Призначення керманичем Міністерства культури відомого київського актора, активного учасника двох революцій (2004-го і нинішньої), якого за активну громадянську позицію називають «Голосом Майдану», все ж викликало неоднозначну реакцію. Ми вже проходили, коли у міністерське крісло сідали актори (Лариса Хоролець і Богдан Ступка), співачка (Оксана Білозір), які щиро хотіли змін у царині культури та мистецтва, але... зрушити цього важкого «воза» так і не змогли... Невже знову наступимо на старі граблі, бо митець і ефективний менеджер — це дві зовсім різні планети. Безперечно, Є. Нищук — людина порядна, достатньо сказати, що прийшов на попередній Майдан як заслужений артист, і ніяких нових звань не добивався. Він талановитий актор, а його остання робота — моновистава «Прекрасний звір у серці» за Миколою Вінграновським, поставлена у «Сузір’ї» режисером Олексієм Кужельним, заслуговує на увагу глядачів, і він — один із претендентів на найвищу театральну нагороду — «Київська пектораль». Та чи справиться Євген Миколайович із роллю міністра? Бо сам, виступаючи на віче на Євромайдані, коли люди назвали його кандидатуру, чесно признався, що не має адміністративного досвіду, але надіється, що разом із новою командою буде перереформовано Мінкульт. Про цілі, завдання, майбутню стратегію, свої найперші кроки, і чи не завадить чиновницька посада його творчості — наша бесіда з паном міністром.
— Євгене, розкажіть, будь ласка, що ви збираєтесь робити передусім на посаді міністра культури?
— Нагадаю, що однією з головних вимог людей Майдану і перших кроків була пропозиція про люстрацію. Це зумовлюється тим, що попередня команда (добрими вони були чи поганими) повинна піти з міністерства. Це завдання я вже виконав. Звільнено троє заступників, троє голів департаментів, за якими був шлейф сумнівних, а часом — й негативних вчинків. А другим етапом мені потрібно створити нову команду і розробити стратегію міністерства на майбутнє.
— І що це за стратегія?
— Останні 20 років Міністерство культури було таким собі івент-агенством, яке обслуговувало виїзди, якісь дати, прихід президента або прем’єра на урочисті заходи, і все це обов’язково супроводжувалось купівлею нікому не потрібних великих кошиків квітів, виголошення промов і не більше. Ніякого більшого процесу, крім розподілу грошей на той чи інший проект, не аналізуючи, вдалий він чи ні. Такі було поставлено умови. Це не пов’язано з роботою міністерства, тим, що його працівники не хотіли працювати або погано працювали, такі умови було поставлено системою. Тому цю роботу треба перебудувати, враховуючи власні ідеї та досвід інших країн. Я вже мав зустріч у Посольстві Канади в Україні, яке направить на волонтерських засадах у наше міністерство одного із своїх заступників міністра (схожого міністерства, бо в них немає міністерства культури, а є міністерство збереження історичної спадщини). Також є зв’язки з польськими друзями. Нам близький шведський досвід, зокрема тим, що за умов відсутності грошей у країні ми повинні зорієнтувати стратегію, щоб Міністерство культури не жебрачило, і до його проблем питання в уряді доходило не за залишковим принципом, як це було раніше. Треба, щоб Міністерство культури своїми ідеями та проектами сприяло зароблянню грошей, щоб воно тісно співпрацювало з різними фондами, бізнес-компаніями та зі світовими громадськими організаціями.
— Чи збираєтеся ви узгоджувати свої дії з активістами, зокрема з Асамблеєю діячів культури України?
— Мій перший прихід у міністерство на посаду міністра був не у свій кабінет, а в напівпідвальне приміщення. Там зустрівся з представниками Асамблеї, які тиждень тримали Міністерство культури у облозі. На цій зустрічі розказав про себе і про моє бачення розвитку Міністерства культури та відомств. Представники Асамблеї внесли свої пропозиції. Ми дійшли згоди, що було нелегко, бо у кожного свої ідеї, їх важко зібрати воєдино та знайти порозуміння. Також я мав зустрічі зі знаними метрами, народними артистами, з якими теж знайшов порозуміння, і в цьому руслі немає жодних проблем.
— Чи готові ви піти у відставку, якщо задумані вами заходи не дадуть результатів?
— Я не мріяв і не планував стати міністром культури, так сталося волею митців і політиків, а найголовніше — усього народу Майдану. Оскільки мене делегували на це місце, то мій план — достойно пройти принаймні ті три місяці, що будуть до виборів президента України. Найголовніше — зробити перші найнеобхідніші кроки, розробити два-три закони, аніж зараз говорити про 10—15 і нічого з цього не зробити. Дуже важливо розпочати на законодавчому рівні процеси, які би трошки допомогли українській культурі, й у цьому напрямі рухатися далі. Хоча я не маю чиновницького досвіду, але маю характер. Гадаю, спільно з командою щось встигну зробити.
— Чи буде вручатися Шевченківська премія?
—Шевченківська премія 9 березня не буде вручатися в зв’язку з тим, що вона не підписана Президентом України. Річ у тім, що за законом вищі державні нагороди і, зокрема Шевченківська премія, можуть вручатися тільки за підписом президента. Зараз президента немає, а є виконуючий його обов’язки, який не може підписувати такі документи. Після 25 травня, коли буде обраний новий президент України, саме він підпише рішення про визначення лауреатів Шевченківської премії і визначить суму державної нагороди. Попередньо нагородження буде на День Конституції або на День Незалежності.
— Як планується відзначити ювілей Шевченка?
— Ми цьогоріч відмовилися від помпезного святкового концерту у Палаці «Україна», коли у залі сидять із три тисячі вилощених чиновників і група людей за запрошеннями. Я запропонував 9 березня, у день народження Кобзаря, провести сповідь Тарасові Шевченку і провести молебні. Покладання квітів буде о 13-й годині, там буде громадськість, священики, політики і всі люди, які шанують Генія нашого народу. Потім відбуватиметься хода від пам’ятника Шевченку до майдану Незалежності. Все дійство вшанування пройде на Майдані у Києві. Паралельно у столиці відбудуться виступи дитячих колективів, які виконуватимуть твори Тараса Григоровича біля пам’ятника Шевченку. На Майдані буде і дипломатичний корпус, де політикам запропоновано не виголошувати доповіді та промови, а просто прочитати якийсь вірш Кобзаря. Також буде продемонстровано документальний фільм Сергія Проскурні «Тарас Шевченко Idентифікація». Прозвучить шевченкова поезія у різному музичному форматі: від класики до року. Весь захід вшанування триватиме до 22 години. А поїздка у Канів відбудеться 10 березня. У день смерті Тараса Григоровича відбудеться Проща. Буде багато священиків, паломників, які пішки прийдуть до Тарасової гори, покладуть квіти і вшанують пам’ять Кобзаря біля пам’ятника у Каневі.
— Чи плануєте посаду міністра поєднувати з творчою роботою актора?
— Так. Хоча я розумію, що декому це здається неможливим. По -перше, законом не забороняється творча і викладацька діяльність (Є. Нищук викладає акторську майстерність у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого. — В.Н.). Звісно, на якомусь першому етапі я не зможу репетирувати щось нове, але вистави, які йдуть («Момент кохання» в Національному академічному драматичному театрі ім. І.Франка; «Прекрасний звір у серці» та «Мне тесно в имени своем...» у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я»; та «Сріблясті голуби у небесах» у Музеї-квартирі Павла Тичини. — В.Н.) не вилучаються з афіш. Буду ввечері працювати та грати.
