Національна спілка кінематографістів України, що переобрала на своєму квітневому з’їзді керівництво, як і раніше, в підвішеному стані.
Як уже писав «День», колишній голова НСКУ оголосив з’їзд нелегітимним. Кінематографісти звернулися за правовою оцінкою до Міністерства юстиції. Отримана звідти відповідь продовжує період міжвладдя в Спілці на невизначений термін. Міністерство культури в ситуацію поки що не втручається, зате думає про чергові «операції з кінонерухомістю». У країні, в якій слуги народу ніколи не знають, скільки їм лишилося до фіналу служіння, всі поспішають на сейли.
У висновку Мін’юсту («Про взяття до уваги інформації про внесення змін до складу керівних органів НСКУ») говориться, що кінематографісти не подали документів про скликання V (XI) з’їзду, визначення норми представництва і порядок виборів делегатів, а надані витяги з протоколу форуму не містять інформації про кількість зареєстрованих депутатів, що не дозволяє встановити, чи було дотримано пункт Статуту Спілки, що визначає правомірність рішень з’їзду.
Крім того, витяги з протоколу не відображають дотримання тих пунктів Статуту, в яких ідеться про вибори голови Спілки й голови його контрольно-ревізійної комісії на альтернативній основі. Не були подані і зміни до Статуту, затверджені на з’їзді. У результаті «Міністерство юстиції не має правових підстав для взяття до уваги інформації про зміни у складі керівних органів, які, згідно з поданими документами, прийняті 28—30 квітня 2009 р. V (XI) з’їздом Національної спілки кінематографістів України».
Законодавство України, що регулює діяльність мистецьких спілок (Конституція, Закон «Про професійних творчих працівників і мистецькі спілки», інші нормативно-правові акти), не покладає на Міністерство юстиції функції контролю за дотриманням мистецькими спілками власних статутів, оскільки вони є організаціями громадськими. Мін’юст займається лише державною реєстрацією професійних мистецьких об’єднань. У документах, необхідних для реєстрації, має відображатися і склад керівних органів. Ім’я голови нарівні з іншими даними про організацію вноситься до Єдиного реєстру громадських формувань. Таким чином, Мін’юст бере до уваги інформацію про голову мистецької організації та ніби підтверджує його офіційний статус.
Такий статус Мін’юст має визначити і для новообраного голови. Але на підставі документів, поданих НСКУ після V з’їзду, юристи міністерства не змогли зафіксувати й підтвердити факт зміни в складі керівництва Спілки. Тобто кінокритик Сергій Тримбач як новий голова СК «не визнаний».
Це означає, що новий голова не має права підпису й не уповноважений офіційно представляти Спілку в усіх інстанціях і на всіх рівнях. Сьогодні банківські рахунки СК наполовину заблоковані. У правовому й фінансовому сенсі організація опинилася у підвішеному стані. На прес-конференції, зібраній із цього приводу (на ній, окрім самого Тримбача, були присутні кінорежисери Роман Балаян, В’ячеслав Криштофович, Олег Фіалко, актриса Лариса Кадочникова), кінематографісти заявили, що документів, зазначених у висновку Мін’юсту як «неподані», у міністерстві від них жодного разу не зажадали. При тому, що члени НСКУ впродовж усього місяця, коли готувалася міністерська відповідь, регулярно спілкувалися зі співробітниками відомства, включаючи Олену Семеркіну, котра очолює Департамент легалізації та регулювання діяльності бюро кредитних історій, що займається реєстрацією мистецьких спілок (підпис Семеркіної значиться на висновку Мін’юсту). Кінематографісти запевняють, що всі ці документи в них є, й в будь-яку мить вони могли бути надані Мін’юсту.
