На затишному подвір’ї ошатного будинку цвітуть чорнобривці та мальви, а на деревах наливаються соком яблука, які багато чого бачили на своєму віку — саме тут народилася легендарна Леся Українка. Це місце у Новоград-Волинському добре знане — його освятила поетеса та її благородна родина не тільки на всю Україну, а й на весь світ. Зараз у стінах, що пам’ятають народження 13 лютого 1871 року Лариси Косач, розмістився Літературно-меморіальний музей Лесі Українки.
Цікавий напис залишив у книзі відгуків Юрій Косач: «З великим хвилюванням переступив поріг будиночку, де жили мій дід і бабуня і народилася Леся. Велика і глибока подяка керівникам музею-будинку від себе та від усієї родини за таку любов до Лесі, за таку натхненну працю для збереження пам’яті її на славу українського народу. Будинок-музей в Новограді-Волинському — це вагома ланка для вивчення життя письменниці. До ще більшого наближення її виняткової особистості до нашої сучасності і до майбутнього — в ім’я вона вічно житиме. Юрій Косач з Нью-Йорка, США, 26.02.71.»
Фасад меморіального будинку прикрашає барельєф роботи скульптора Галини Кальченко. На подвір’ї встановлене погруддя Лесі Українки — робота Валентини Дяченко, а солідніший пам’ятник Лесі Українці у Новоград-Волинському відкрито 1987 року на центральній площі. Тут люблять фотографуватися молодята та гості міста. І саме тут у 23-й раз розпочнуться заходи Міжнародного свята літератури й мистецтва «Лесині джерела», де зберуться науковці, поети, письменники, професійні та аматорські музичні колективи.
У п’яти кімнатах меморіального Музею Лесі Українки експонуються документи, картини, фотознімки, книжки, меблі, особисті речі родини та її оточення, що відтворюють атмосферу життя знаменитої родини Косачів у Новоград-Волинському.
Кілька десятиліть музеєм завідує великий ентузіаст своєї справи, науковець, людина, віддана пам’яті й величі постаті Лесі Українки — Віра Римська. Вона й колектив музею — активні учасники й організатори всіх культурних заходів, пов’язаних із іменем легендарної поетеси і, зокрема, свята «Лесині джерела».
Сонячний серпневий день, тиша і спокій навкруги — немов природа налаштовувалася на спогади й розповіді.
— Пані Віро, пригадайте, як створювався Музей Лесі Українки?
— Мені дуже подобаються рядки Лесі Українки, які можна сприймати як її духовний заповіт, вони мали бадьорий дух і були наче вітанням вічному життю — «Коли ж мене на півдорозі стріне важка лавина і впаде мов доля, Хай по мені не плачуть смутні дзвони, хай заспіває вільний, дзвінкий вітер...». Ось так мені хотілось, аби наші відвідувачі сприймали експозицію музею, так ми намагалися її створювати. З 1963 до 1970 рр. Музей існував як народний, тут була бібліотека, а після постанови про створення державного літературно-меморіального музею на базі Житомирського краєзнавчого музею — ми стали його філіалом. Він відкрився через сто років після смерті поетеси — у 1971-му.
— Вважається, що головний Музей Лесі Українки — у Колодяжному, бо народилася вона на Волині.
