Ця стрічка — остання робота відомого українського кінорежисера Миколи Мащенка. Глядачам кіномайстер запам’ятався за такими фільмами, як «Овід», «Як гартувалася сталь», «Комісари» та інші. Епічне полотно «Богдан-Зіновій Хмельницький» знімалося більш як сім років, а задум його створення виник ще... за колишнього СРСР. Нещодавно нову стрічку Мащенка було показано в Москві в Українському культурному центрі на Арбаті. Цю подію приурочено до 80-річчя кіностудії ім. Довженка, що відзначається нинішнього року.
У своїй творчості Микола Павлович завжди прагне створити на екрані галерею сильних особистостей, лідерів свого часу. Через призму їхнього життя й вчинків художник намагався розкрити суть таких важливих категорій, як «герой і натовп», «особистість в історії», «народ і влада» і т. п. Вибудовуючи стилістику своїх творів, режисер і сценарист Мащенко завжди нагадує глядачеві про те, що його герої, хоча й істотно вплинули на велику кількість історичних процесів, утім, аж ніяк не є богами й титанами, це звичайні люди, схильні до перипетій земних доль, людських чинників, сумнівів і особистих виборів. У цьому цінність кінопраць режисера для розуміння багатьох сьогоднішніх процесів не лише в українському кінематографі, а й у політичному, громадському житті народів пострадянського простору.
ВІД СПАРТАКА – ДО БОГДАНА
— Миколо Павловичу, розкажіть про задум кінострічки і яким насправді був гетьман України Богдан Хмельницький?
— Задум виник непросто. Спочатку мені Болгарія запропонувала зробити телевізійний фільм «Спартак», але я відповів, що таку стрічку вже збирається знімати Сергій Бондарчук, для якого італійці написали сценарій. Аналогічний фільм також хоче зняти відомий режисер Бінка Желязкова (першу свою премію вона отримала на Московському міжнародному кінофестивалі за стрічку «Якими молодими ми були». — В.Г.). Але болгарські телевізійники відповіли, що після фільму «Овід» і Бондарчук, і Желязкова відмовилися від своїх намірів на мою користь. І тоді я почав підготовку до зйомок. Щоправда, сценарій усе-таки залишився за болгарами. Спартак, як відомо, був фракійцем, а історична Фракія — це нинішня територія Болгарії. Саме в м. Санданскі стоїть пам’ятник всесвітньо відомому гладіатору. Вважаю, що якби в світі було створено Пантеон героїв, то першим туди слід було б вмістити саме Спартака. Цей полководець значною мірою належить усім, хто прагнув здобути свободу. Однак коли все було готове до зйомок – обрано виконавця головної ролі, визначено місце зйомок в Італії – раптом з Болгарії надійшла телеграма про те, що мене там чекають... Розпався Радянський Союз, і разом з ним зруйнувалася вся система фінансування цього спільного кінопроекту. Пізніше виникла ідея зняти фільм Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», і ми домовилися з режисером, що стрічка зніматиметься на Кіностудії ім. Довженка, директором якої я вже тоді був. Але проти цього повстала частина української інтелігенції: кілька відомих академіків, деякі режисери, які стверджували, що «поляк зніме антиукраїнський фільм». Я нагадав опонентам, що за радянської влади Бондарчуку забороняли знімати «Тараса Бульбу»... Зійшлися на тому, що наша студія (за польський рахунок недорого зробить декорації для польського фільму), а потім, коли Гофман закінчить знімати, реквізит буде використано для зйомок «Богдана Хмельницького». Однак і цей проект розвалився. Полякам вдалося знайти кошти на свою стрічку, а я потихеньку почав готуватися до зйомок фільму про гетьмана.
Оскільки я все життя знімав кіно про сильних особистостей, мені були однаково цікаві і Спартак, і Хмельницький — бо й один, і другий боролися за незалежність. Але Богдан, звісно, був мені ближчим. Задум втілити образ Спартака в образі Хмельницького в мене все ж таки залишився, це можна прослідкувати у деяких зовнішніх і внутрішніх виявах у фільмі. Однак не всі думки були про Богдана: фільм мав закінчитися Переяславською радою 1654 року. Я хотів, щоб мені дали текст Договору між українським гетьманом і російським царем, іншими словами, між Росією й козацькою Україною. Якби я побачив цей текст, переконався в його істинному змісті, то зробив би інший фінал. Але річ у тім, що ніхто не знає реальних положень цього історичного документа. А це дуже важливо для розуміння ситуації, в якій підписувався договір, а також подальших російсько-українських відносин...
