут ще дві пластинки з мистецтвом Дмитренка. В мене є власна колекція пластинок бандуристів - знайду «подвійні» та вишлю Вам…».
18 червня 2018 року я отримав ще одну коротку записку від пана Марка Фаріона: «Дякую! (за статтю про д-ра Миколу Дейчаківського) Др Микола Дейчаківський був мій хрестний батько! Його найкращий друг - це мій батько - також член підпілля…». - Пізніше вже, 22.11.2021 року, пан Марко додав: «…У мене дуже мало фотографій разом з Хресним. Є мої хрестини, моє перше причастя, моє весілля (він був Старостою)….». – Цікавими, як на мене, є ширші біографічні інформації й батьків Марка Фаріона - д-ра Дмитра Фаріона, оскільки вони з д-ром Миколою Дейчаківським були дещо пов’язаними з підпіллям ОУН(р) на Рідних Землях та різними аспектами нашої визвольної справи на чужині. Згідно з інформаціями д-ра Марка Фаріона, - його батько д-р Дмитро Фаріон, який народився в Богатківцях, вступив до Тернопільської гімназії, під час большевицької окупації був учасником підпілля ОУН(р), заарештований нацистами та поміщений у страфляґер в Львові, пізніше був приречений на тяжку фізичну працю. По закінченню Другої світової війни пан Дмитро став українським біженцем, опинився в Мюнхені у таборі для переміщених осіб «Ді Пі» таборі на Фраймані. Рівнож навчався у медичній школі в Університеті Людвіґа Максиміліана. Опублікував німецькою мовою фахову працю про пеніцилін, щоб отримати ступінь доктора медицини. Д-р Дмитро пропрацював 50 років доктором медицини в Західній Німеччині, Ню Йорку та Клівленді. В Клівленді усі пацієнти його любили та шанували. Він допомагав усім та найбільше допоміг церкві св. Йосафата та склав пожертви на українську школу. Поміг пожертвою побудувати катедру, де в 1988 році став осідок Пармської дієцезії УГКЦ. Лікував Єпископа Москаля та усіх священників з цих околиць. Блаженіший Мирослав Любачівський також був його пацієнтом, коли ще жив в Клівленді. Також бадав Патріярха УГКЦ Блаженішого Йосифа Сліпого, коли той перебував в Клівленді. - Св.пам. Дмитро Фаріон був кур’єром ОУН(б), пізніше – Закордонни Частин ОУН, багаторазово бував в колишньому СССР, ніколи разом зі своєю дружиною, а остання поїздка була якраз з його сином Марком, в 1980-ому році, де їх заледве не схопили совєцькі КҐБ-спецслужби. Прикордонники обшукували їх обох понад дві години, прискіпливо перебираючи їхні валізи та зривали каблуки з черевиків д-ра Дмитра, але вони так і не знайшли дисидентську картину, яку той вшив між підкладкою валізи, та мікрофільм, який він засунув під часткові зубні протези. Дружина пана д-ра Дмитра Фаріона - Марія (з дому - Цибик), яка народилася в Надвірній на Прикарпатті, закінчила Бережанську гімназію, в часі першої большевицької окупації Західної України була учасником підпілля ОУН(р), згодом була вивезена нацистами до Третього Райху (Німеччини) на примусову працю. По закінченню Другої світової війни панна Марія також була біженкою й опинилася у таборі переміщених осіб «Ді Пі» в Мюнхені (Фрайман), вступила до місцевого університету та отримала диплом з математики. Разом із Ярославою (Славою) Стецько, допомагала лікувати пораненого заступника Голови Проводу ЗЧ ОУН Ярослава Стецька, працювала в штабі ЗЧ ОУН у Мюнхені при вулиці Цеппелінштрассе. Після переїзду до ЗСА (США), вона працювала у своєму новому будинку в Ню Йорку, потім у Клівленді, як членкиня правління, а потім була очільницею відділу в Клівленді Союзу Українок Америки (СУА). В часі «холодної війни» в 1970-80-х роках пані Марія Фаріон була т.