— Так, Батьківщина Лесі Українки — Житомирщина (колишня Волинська губернія займала наші сучасні п’ять областей — Житомирську, Рівненську, Волинську, частину Тернопільської та Хмельницької). Народний музей в Новоград-Волинському існував у 1963 році, а в 1964-му в Колодяжному вже відкрили садибу-музей з державним статусом — і всі експонати «попливли» туди. А в 1971 р., коли готувалися святкувати 100-річчя з дня народження Лесі Українки, музей в Колодяжному був головним пунктом святкування. Але ж у нас був беззаперечний доказ — у Житомирському архіві ми знайшли метричну книгу Волинської духовної канцелярії із записом про те, що день народження Лариси Косач зафіксований у Новограді-Волинському, а у Преображенській церкві дівчинку хрестили. Ми зробили копію з того запису й показали Петру Тимофійовичу Троньку. Він тоді був народним депутатом від Волині, очолював делегацію ювілейного святкування. Тронько приїхав до нас перед заходами і, коли побачив документ, дуже здивувався: хто ж увів усіх у оману? Він сказав, що повернеться з Волині і, якщо побачить, що у нас все готове, то привезе гостей. Ми працювали дні й ночі. Я тоді була ще молодим музейним працівником, багато що ми робили інтуїтивно, але з душею і любов’ю до пам’яті поетеси. І коли Тронько приїхав на зворотному шляху, то музей уже був. Урядова делегація з Києва побачила експозицію і вже потім поїхала в Колодяжне. Я взяла в шкатулку землі і разом із гостями поїхала. Мене там зустріли в штики: яка батьківщина Лесі Українки у Новоград-Волинському? Подаю на рушнику землю, а колеги-музейники не хочуть брати... Закінчилося свято, всі роз’їжджаються, я телефоную до Новоград-Волинського нашому фотографу й прошу надрукувати сто фотографій того архівного запису з метричної книги. У ті часи ще не було ксероксів, але фотограф зрозумів завдання, й на ранок все було зроблено. З водієм Петра Тронька я передала фотографії для всіх членів делегації... Важко було доводити істину. Хоча й досі багато хто Лесю Українку перш за все пов’язує саме з Колодяжним. Та для родини Косачів Новоград-Волинський був надзвичайно важливим і щасливим містом. Саме тут народилися троє їхніх дітей — Михайло, Лариса і Ольга. У своїх спогадах Ольга Петрівна Косач-Кривинюк писала, що «Звягельський (так колись називався Новоград-Волинський) період свого життя Леся згадувала завжди як щось найпрекрасніше».
— Розкажіть, чим славний ваш музей?
— У ньому відтворена атмосфера часу й життя родини Косачів. Зайшовши в першу кімнату музею, наші відвідувачі немов потрапляють у часи існування нашого міста другої половини ХІХ століття, знайомляться з історією Новоград-Волинського, який залишився в пам’яті майбутньої поетеси і звідки вона черпала творче натхнення. На поважному місці в кімнаті висить портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишиваним рушником. Тут часто вся родина збиралася, лунала музика. Через вітальню Косачів ми потрапляємо в найголовнішу кімнату, за спогадами Олени Пчілки, — дитячу. Куточок, у якому стояло ліжко маленької Лесі, ми символічно позначили віночком із безсмертника і прикрашаємо живими квітами, що лежать на дерев’яній підставці. А поряд на стенді — муляж достеменної метричної книги, відкритої на сторінці із записом про дату й місце народження Лариси Петрівни Косач. У цій же кімнаті можна побачити особисті речі письменниці: український національний костюм — вишиванку, спідницю, фартух, тернову хустку, намисто, стрічки, а також чашечку, що її Леся привезла з Італії. Під час ремонту, ще на початку формування музею, на горищі серед мотлоху нам вдалося знайти дитячу іграшку, якою гралися діти Косачів — маленький дерев’яний рубель, це одна з таких милих меморіальних речей. Є у нас ще одна дивовижна річ — живописний малюнок Лесі Українки із зображенням частини хати її подруги дитинства Варвари Дмитрук. Ця довершена, з точки зору образотворчого мистецтва, робота свідчить про те, що Леся могла стати справжнім художником, про що вона мріяла. «Хочу бути похожою на Шевченка, писати і малювати»...
— А чи існують у вас якісь зв’язки з нащадками родини Косачів?
