Ця книжка присвячена останньому з могікан «веселого олівця» народному художнику України Анатолію Василенку. Антологію видало творче об’єднання «Архігум» на чолі із заслуженим архітектором України Віктором Кудіним.
Антологія, як відомо, це збірка обраних творів різних авторів. І перший том, виданий клубом «Архігум» як раз і складався з кращих творів 20-ти карикатуристів клубу, серед яких такі визнані майстри «веселого олівця», як Володимир Казаневський, Олександр Євтушенко, Юрій Кособукін і незабутній художник газети «День» Анатолій Казанський та інші. Про це видання, «Архігум 1983—2003. Антологія української карикатури» в інтерв’ю «Дню» розповів Віктор Кудін (№186-187, 2020). Але для легендарного карикатуриста та пейзажиста Анатолія Василенка «Архігум» зробив виняток, оскільки, на думку Віктора Кудіна, творчість Анатолія Петровича величезна. Як кількісно, так і змістовно. І уособлює собою «документальне кіно українського народу з його гумором, страхами, забобонами та радощами, де підписи до його малюнків виявляються не костурами,як у деяких інших художників,а органічною складовою його художнього всесвіту».
Буває так,що карикатурист знаходить свого персонажа і подорожує з ним протягом усього свого творчого життя,вплітаючи його в пригоди та використовуючи як медіатора. Це інколи теж виходить дуже талановито і цікаво.
Пан Анатолій,безперечно, зовсім по іншому підходить до своїх малюнків.-вони всі різні-кожен зі своїм характером та історією.
— Актори у роботах Василенка,— підтверджує цю тезу соціальна дизайнерка та кураторка Даша ЦАПЕНКО,— люди, анімовані тварини. Часто об’єкти,які мають дуже характерні риси, зображені навиворіт, зсередини. Серед них добряки й негідники,кмітливі й тугодуми, чесні й брехуни,скромні й нахабні,хитрі та винахідливі, розгнівані та розгублені,закохані та розчаровані... Акторів,очима Василенка,рідко можна побачити наодинці,зазвичай вони гуртуються і взаємодіють-розмовляють на вулиці,сміються один з одного в генделику, вбивають один одного в бакалії, кохають(ся), лікують(ся) тощо. Про деяких з них відомі різні деталі: перша дівчина на селі Людка в рожевій сукні в горох, кульгаючий пан Микола з хати по сусідству, бравий офіцер Сидорчук,балакуча Алла Петрівна працює в хлібному з понеділка по середу...
Якщо вдивитись уважно,то в товстому коті, що поблажливо виходить з-під столу,де весілля, можна впізнати свою кішку Мотю, у серцеїдці Людці-своє перше юнацьке кохання, а в офіцері Сидорчуку, можливо, альтернативну версію себе.
Творче надбання Василенка ,вочевидь, заслуговує на збереження для нащадків. Все, що він бачить,автор художньо переносить на папір очеретяною тростинкою, втілюючи в численні ілюстрації, комікси та карикатурах.
Своєю чесністю та самоіронією його роботи викликають щиру посмішку а також добре пояснюють народну любов та популярність видань,де працює Василенко.
Вихід цієї книги підтверджує,що Анатолій Василенко — людина Ренесансу, який в мистецтві може майже все. І художню прозу писати.І картини писати в самих різних жанрах-від натюрмортів до ню і пейзажів.
Додам, що після локдауну в Малому Маріїнському Палаці в Києві і в галереї Bankhotel у Львові можна буде побачити багато робіт Анатолія Василенка, який в передньому слові до виданої антології в свої 82-а роки не береться підводити підсумки творчого шляху: «Оглядатися не буду. Я ще йду.»
