Назва книжки розкриває сутність життя художника, скульптора (творця пам’ятників Тарасу Шевченку на Прикарпатті, Буковині, Полтавщині), поета і борця за самостійну Україну (він був чотарем УСС, начальником штабу Сірої дивізії, повстанський отаман). Доля Михайла Гаврилка, уродженця Полтавщини, була тісно пов’язана з долею українців Австро-Угорщини та Російської імперії, а в історію він увійшов не тільки як митець, але і як провісник Самостійної України, як організатор війська (Українських січових стрільців та Сірої дивізії Армії УНР), яке і мало здобути національну свободу.
У історичному нарисі, окрім фактів біографії Гаврилка, свідчень сучасників, представлено картини буття того часу та місць, з якими тісно пов’язані окремі періоди життя митця і воїна — це Краків, Париж, табори для військовополонених. Також подано матеріали про діяльність Українських січових стрільців та антибільшовицьких повстанців.
На презентації книжки, яку видав Історичний клуб «Холодний Яр» спільно з вінницьким ДП «Державна картографічна фабрика», виступили: письменник Василь Портяк, кобзар Тарас Силенко, який виконав пісню на слова Гаврилка, артисти Петро Бойко та Галина Яблонська (вони прочитали уривки з книжки), а про творчість митця розповіли Володимир Яцюк і Віталій Ханко.
Два дні в музеї проходила виставка «Михайло Гаврилко як мистець». На ній представлено роботи майстра — погруддя, плакетки та медальйони із зображенням Кобзаря, фото з архіву та збірники стрілецьких пісень. Ці експонати надав зі своєї колекції мистецтвознавець, поет і колекціонер Володимир Яцюк.
Автор книги, письменник, краєзнавець, президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль розказав «Дню»:
— Робота над нарисом тривала близько трьох років. Останні півтора з них — найінтенсивніше. Серйозну підтримку мені надав онук Михайла Гаврилка, професор Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького Орест Абрагамович. Коли я побачив унікальні знімки, образ Гаврилка ще більше розпалив ту іскру, яка із самого початку спонукала мене до роботи над книгою.
Якби кіномитці знімали фільм про життя Михайла Гаврилка, то вийшов би захоплюючий блокбастер. За словами Романа Коваля, це була непересічна творча особистість і великий патріот України, хоча його свічка життя швидко згасла. Гаврилко народився 1882 р. на Полтавщині, навчався в Миргородській художньо-промисловій школі ім. М.В. Гоголя (1899—1904 рр.), де його вчителем був перший ілюстратор Шевченкових «Гайдамаків» Опанас Сластіон, потім учився у Краківській академії мистецтв (1907—1910 рр.) та пройшов майстер-клас у Парижі (Е. Бурделя). Улюбленими історичними постатями для митця були легендарний князь Святослав і поет Тарас Шевченко. За свідченнями сучасників, навіть перебуваючи за кордоном, Гаврилко завжди ідентифікував себе як українець (його французький наставник Еміль Бурдель, який раніше не дуже розрізняв українців та росіян, після знайомства з Михайлом називав Гаврилка «щирим українцем»).
Михайло Гаврилко був членом Революційної української партії, Української соціал-демократичної робітничої партії, Союзу визволення України. У 1914—1915 роках працював у Фрайштадському таборі для військовополонених. Як пише автор книги, там він «намагався перетворити малоросів на українських патріотів», а найбільшим помічником у цій справі було для Гаврилка слово Шевченка-пророка. Проте обмежитися просвітницькою роботою не міг. На противагу вірі в перемогу Росії в Першій світовій війні, що панувала серед військовополонених українців, Михайло Гаврилко вірив у перемогу Німеччини та Австро-Угорщини. Він сподівався, що за таких обставин стане можливим відродження самостійної України. Тому в 1915-му повернувся до України, де вступив до Легіону Українських січових стрільців...
Гаврилко боровся за Україну в лавах Сірої дивізії, з 1920 р. керував повстанським загоном Армії Української Народної Республіки на Чернігівщині, у Повстанському полтавському губернському комітеті був одним з керівників. Загинув трагічно восени 1920-го — був спалений більшовиками живцем у топці паротяга...
Нині збереглися роботи Михайла Гаврилка — це здебільшого портрети та погруддя Шевченка. Він створив чотири варіанти проекту пам’ятника Шевченкові у Києві, велику кількість барельєфів та медальйонів із зображенням Кобзаря. Серед робіт митця також погруддя інших видатних українських письменників — Івана Франка, Маркіяна Шашкевича.
Перед смертю М. Гаврилко як митець встиг реалізувати себе на Полтавщині, де місцеві кооператори вирішили поставити в кожному селі по пам’ятнику Тарасові Шевченку роботи Гаврилка. Можливо, одним із них є скульптурне погруддя Кобзаря у селі Козельщина Машівського району Полтавської області. На думку Віталія Ханка, за стилем воно подібне до творів майстра. Цю думку підтримує й Роман Коваль, підкреслюючи, що це «пам’ятник-шедевр, а не якась штамповка, у ньому відчувається рука митця».
На думку Володимира Яцюка: «Кобзар у роботах Гаврилка вирізняється динамічністю. Стиль митця можна визначити як «динамічний реалізм». А дослідник із Полтавщини Віталій Ханко додає: «Іван Гаврилко, Сергій Жук та Іван Кавалерідзе створили справжнього Шевченка»...
На жаль, робіт майстра збереглося небагато. Чимало знищено за часів радянської влади. Так, у 1952-му у Львові, спалено серію графічних творів, присвячених українським січовим стрільцям. А те, що залишилося від творчої спадщини скульптора, нині можна побачити у Львівському історичному музеї та Болехівському музеї. У Миргородському музеї можна побачити єдину олійну роботу Гаврилка, а частина творів на шевченківську тематику сьогодні зберігається у приватній колекції В. Яцюка.
Деякі роботи, наприклад погруддя Маркіяна Шашкевича, віднайдено нещодавно. Сліди творчості майстра зустрічаються в пізніших роботах українських митців. Так, на виставці було представлено настінну тарілку 1928 р., на якій у центрі зображений Кобзар із медальйона роботи Гаврилка.
Треба відзначити, що Роман Коваль вже не вперше повертає українській спільноті забуті імена нашої історії. Він видав низку історичних розвідок про діячів визвольної боротьби українського народу, зокрема, «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії», «Трагедія отамана Волинця», «Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу», «Отаман Орлик».
Є в дослідника мрія — створити документальний фільм про митця, але на це потрібні великі кошти, яких поки що немає.
Зараз Роман Коваль пише нову книгу на історичну тематику (про Рената Польового — учасника хору «Гомін», автора книги «Кубанська Україна»). «Для мене кожна хвилина праці над такими постатями — велике щастя. Коли маєш високу мірку, такий еталон, сам стаєш добрішим, шляхетнішим», — зауважив дослідник.