зв. «туристкою», відвідувала нібито родину в Україні та Польщі, але насправді є була кур’єркою по лінії ОУН(б) - ЗЧ ОУН й займалася передаванням самостійницьких матеріалів, інформацій, готівки для українських патріотів та підпільно вивозила «із-за залізної завіси» дисидентську літературу, твори українських мистців та заборонену в підсовєцькій Україні інформацію про переслідування та вироки дисидентів-політв’язнів. Обоє батьків пана Марка Фаріона – д-р Дмитро і пані Марія Фаріони за свою небезпечну працю та жертовну діяльність були нагороджені медалями особисто Ярославом Стецьком від імені Проводу ЗЧ ОУН та Антибольшевицького блоку народів (АБН) за їхню відданість українській справі та відвагу. - До речі, подружжя Стецьків, як і Дейчаківські, також доводилися кумами панству Фаріонів, - пан Ярослав Стецько був хресним батьком старшого сина Марії та Дмитра – Юрка, який народився у 1950-ому році. Відомо, що подружжя Ярослав і Слава Стецьки майже щороку прибували до США, аби відвідати панство Фаріонів, після ж політичного скритовбивства аґентом КҐБ Б.Сташинським Голови Проводу ЗЧ ОУН Степана Бандери, вони бували за океаном вже під псевдами «Данів» або «Данків». - Подейкують, що вже після того, як у підсовєцькій газеті «Известия» згадали про д-ра Дмитра Фаріона, який разом з пані Марією були батьками п’ятьох дітей, як про «емісара бандерівців», - то він нібто приобіцяв своїй дружині більше ніколи не буде повертатися до СССР.
Насамкінець, подам лише три цікаві й вимовні факти із життя та діяльності Марка Фаріона, між якими часова відстань – понад 40 років: перший факт з його біографії - 12 січня 1981 року, понад чотири десятиріччя тому, українські студенти з Клівленду - Ганя Воронич, Марко Фаріон та Роксоляна Кармазин вийшли на протестну акцію в місцевому Паблік Сквері проти антиукраїнської політики в «тюрмі народів» - совєцькому союзі, правонаступницею якого під сучасну пору є кривава путінська Московщина. Другий епізод - Український культурний центр Святого Володимира у в Пармі (Огайо, США) та Клівлендська школа бандури Григорія Китастого запросили молодих українців з країн поселення на програму літньої бандури, що тривала від 26 липня по 7 серпня 2021 року. - Музичниим керівником програми був Микола Дейчаківський, інструкторами - Микола Дейчаківський, Марко Фаріон, Максим Маглай, Квітка Созанська. – Укрінформ повідомляв, що ця програма споглядалася до індивідуальних уроків, що зосереджуються на техніці, і буде для учнів 11 років і старше, від початківців до просунутих рівнів. Кожен учень мав можливість обрати між однотижневим курсом (запропонованим протягом двох тижнів) або повним двотижневим курсовим курсом для навчання. - Третій епізод, вже в часі повномасштабної московсько-української війни: - «128-ма окрема гірсько-штурмова закарпатська бригада надіслала панові Марку з поля бою світлину з розписаним на честь нього Державним прапором України з такими написами: «Марко Фаріон, дякуємо за підтримку нашого народу в боротьбі за свободу!!! Боже, бережи Україну! - Бути добру! Слава Україні!...»
Ось такими були мої спорадичні думки з Воюючої України після не відзначеного належним чином 60-літнього Ювілею українського мистця й патріота маестро Марка Фаріона. – З роси й води, наснаги й нових творчих здобутків й Многії Літа, дорогий пане Марку, - засилаю Тобі свої найщиріші зичення з благодатної полтавської землі! «...Дякуємо за підтримку нашого народу в боротьбі за свободу...». – Впевнений, що усі прийдешні дні народження, ми будемо святкувати вже на мирній українській землі й у широкому колі своїх друзів!