— Тісні і тривалі стосунки ми мали з племінницею Лесі Українки — Ольгою Сергіїв, дочкою її сестри Ізидори Косач. Вона мешкала в Америці, часто телефонувала до музею, писала нам листи, подарувала до експозиції чимало родинних речей. Вона мріяла приїхали до Новоград-Волинського, але не судилося. Після смерті матері естафету пам’яті перейняла на себе її дочка — Ольга Петрова. Про свою знамениту бабусю, про місце її народження, родину їй багато розповідала Ольга Сергіїв. На відміну від матері, Ольга Петрова двічі приїздила до музею (у 2003 і 2008 рр.) Вона не хотіла афішувати свої візити, не спілкувалася ні з пресою, ні з місцевою владою. Їй був цікавий тільки музей і все, що пов’язане з родиною. У перший раз вона подарувала музею багато фотографій і вишиваночку, яку носила в дитинстві, її вишивала бабуся Ізидора. Знаєте, та вишиваночка була вже дуже благенькою, і мені довелося її реставрувати: я поправила мереживо, і зараз вона у гарному вигляді лежить під склом у нашій експозиції. Ольга Петрова добре розмовляє українською. Вона розповідала, що в Америці їхня родина зберігає народні звичаї, пам’ятає традиції. В останній свій приїзд пані Ольга подарувала нам ще одну сімейну реліквію — шкатулку Олени Пчілки. Ця річ дуже давня, Ольга відреставрувала її в Іспанії, хоча маленький замочок там зламаний, але ключик зберігся...
— Розкажіть, які у пані Ольги були враження від музею?
— Уперше, коли переступила поріг дому своїх видатних родичів, вона з хвилюванням сказала: «Тут мені все близьке й рідне... Це ж речі моєї родини»! Вона все уважно роздивлялась, фотографувала кожний експонат, аби повезти світлини своїм дітям і онукам за океан. Ми їй подарували вишитий рушник, вона його прийняла як скарб, сказала, що він їй буде нагадувати про Україну, Лесю і наш музей, який став їй рідним. Узагалі, ці зв’язки, може, й найважливіші, бо таким чином не переривається зв’язок поколінь. Для онуків і правнуків це вже щось дуже далеке, тим більше, що живуть вони в іншій країні та в іншій культурі, та все ж нащадки Лесі Українки вдячні, що на Батьківщині їхніх предків зберігають пам’ять і духовну спадщину поетеси. А ми через них дізнаємося про зовсім невідомі моменти життя нашої великої землячки, такі, про які можуть розповісти тільки її родичі. Сподіваюсь, що ниточка з родиною Лесі Українки не обірветься і цікавість до коренів роду буде передаватися з покоління в покоління.
— Пані Віро, розкажіть, що цьогоріч ви підготували до свята «Лесині джерела»?
— За традицією, міжнародне свято літератури та мистецтва «Лесині джерела» та свято міста Новоград-Волинський проводяться разом. А тому з 22 по 24 серпня наше місто перетвориться на галасливий «вулик», де зазвучатиме класична, народна, духова музика, пісня та гумор (цього року свято пройде у 23-й раз). Будуть організовані туристичні екскурсії історичними місцями, пройдуть майстер-класи, виставки, квітковий карнавал. Усі охочі зможуть продемонструвати свою козацьку звитягу у «Звягельських розвагах». До речі, гостей свята запрошуємо приходити вбраними у вишиванки. Як відомо, красу й неповторність, глибинний зміст давніх узорів розуміла, збирала, відтворювала Олена Пчілка, мати відомих українців, які прославили наше поліське місто — Лариси (Лесі Українки), Михайла (Михайла Обачного) та Ольги (Олесі Зірки). У Музеї 22 серпня пройде «Свято купальської пісні». Воно буде присвячене 115-й річниці видання збірки «Купала на Волині», там надруковані пісні, зібрані поетесою в нашому краї. Деякі пісні виконуються народними колективами, але нам хотілося, щоб усі вони стали широко відомими, а митці користувалися саме лесиним надбанням. Ми запросили до участі у концертах місцеві самодіяльні колективи, а ми, науковці, розкажемо відвідувачам музею про історію пісень, про цікаві моменти їхнього написання, про те, як досліджувала народну творчість Леся Українка...
