«Фестиваль — це свято, форум — це робота»,— так мотивували назву своєї масштабної творчої акції організатори Міжнародного молодіжного театрального форуму «М. ART.КОНТАКТ». Бажаючі активно, творчо попрацювати зібралися в старовинному й гарному білоруському місті Могильові. Ініціатором організації театрального форуму був Могильовський драматичний театр (директор театру і форуму — Андрій Новиков). Спектаклі та численні заходи відбувалися в приміщенні театру — чудовій історичній будівлі споруди 1888 року, відреставрованій і овіяній духом славних минулих часів.
Особливість театрального молодіжного форуму — навчання. На живих театральних прикладах. Паралельно з основною програмою — безпосереднім переглядом вистав — існувала програма спеціальна, з щоденним професійним обговоренням побаченого, проведенням майстер-класів відомих режисерів і функціонуванням майстерної молодої режисури, в якій студентам Білоруської академії мистецтв була надана можливість попрацювати з акторами могильовського театру й поставити уривки драматичних творів. Безсумнівно, це була чудова школа для режисерів-початківців, які опинилися в жорстких реальних умовах граничної концентрації своїх можливостей за часом, способом репетицій, потребою швидкого входження в роботу. І слід зауважити, що майбутні режисери продемонстрували наявність творчої фантазії, вміння орієнтуватися в запропонованих обставинах. Показані уривки були цікавими, завершеними міні-виставами.
І все ж, незважаючи на бажання організаторів надати форуму солідної форми творчої лабораторії, театр — справа весела, й усі події на «М. ART.КОНТАКТ» , як за театральною маскою, за серйозністю того, що відбувається. приховували пустування, вигадку, невгамовну енергію та фантазію молодості.
Аншлагові зали на всі вистави шести днів фестивалю були яскравим свідченням зацікавленості глядачів, їхньої відкритості до всього нового, талановитого. Прапори, що майорили на фасаді театру, представляли п'ять країн — учасниць форуму — Білорусь, Україну, Росію, Литву, Польщу. Суворої жанрової спрямованості вистав не існувало, хіба що організатори форуму буквою «М» у його назві хотіли підкреслити — це «про молодь і для неї». Репертуарна палітра вистав була емоційно барвистою, єдине, що їх об'єднувало, — високий художній рівень. Різні моделі життя, що знайшли своє сценічне втілення у виставах форуму, наче пропонували глядачам подивуватися розмаїттю життя.
У виставі Орловського театру для дітей і молоді «Свободное пространство» за модним нині в Європі романом Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар и Розовая дама» і сторія десятирічного хлопчика Оскара, який ті 12 днів, що йому залишилися, зумів прожити, як 10 років за рік, і таким чином здобув повноцінне життя, переростає в притчу про життя й смерть. Оскару в органічному виконанні актриси Олени Крайньої вдається прикинутися безсмертним. Режисер Михайлов знайшов пронизливу інтонацію безвихідності становища цієї дитини, що перемагається впевненістю в небезглуздість людських зусиль. Трагізм ситуації переплітається зі світлим смутком, з гумором і навіть веселощами. І це розмаїття життя затверджувало думку цього твору — байдуже, скільки жити, важливо — як жити.
Своєрідною притчею прозвучала й вистава Нового московського драматичного театру «Настоящий Запад» С. Шепарда. Цього разу — притчею про природу таланту, про натхнення. Дует М. Калінічева та Н. Алфьорова, які грають братів, перетворюється на їхню реальну дуель — життєвих понять, сприймання дійсності, ставлення до свого дому, батьків, до справи, що може стати сенсом буття. Виставу вирішено в манері гіперреалізму. Режисер Н. Іскандерова створює на сцені подібність справжнього життя, з реальними звуками й запахами. У виставі звучить монотонна пісня цвіркуна, чується гавкання собак, відчувається запах смажених тостів і тільки-но підсмаженої яєчні. Така правда життя покликана посилити відчуття абсурду того, що відбувається. Цьому допомагає й бутафорія, що докладно зображує безладну обстановку будинку, та переконлива логіка фізіологічності поведінки героїв, і лякаюча нелогічність їхніх особистих стосунків. Метафоричність боротьби за один кусень хліба підтримується не менш значною метафорою пошуку позбавлення внутрішньої пустелі та здобуття свободи.
