Не такий уже й веселий привід згадати її, але й життя співачки
не було багатим на радощі. Єдиною з них, мабуть, була музика.
Упродовж багатьох років фахівцям не вдавалося з'ясувати
її справжнє ім'я, місце й час народження, й ще чимало в її житті залишалося
загадкою. Згідно з останніми дослідженнями, Біллі Холідей, уроджена Елеонор
Гау Маккей, з'явилася на світ у Балтіморі 7 квітня 1915 року. Її батько
— Кларенс Холідей (який так і не одружувався з її матір'ю) був гітаристом
у відомого джазмена Флетчера Хендерсона й кинув сім'ю доволі рано. Її мати
також була не кращим взірцем для наслідування. Дівчинка росла одна. Згодом
розумні психоаналітики стверджували, що недоброзичлива обстановка в ранньому
дитинстві призвела до шерегу комплексів, що породили цілковиту байдужість
до власного життя й схильність до саморуйнування.
Серйозна кар'єра у малолітньої ресторанної співачки розпочалась
із запису кількох пісеньок із Бенні Гудменом. А у 1935—1942 роки вона вже
зробила свої кращі записи з найвідомішими музикантами. Вона підкоряла своєю
зворушливістю. Імідж сумної зломленої дівчини, вочевидь, був не просто
сценічним образом: блюз не терпить лукавства, нещирості. Незалежно від
настрою чи мелодики, Біллі Холідей завжди співала блюз. Навіть найвеселіші
й найоптимістичніші пісні звучали у неї з якоюсь сумною усмішкою.
Якщо є одна пісня, що виражає все достоту, то це пісенька
«Леді співає блюз» (або «Леді сумує»). Музичні критики знаходять чимало
інших, більш «важливих» і хітових речей в її виконанні, а цю — одну з кращих
— якось забувають. У невигадливому блюзику просто говориться про те, що
леді співає блюз, їй дуже сумно й тоскно, й вона хоче, щоб світ дізнався
про нього — адже це її блюз (чи смуток). Відверто, просто й сердито. За
зовнішнім спокоєм Біллі Холідей була прихована така енергетика, що не вірити
їй не можна. Вона проживала співані нею сумні слова не тільки на сцені,
а й у повсякденнi. Зруйноване особисте життя, постійна невлаштованість,
гостре переживання расистських глузувань. Були також алкоголь і героїнова
залежність (саме вона стала причиною того, що чимало місяців 1947 року
вона провела у в'язниці). Навіть знаходячись на смертнім одрі Леді Дей
(як у найкращі часи називав її великий саксофоніст Лестер Янг) була черговий
раз арештована за зберігання наркотиків... Загалом така кар'єра була доволі
характерною для будь-кого із блюзменів, котрі пили по-чорному й проводили
чимало часу за гратами. Але в жіночому виконанні ця роль виглядає, зізнаюсь,
жахливо.
У віці 43 років (десь за рік до смерті) Біллі Холідей звучала
на всі 73. Проте й це було неповторно. Ще на зорі своєї кар'єри, намагаючись
злити воєдино відчуття свінга Луї Армстронга й звучання її кумира — блюз-леді
Бессі Сміт, Леді Дей прийшла до неповторного стилю. Фахівці скажуть, що
у неї був невеликий голосовий діапазон і вона не співала скет (тобто не
імпровізувала голосом), але певною мірою її манера співу «позаду ритму»
справила вплив. Так, голос у неї був просто «неотесаний» — природний, первісний.
І неповторний. Почувши один раз, його згодом впізнаєш відразу ж.
Мабуть, безглуздо було б уявляти її життя як суцільний
кошмар. Адже вона співала свій блюз. А він, як відомо, не буває просто
сумним.