Тривалий процес «легалізації» нового керівництва Спілки кінематографісти розглядають як окремий пазл у загальній картині, що складається довкола СК, точніше, довкола його єдиної нерухомості, що залишилася, — Будинку кіно. За їхніми словами, колишній голова НСКУ, кінорежисер Борис Савченко виношував ідею кардинальної перебудови останнього притулку гнаних долею кінематографістів. Близько мільйона трьохсот тисяч гривень, виділених Міністерством культури на реконструкцію застарілого оснащення Будинку кіно, включаючи звукову та проекційну апаратуру, Борис Іванович витратив на оплату експертизи фундаменту й розробку проекту нової будівлі. Згідно з ескізами проекту, на місці звичної для всіх киян споруди по вулиці Саксаганського має постати хай-теківська краса в 12 поверхів із додатковим корпусом і підземними паркінгами. Економічне чуття членів НСКУ підказало їм, що на зведення чергового архітектурного пам’ятника часів раннього українського капіталізму державних грошей забракне (або Міністерству культури треба буде кілька років поспіль відкладати весь свій річний бюджет — у надії розрахуватися за кінобудівництво віку). В таких ситуаціях, як відомо, на допомогу приходить приватний інвестор. Члени Спілки, які читають газети, дивляться телевізор і просто спілкуються з представниками інших творчих професій, знають, що приватний інвестор ніколи не приходить просто так. У цьому випадку «не просто так» може вилитися в те, що кінематографістам у новому «хмарочосі» залишать їхні законні чотири поверхи, а може й не залишать. Як карта ляже. А карта в період будівельної підготовки до Євро-2012 (Будинок кіно знаходиться саме біля Республіканського стадіону) ризикує лягти по-різному.
Вирішивши, що доля бомжів — це останнє, чого б їм хотілось у цьому житті, члени НСКУ почали відкидати креативні пропозиції Бориса Савченка, які він озвучував на засіданнях правління. Але в результаті мінкультівські мільйон триста все одно виявилися витраченими на замальовки майбутнього хай-тека. «Часто бувало так, що офіційно Борис Іванович приймав одне рішення, а потім з’ясовувалося, що підписав зовсім інше, — каже Сергій Тримбач. — Є протоколи засідання секретаріату, з яких видно, що ми були проти цієї реконструкції. А були проти через одну просту причину — це рейдерська схема. Це найпростіший спосіб відібрати у нас Будинок кіно — через суд і так далі. У цьому випадку бюджетні гроші, заплановані на одне, витратилися зовсім на інше».
З подальших дедукцій кінематографістів випливає, що Борис Іванович б’ється за можливість залишитися в кріслі голови виключно тому, що він — людина слова. У тому сенсі, що він уже дав комусь слово забезпечити проведення гранд-реконструкції Будинку кіно — й тепер просто зобов’язаний виконати наобіцяне. «Не думаю, що це була ідея Савченка, — сказав на прес-конференції В’ячеслав Криштофович, — радше йому її хтось підказав. Жоден із нас не має підтверджуючих фактів або документів, але є відчуття. І, судячи з відповіді Міністерства юстиції, відчуття небезпідставні».
Тепер Мін’юст, що не взяв «до уваги інформацію про зміни в керівному складі НСКУ», опинився у кінематографістів під підозрою: можливо, певні співробітники відомства надають підтримку Борису Савченку.
Заступник міністра юстиції Наталя Богашова, котра затвердила висновок міністерства, у коментарі «Дню» повідомила: «Нам були подані документи в неповному об’ємі. Кінематографістам нічого не заважає зібрати всю необхідну інформацію, додати її до вже наданих документів — і ми її розглянемо. Ми готові зробити це якнайшвидше. Якщо всі документи будуть подані, Мін’юст зробить правовий висновок про відповідність проведення з’їзду нормам Статуту СК і видасть наказ про взяття до уваги змін у складі керівних органів. Зараз діє наказ про те, що інформація про зміни до уваги не взята. І цей наказ правовий, бо грунтується на правовому висновку. Але в разі іншого висновку — після того, як кінематографісти подадуть документи, яких бракує, і буде прийняте позитивне рішення — діючий наказ можна скасувати: ми беремо до уваги зміни в керівництві, зміну голови, зміни в Статуті. Видаємо їм новий статут, видаємо на руки наказ — і тоді ситуацію вирішено: Спілка кінематографістів, як і будь-яка інша мистецька організація, починає діяти після того, як Мін’юст бере до уваги інформацію про її склад.
