До Києва приїдуть 135 делегатів, щоб обговорити питання розвитку українського театру. На чолі НСТД стоїть режисер Лесь Танюк, а заступником голови Спілки з творчих питань є відома акторка Раїса Недашківська. Режисера й актрису пов’язують роки багаторічної дружби та творчої роботи. Вони разом вчилися в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого, працювали над виставами в Молодому театрі. Випустили гостру, як на ті часи, виставу «Диктатура совісті», репетирували «Мину Мазайла», яку, на жаль, не дозволила випустити влада. Великою популярністю користуються в публіки поетичні вечори акторки.
Раїса Недашківська має щедру душу, добре й чуйне серце. До неї тягнуться люди, з нею люблять працювати режисери, її обожнюють глядачі...
— Раїсо Степанівно, доброта допомагає чи заважає вам у житті?
— По-всякому. Коли Олександр Аскольдов запросив мене до фільму «Комісар», то чесно попередив: «Раю, компанія складна підібралася, до того ж, тебе сприйматимуть як провінціалку, тримайся, доведи їм»… Буквально за тиждень — вся кіногрупа мене вже на руках носила. Адже я дуже хлібосольна, щира й нелукава. Завжди ретельно добираю слова — боюся образити людину.
— Що для вас НСТД?
— Це родина, яка об’єднує всіх наших акторів; піклується, підтримує матеріально, допомагає вирішувати складні ситуації; проводить конкурси, фестивалі, конференції. Театру дуже важко зараз вижити, тому НСТД старається всіляко приділяти увагу провінційним театральним колективам, молодим акторам, театрознавцям, режисерам. Ми опікуємося Будинком ветеранів сцени в Пущі-Водиці, де живуть самотні літні колишні служителі театру. До речі, жодна творча спілка не має подібного закладу. А наші підопічні там нагодовані, доглянуті, їм надають меддопомогу. Нашим талановитим студентам творчих ВНЗ спілка щомісяця виплачує стипендії. Голова НСТД — Лесь Танюк — як ніхто iнший розуміє, як необхідно підтримувати людей культури й мистецтва, адже саме вони покликані зі сцени «сіяти вічне й мудре». І якщо держава байдужа до цієї проблеми, то наша спілка всіляко старається простягнути руку допомоги всім театрам України.
— Ви дуже активна людина, частий гість на багатьох фестивалях. Окрім того, граєте моновиставу «Лісова пісня», репетируєте, в Спілці театральних діячів активно працюєте! Дивлячись на вас, здається, що в добі 30, а не 24 години.
— Люди мистецтва повинні спілкуватися, показувати свої роботи, обмінюватися досвідом. Графік роботи життя в мене дуже щільний. В Ялті була головою журі Конкурсу читців ім. Л. Українки, який щорічно проводить Національна спілка театральних діячів України. Потім полетіла до Благовєщенська — на театральний і кінофестиваль «Амурська осінь». Звідти творчою групою їздили до Китаю — зустрічалися з китайськими діячами культури, привели в порядок російський цвинтар у Харбіні... Щойно закінчила роботу в комісії з премій Національної Спілки театральних діячів (15 років існують ці премії в галузі театрального мистецтва). 10 грудня відкриється V з’їзд спілки театральних діячів і почнеться він із урочистої церемонії нагородження лауреатів. Дипломи та грошові премії отримають 17 осіб із різних регіонів України. Мене запросив президент МКФ «Золотий Витязь» Микола Бурляєв взяти участь у роботі фестивалю. Поїду на тиждень до Москви, де буду як член журі дивитися вистави.
— А ви з Києва щось повезете?
— Від Гільдії кіноакторів України веземо виставу «Монолог про матір» за участю Олексія Колесника. Ця вистава відповідає девізові фестивалю: «За етичні християнські ідеали, за піднесення душі людини».
— З ким із друзів плануєте зустрітися в Москві?
— З любою подругою Ноною Мордюковою — у неї нещодавно був день народження. Звичайно ж, відвідаю Олександра Яковича Аскольдова...
— Чи скоро побачимо вас у новій постановці?
— Нині з Віктором Шулаковим ми працюємо над «Ханумою», а ще я мрію зіграти поему «Марія» Шевченка.
— А про що мрієте в житті?
— Хату в селі побудувати. Я ж — Мавка (одна з легендарних ролей акторки, створена в кіно і театрі за поемою «Лісова пісня» Лесі Українки), задихаюся в місті. Хочеться злитися з природою. Хочу, щоб у хатині обов’язково була піч, а дах покрити соломою — так, як це робили наші предки...