Колишній міністр закордонних справ Громико на прохання свого українського колеги підписав розпорядження про те, щоб українському міністру показали оригінал договору, підписаного в Переяславі. Один генерал КДБ визнав повноваження члена Політбюро недостатніми й сказав, що навіть якби в нього на руках була постанова всього вищого партійного органу, він би ще подумав... Виявляється, на документі (є думка, що оригінал загублено, існують лише копії. — В. Г.) стоїть гриф «цілком таємно», підписаний... Володимиром Ульяновим (Леніним). На зауваження глави українського зовнішньополітичного відомства, що вождь світового пролетаріату, мовляв, давно помер, генерал іронічно зауважив: «В Україні, напевно, не знають, що Ленін і сьогодні живіший за всіх живих!» Мене просили бути обережнішим, коли писав сценарій, особливо в тій частині, де йшлося про кількість людей на площі в Переяславі під час підписання Договору. На підтвердження сказаного одна з кримських редакцій надала газету, де поіменно були перераховані всі свідки того історичного акту. Їх нараховувалося всього 223 особи! (На відомих картинах Івана Шульги, Віктора Савенкова й інших зображено велелюдний натовп. — В.Г.). Що стосується позиції тодішнього оточення Хмельницького й духовенства, то значна їх частина була проти підписання Переяславського пакту. Чимало людей сьогодні схильні вважати цей союз військовим за суттю й тривалістю, тобто обмеженим лише періодом війни й здобуттям козацькою Україною незалежності. Але, як це часто буває, тимчасове перетворилося на довготривале... І все ж таки мені обіцяли показати Договір. Якщо це станеться, а також якщо будуть необхідні кошти, я зніму новий фільм. У ньому розповім правду про цю подію, розібравшись до кінця. Переяславська тема дуже складна, заплутана. Чимало соратників Хмельницького відвернулися від нього, чимало близьких людей відійшли. Підкреслюю: фільм треба знімати в тому разі, якщо буде відома вся правда про ті події.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ МОГЛА Б СКЛАСТИСЯ ІНАКШЕ
— Як, на вашу думку, підписання Договору було вимушеним кроком з боку Хмельницького у тодішній військовій і політичній ситуації чи, можливо, це був кон’юнктурний хід?
— Ситуація завжди складна, якщо ти борешся за свободу. Але я переконаний, що в жодному разі не можна приводити іноземні війська для того, щоб вони допомогли тобі здобути незалежність — це завжди небезпечно. Треба знаходити власні сили. Ну що з того, що Мазепа закликав шведського короля Карла допомогти йому перемогти Петра I, якому гетьман вірно служив протягом 20 років, посилав українців на будівництво Петербурга і т. п. Шведи самі були не проти заволодіти й Україною, й Росією. Тому, повторюся, я не приймаю будь-які союзи, спрямовані на надання зовнішньої допомоги при боротьбі за незалежність. Якби Мазепа й Богдан трималися з останніх сил, спираючись на свій народ, історія України могла б скластися зовсім інакше. Я категорично не відкидаю необхідності підписання Договору, але Хмельницький зробив цей крок не порадившись не лише з народом, а й навіть зі своїм найближчим оточенням. Одного разу він уже вчинив подібним чином підписавши договір з польським королем, цей епізод є в моєму фільмі.
— Напрошується аналогія із сьогоднішньою російською й українською політикою...
— А я недвозначно даю зрозуміти: якщо політики вступають у якісь союзи не порадившись з народом — наслідки завжди будуть плачевними. Крім того, я показую, як Богдан розплачувався за свій обман — люди були готові живцем закопати його в землю, а він і не противився цьому. Багатьом політикам треба вчитися у Хмельницького покаяння, визнання своїх помилок...
