Приїзд відомого співака, композитора і громадського діяча, лідера гурту «Океан Ельзи» до НТУУ «КПІ» став для київських студентів справді дуже радісною подією. За короткий проміжок часу інформація про візит з’явилася в соцмережах, і молодь буквально взяла в облогу будівлю на Площі знань кампусу КПІ. Втім, вони йшли слухати не співака, а людину, якій сьогодні довіряють більше, ніж політикам. До зали пускали всіх, тож слухачі сиділи не тільки в партері та на балконі, а й на сцені і, заважаючи телевізійникам, стояли в проходах.
На початку виступу Святослав Вакарчук згадав, що саме тут (18 років тому) гурт «Океан Ельзи» вперше виступив перед киянами. У залі, де зібралася й без того доброзичливо налаштована до нього аудиторія, це одразу створило ще теплішу атмосферу. Також одразу було визначено формат зустрічі: перша частина — лекція, друга — відповіді на запитання. Утім, Вакарчук попросив, щоб запитання стосувалися не «гламурно-ванільних», за його висловом, речей, а теми розмови.
«Найбільше, що робить людину успішною і щасливою — це відчуття власної свободи. Свободи вибору і свободи творення власного життя, — наголосив С. ВАКАРЧУК. — Особистий вибір кожного з вас так само екстраполюється на вибір країни. Ми маємо зрозуміти, що майбутнє України залежить тільки від її громадян. Єдиний шлях для неї — це той шлях, який виберуть її громадяни... Все залежить від усіх нас, від всіх, хто сидить у цьому залі, від мене, від людей, які ходять по вулицях... Від того, наскільки ми з вами готові захищати власну свободу. Свободу особистого вибору і свободу своєї країни, в якій ми з вами живемо і яку ми називаємо своєю Батьківщиною!
Ця думка багато в чому виявилась лейтмотивом зустрічі. У своїх міркуваннях зі сцени Святослав Вакарчук говорив про загальні проблеми розбудови нової держави і про новітню історію України, про створену у нас потворну машину державного управління і про вади вітчизняних політиків, про те, чому вони стали саме такими, якими є, і чому, врешті-решт, люди повстали проти спотвореної системи відносин між владою і народом, яка вибудовувалася в Україні понад два десятки років.
Друга частина зустрічі мала формат запитань і відповідей. Святослав спілкувався зі студентами двома мовами — українською та російською. Він одразу зауважив, що мова не повинна і не може розділяти громадян України і що певні історичні та культурні відмінності, які існують між сходом і заходом країни, не повинні розривати її та сіяти розбрат між громадянами.
Серед запитань було й запитання про національну ідею. Вакарчук сформулював її просто: «Ми різні, але ми разом!»