Що стосується того, чому ми не вимагали від кінематографістів усіх необхідних документів, то згідно з Законом про мистецькі спілки, ми не можемо її вимагати. Цим законом на Мін’юст не покладається обов’язок вивчення статутів — ми здійснюємо лише державну реєстрацію, решту інформації — скажімо, відносно порядку проведення з’їздів — беремо до уваги».
І все-таки до Мін’юсту залишаються питання. Департамент легалізації та регулювання діяльності бюро кредитних історій, може, і не має права вимагати від мистецької спілки її внутрішні документи, але він не вперше складає правовий висновок, тому зобов’язаний знати, «в якому об’ємі» повинна бути надана необхідна інформація. Чому, наприклад, кінематографістам ні разу не вказали на те, що одних витягів із протоколу з’їзду недостатньо — протокол потрібний повністю? Чому не запитали Статут із змінами — адже до завдань Департаменту входить правова експертиза статутних документів мистецьких спілок?
Коли національна мистецька спілка виявляється підвішеною в повітрі, звідки, з урахуванням реалій у державі Україна, ризикує не приземлитися, якесь вагоме слово має сказати міністр культури. Але, кажуть, що Василь Вовкун навряд чи підтримуватиме Сергія Тримбача, оскільки той свого часу виступив на підтримку Центра Олександра Довженка, який Василь Володимирович хотів реорганізувати за якимись хитромудрими й вельми підозрілими схемами. До того ж, міністр, напевно, зараз не має часу вивчати складну ситуацію довкола НСКУ, оскільки, за деякими даними, він готується взятися до нових перетворень в області державної кінонерухомості. Василь Володимирович начебто хоче об’єднати всі неігрові кіностудії в одну й оселити її на студії художніх фільмів ім. Довженка. Що буде з майном виселених кіностудій, поки що невідомо, але керівництво «Укркінохроніки» вже оновили людьми міністра. Професіоналізм кадрів, що добираються паном Вовкуном, відомий із центрального апарату Міністерства культури й туризму: начальниками управлінь і відділів призначаються товариші, які вчора грали на сопілці або займалися журналістикою, в зв’язку з чим вони не розуміються ні на держслужбі, ні на специфіці роботи ввірених їм ділянок культури, але в них, очевидно, зовсім інша місія. Ще є ідея перетворити Державну службу кінематографії на кінодепартамент. Під час реорганізації, як відомо, легко позбутися якихсь співробітників анульованої структури, включаючи її керівництво. Василь Вовкун незадоволений роботою Ганни Чміль, котра очолює кінослужбу, про що він часто говорить і в самому міністерстві, й поза його межами. Наприклад, на квітневому з’їзді НСКУ було зачитане його звертання (сам міністр на з’їзд не прийшов), у якому, зокрема, повідомлялося: «Стан національного кінематографа сьогодні такий, що визначення «реформа» або «поліпшення» вже відповідає дійсності». І в «такому положенні» винна не в останню чергу Державна служба кінематографії, що сприймає «ініціативи міністерства з опором» і не враховує «інновацій сучасного кінопроцесу в світі». Ганна Павлівна, звісно, не кращий кіноменеджер у цій країні, але кого можуть поставити на її місце? Чергового «дилетанта», який заледве орієнтується в «сучасному кінопроцесі», зате не чинитиме «опору» різноманітним ініціативам?
Загалом картина зрозуміла. Спілка кінематографістів перебуває в анабіозі. Тому їй важко висловлювати свою гучну думку про можливі «інновації» Мінкульту. Сам Мінкульт кидатися на допомогу кінематографістам поки що не квапиться. На горизонті маячать привиди відібраних будинків кіно, реорганізованих бозна у що кіностудій і погано засіяне законодавче поле, на якому стирчать кістяки надій суб’єктів кінопроцесу на відродження вищезгаданого. Ніхто не стверджує, що всі мінкульти й мін’юсти сплелися у єдиній масонській змові з приватними інвесторами, але якось неспокійно за культуру, за національну нашу. І заступитися за неї в найвищих кабінетах у кварталі Банківської-Грушевського вже практично нікому — звідти всі давно пішли на фронт. На війну за владу. І кому вона потім ця влада допоможе? Як співав московський далай-лама БГ, «по последним данным разведки, мы воевали сами с собой».
