Нагадаємо, ми розпочали з «МАРШРУТУ №1. СУМИ — ВИСТАВА «ПЕР ГЮНТ» (див. «День», №4 — 5) продовжили «МАРШРУТОМ №2. ХАРКІВ — «ЛЮБОВ ДО ТРЬОХ АПЕЛЬСИНІВ» (див. «День» №9 — 10) , МАРШРУТ №3. ЛЬВІВ познайомив із резонансною «АЛІСОЮ» (див. № 14—15), Маршрутом №4 «Одеса — опера La Traviata» («День» № 19-20), «Маршрут № 5. Івано-Франківськ — вистава «Дванадцята ніч, або що захочете!» (див. №22), а нині запрошуємо до Південної Пальміри на «Енеїду ХХІ» Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька.
ЗАМІСТЬ ТРОЇ ФІГУРУЄ... ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИЙ ДОНБАС
Останніми роками в українському театрі межа між класикою і сучасною драмою — звісно, в окремих випадках, — набуває певної умовності. З’являється чимало творів, в яких класичні сюжети отримують кардинально нове прочитання, обростають додатковими героями і сюжетними лініями. «Енеїда XXI» драматурга Віталія Ченського (за мотивами поеми давньоримського поета Вергілія) — один із найпоказовіших прикладів цієї тенденції. Події, описані Вергілієм, Ченський переніс у площину новітньої України, сміливо переінакшився як географічні деталі твору (замість Трої тут фігурує... тимчасово окупований Донбас), так і рівень героїзації персонажів (на відміну від свого попередника, легендарного ватажка римлян, Еней тут — людина скромна, без жодних претензій на геройство). Позбавлений власного дому, Еней з ріднею змушений вирушити на пошуки місця, де зможе жити навіть не щасливо, а хоча би спокійно. Якщо взяти до уваги, що постановник вистави — епатажний Макс Голенко, то можна бути певним — нудьгувати Енею з компанією на цьому шляху не доведеться. Коли ж зважити на той факт, що це мала бути перша вистава Голенка на посаді головного режисера Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька, то ця впевненість мала всі шанси поступитися раціональному мисленню: зрештою, перший спектакль у новому статусі вимагає особливого настрою, а тому замість творчої розкутості у цій роботі автор цілком міг би керуватися стратегічною стриманістю.
«ЕПІЧНА ТРАВЕСТІЯ»
Жанр «Енеїди XXI» означено як «епічна травестія». Після прем’єрних показів можна зробити висновок, що травестії тут таки суттєво більше, ніж епічності. Цю виставу Максим Голенко задумав як довгу дорогу Енея — до спокійного життя, до самого себе, до розуміння того, чому сталося саме так і хто винен в тому, що відбувається зараз. При чому, протягом вистави герой так і не дістанеться пункту призначення, тож його пошуки тривають... І вони точно ніколи не перетворяться на легку прогулянку: з такими «тарганами» в голові, сумнівної надійності супутниками і підлим татусем, який не може пробачити, що колись мати Венера кинула Енея на нього, цього не станеться ніколи.
Умовно персонажі у виставі поділені на кілька груп: енеади, боги, смертні. Зіштовхуючи їх між собою, режисер випробовує на міцність кожного і переконує, що найвеличніші бувають вразливими, а смертні здатні виживати навіть там, де вижити нереально в принципі. А, взагалі, наголошує режисер, ми всі в одному човні, тобто, автобусі, на пасажирські сидіння якого до подорожніх час від часу підсідають й інші герої.
У виставі говорять українською, російською, суржиком і ... щедро матюкаються. Такий мовний принцип, звісно, виправданий концептуально, але водночас він спровокував досить потужну хвилю обурення у глядачів, які не хочуть або ж не можуть занурюватися у питання, чому той чи інший герой розмовляє саме так. Зате на політичні чи інші асоціації з сьогоденням всі реагують дружно і прогнозовано: Юноні з характерною косою дружно посміхалися, при згадці про Левантський припортовий завод розуміюче кивали...
Центральним елементом сценографії в «Енеїді XXI» (художник-постановник — Олеся Головач) став муляж літака після катастрофи. Зловісний і потужний у своїй образності, ідентифікований як збитий у 2014-му над Донеччиною малазійський боїнг. Завдяки мобільності протягом вистави турбіна і уламок фюзеляжу доречно обігрувалися в залежності від завдання та емоційного забарвлення тієї чи іншої мізансцени. Створюючи костюми для героїв, художник не лише відштовхувалася від первинного варіанту історії, але й ретельно проаналізувала режисерські ідеї вистави. Тому римські тоги тут сусідують із сучасним вбранням (протягом дійства Еней, зокрема, змінює одяг кілька разів), у кольорах превалює білий, але й агресивного червоного та легковажного синього вистачає, майже всі герої забезпечені фірмовими аксесуарами (як то золотий лавровий вінок Енея, шлем чи то пілота чи танкіста, в якому мчав назустріч пригодам водій автобуса чи руда висока перука кореспондентки Розжигайло).
В «Енеїді XXI» беруть участь актори Одеського театру імені Василька, та їхні колеги з Києва Дмитро Усов, Орест Пастух, Андрій Кронглевський, Фелікс Аброскін та інші. Практикою вистав у копродукції в українському театрі зараз нікого не здивуєш, але цього разу вона мало не зіграла з режисером злий жарт. Через форс-мажор на виставу до Одеси не вдалося приїхати Олександрові Яремі. Всього лише за одну ніч, продемонструвавши неймовірну зібраність і професіоналізм, в «Енеїду XXI» ввівся одеський актор Роман Федосєєв. Відзначаючи цікаві акторські роботи Дмитра Усова, Ореста Пастуха, Ірини Охотниченко та інших, все ж таки, насамперед, хочеться відзначити Анхіза у виконанні Романа Федосєєва.
«Енеїда XXI» — вистава об’ємна, багаторівнева, багатогранна, зухвала і безапеляційна. Якщо поставити собі за мету зафіксувати всі проблеми, що підіймає у цій постановці режисер, — самоідентифікація, корупція, політична кон’юнктура тощо — то треба бути свідомим того, що переглянути її доведеться кілька разів.
