31 ММКФ був складений традиційно: блиск презентацій (зі знаменитостей прибули Едріен Броуді, Ханна Шигула та американський режисер Майкл Манн), телевізійний галас та, м’яко кажучи, неоднорідний конкурс.
Відкриття (з «Царем» Павла Лунгіна) та закриття (вручення призів, епілог — «Джонні Д.» Манна) Московського міжнародного кінофестивалю пройшли, як завжди, в «Пушкінському»; червоні доріжки, піар істерики і левова частка показів тривали в багатозальному кінотеатрі «Жовтень», преса працювала в набагато скромнішому «Художньому», але бігала все одно до «Жовтня», де йшло багато програм, що в маленький кінотеатр біля метра «Арбат» просто не вмістилися.
Власне, всі конкурсні стрічки можна було побачити в «Художньому», а також почути пояснення авторів фільмів на післяпрем’єрних прес-конференціях. Основний конкурс прикро вразив майже цілковитою відсутністю по-справжньому фестивального кіна — тобто такого, що відкривало б нові шляхи в екранному мистецтві, якось розширювало мову кінематографа.
У паралельному конкурсі «Перспективи», якраз і призначеного для пошуку і експерименту, було, правда, кілька незвичних за стилістикою стрічок — але скоріше як курйози. Наприклад, японо-російський мультфільм «Перший загін» оповідав про війну привидів німецьких псів-рицарів з... повсталими з мертвих піонерами-героями. Фільм оформлений у стилі типових японських бойовиків-аніме з деякою домішкою радянського агітпропу сталінських часів, мальовані епізоди чергуються з виступами живих акторів, які грають свідків окультної війни німецької та російської спецслужб; зрештою, таке сполучення було оцінене призом газети «КоммерсантЪ». Або, наприклад, «Місяць» молодого британського режисера Данкена Джонса — типова наукова фантастика, цікава хіба що тим, що знята якісно за неймовірно маленькі гроші. Вірменські «Сплетені паралелі», чілійсько-болівійсько-американська «Зрада» здавалися старанним учнівським повторенням здобутків європейського арт-хаузу, як і більша частина «перспективних» стрічок. Зрештою, приз тут здобула грузинська «Зона конфлікту» (режисер — Вано Бурдулі), де принаймні показана більш-менш зрозуміла історія.
В основному конкурсі ситуація була ще суперечливішою — традиційне, доволі посереднє кіно навіть не врівноважувалося претензіями на експеримент. Іноді фільм був цікавий в задумі, але відчутно слабкий у втіленні. Наприклад, «Як велить бог», нова картина відомого італійського режисера Габріеле Сальватореса (прославився хітовим кібер-фільмом «Нірвана»), починається цікаво: троє по-своєму неадекватних героїв — божевільний бродяга, безробітний нацистських переконань і несхожий на нього син — намагаються вижити в депресивному індустріальному районі, не втрачаючи власної гідності. Але всі вчинки героїв, їхні конфлікти з оточуючим світом — настільки прямолінійні, що фільм доволі швидко стає надто передбачуваним.
Те ж саме із ізраїльським фільмом «Муки у вогні», знятого родинним дуетом Ліни та Слави Чаплін. Ідея історії молодої людини, яка в певний момент просто вибухає, кидає виклик всім можливим моральним нормам, по-своєму цікава, але знята претензійно, без вигадки, абсолютно вторинно щодо європейського авторського кіна, яке намагається наслідувати режисер.
У грузино-німецькому «Посередникові» режисер Діто Цинцадзе експериментує зі структурою оповідання, показуючи одні й ті ж події з погляду різних героїв, додає сцени насильства, згущує атмосферу, але виглядає все як несмішна пародія на європейську жорстоку драму, навіть незважаючи на участь зірок рівня Бургхарта Клаусснера (виконавець головної ролі у відзначеній «Золотою пальмовою гілкою» останніх Канн «Білій стрічці», потужній роботі австрійського майстра «важкого» кіна Міхаеля Ханеке).
По-справжньому фестивальний фільм у конкурсі був. Радикальний як за естетикою, так і за гостротою виклику, кинутого залу. Фільм великого вітчизняного режисера Кіри Муратової «Мелодія для шарманки» став чи не найбільш обговорюваним у конкурсі, вкотре різко розколовши і глядацьке, і професіональне співтовариство. Хтось пішов під час перегляду, хтось засуджував режисера, який вивів на екрані таку безнадійну історію з дітьми. На фестивальній прес-конференції, де сама режисер не з’явилася (не змогла приїхати з Одеси через раптову хворобу), приголомшені журналісти насилу формулювали запитання. Проте в автора цих рядків, як і у багатьох його колег, не викликає сумніву той факт, що «Мелодія для шарманки» — найважливіша подія в кінематографі не тільки України, але й всього колишнього СРСР за останній рік.
Цікаво, однак, те, що призову першість здобули російські фільми, присвячені одному й тому самому періоду — середині 1950-х, самому початку хрущовської «відлиги». «Диво» Олександра Прошкіна знімалося за чудовим сценарієм Юрія Арабова — про релігійне диво, що сталося у наскрізь атеїстичному СРСР у 1956 році. Однак автор «Холодного літа 1953-го» з такого якісного матеріалу зумів вибудувати лише до прикрості банальну мелодраму, що, втім, не завадило головному журі відзначити фільм спеціальним призом. У свою чергу, Ніколай Досталь зафільмував своє «Петя по дорозі у царствіє небесне» в декораціях ранньої весни 1953-го, зіткнувши провінційного божевільного, що вважає себе охоронцем порядку, зі справжніми «органами»; кіно зроблене рівно, але участь у некомерційному за задумом фестивалі, тим паче перший приз «Золотий Георгій» — то явно надмірна оцінка.
Однак, якщо казати про фестиваль як єдине ціле, то він, безумовно, вдався. Позаконкурсні програми цього року складені зі смаком і різноманітно. Справжнє відкриття в цьому сенсі — «Вільна думка», добірка документального, переважно біографічного кіно. Особливий інтерес викликали життєписи журналістської легенди Хантера Томпсона «Гонзо. Страх і ненависть у Лас-Вегасі», знаменитого канатохідця Філіппа Петі «Людина на дроті», підкорювача рік Мартіна Штреля «Людина Великої Ріки». Варто також згадати такі колекції свіжих шедеврів і талановитих провокацій, як «Московська ейфорія», «8 1/2 фільмів», «Азіатський екстрім», «Довкола світу»; новини вигідно доповнювали іменні ретроспективи творчості італійського радикала Марко Феррері й витонченого бунтаря Єжи Сколимовського.
Тож, незважаючи на суперечливі результати змагальної частини, 31-й ММКФ вийшов змістовним і насиченим. Саме такі якості можуть допомогти на складному шляху здобуття авторитету серед вищої ліги світових кінофорумів.