Гостинні господарі форуму — Могильовський театр , був представлений виставою «Я твоя невеста» В. Астаф'єва. Час і місце дії — війна, відгомони якої для білорусів мають особливе значення. Сценографічний образ шпиталю з величезною операційною лампою наче символізує момент лікування пораненого світу, всесвіту, бажання вирвати його з чіпких лап смерті. Смерть у виставі — реальний персонаж у неймовірно талановитому виконанні актриси Олени Кривонос. Смерть трансформується в різні людські образи, активно діє, керує подіями, стоїть за спиною, лякаючи неминучістю. Протистояти їй може тільки любов. Цей багатонаселений спектакль з образами, за кожним з яких — пронизлива доля, звучить гімном любові, здатної протипоставити смерті вірність, відданість, віру й переконати в силі цих почуттів. Україна була представлена Львівським театром «Воскресіння» , який показав виставу за п'єсою Б.-М. Кольтеса «Західна пристань» . Драматургія Кольтеса порушує непрості проблеми людського буття. Історія емігрантів, які мешкають в покиненому районі Західної пристані, химерним чином переплітається з життям багатого банкіра, який випадково опинився в цьому непривітному місці. Зіткнення двох світів здобуває відображення в образному рішенні вистави (сценографія та костюми — А. Федоришина). Життєвий простір кожного героя метафорично «вужчає» до розмірів старих бочок, проте без дна, в яких трансформацією положень своїх тіл персонажі повною мірою відображають ставлення до того, що відбувається. Бочка стає для кожного з героїв своєрідним будиночком равлика, констатацією тієї думки, що хоч як того бажаєщ, а від себе не втечеш. Нагромадження предметів ірреального простору з безліччю заліза, штанкетів, сходів, канатів, бочок робить відчуття людського життя ще більш вразливим і беззахисним, а пошук сенсу життя вкотре — позбавленим сенсу.
Радість відчуття буття й гіркота максималізму молодості пульсували в мінських спектаклях пластичного жанру — «День рождения» (проект «Новая сцена» Державного театру ляльок) і «Крыша» (Білоруська академія мистецтв). Обидва молодіжні колективи продемонстрували яскраву фантазію, прагнення творчого пошуку, феєрверк сценічних знахідок.
Прикладом довершеної театральної форми стала вистава Сучасного художнього театру (Мінськ) за комедією «Двенадцатая ночь» В. Шекспіра . Вигаданий у стилі акторської гри часів Шекспіра і так само без актрис. Актори СХТ віртуозно розіграли сюжет, виявивши чудеса імпровізації, легкості й органіки. Режисерский хід (Є. Огородникова) з використанням цілого оркестру музичних інструментів і прийомів майданного театру зробив виставу живим, веселим дійством.
Відкритий виплеск емоцій у молодіжній драмі «Discopigs» Е. Вальш (Сучасна сцена при Старої Прохоffне, Варшава) немов протистояв традиційній стриманості Литовського молодіжного театру (Вільнюс). Сучасна п'єса, в якій автор Д. Привалов химерно поєднав у трьох акторах — представників найдавніших професій: кілерів, бізнесменів, міліціонерів та гробокопачів, дала можливість тим, хто зіграв усі ці ролі, продемонструвати варіації характерів, манер поведінки персонажів і зробити це з великою часткою гумору та іронії.
Спектакль Експериментальної студії Театру-фестивалю «Балтийский дом» (Санкт-Петербург) «До свидания, Золушка!» режисера А. Правдіна , творчий метод якого грунтується на взаємодії двох провідних театральних систем Станіславського та Мейерхольда, був яскравим продуктом такого творчого взаємовпливу. Герої відомої казки були схожі на студентів, які здають екзамен з акторської майстерності. Сюжет завдяки такому режисерскому рішенню перетворився на ланцюг акторських вистав, що прославляють умовну мову театру. Показували етюди, імпровізували, насолоджувалися стихією театральної гри.
«М. ART.КОНТАКТ» , без сумніву, виконав поставлене завдання — ознайомити з різними театрами, культурами, поглядами на творчість, якi чудово «контактувалися», й відбувся відкритий доброзичливий діалог усіх учасників форуму.
