У світовому кінофестивальному рухові існує таке поняття, як статус "групи А". Його має обмежена кількість поважних, сказати б, "обраних" фестивалів, що їхня конкурсна програма формується з "незайманих" кінокартин. "Право першої ночі", звичайно ж, у Канна, Берліна, Венеції, Сан-Себастьяна, з перемінним успіхом - у Карлових Вар...
Московський міжнародний кінофестиваль (ММКФ), незважаючи на творчу організаційно-фінансову лихоманку, перманентні супутні скандали, що він їх переживає протягом останнього десятиріччя, уперто намагається втриматися серед гурту тих, хто визначає і диктує світову кіномоду. Судячи з пресової конференції, що її провели сьогоднішні натхненники й організатори ММКФ під час минулого берлінського кінофестивалю і тих новин, які долинули з-за лаштунків останнього Канна, наздоганяти світовий фестивальний кіноекспрес, пригальмувавши на кілька років, надзвичайно важко. Відтак відбіркова комісія сподівається залучити до конкурсу, у кращому разі, 12 картин, а не 25, як велося раніше, та й назагал прийнято на подібних статечних форумах.
Генеральним директором Московського фестивалю залишається популярний актор, віднедавна - амбітний бізнесмен, Олександр Абдулов, президентом - перший секретар Спілки кінематографістів Росії Сергій Соловйов.
Останній, зокрема, зазначає, що сьогодні важко наслідувати традиції ММКФ соціалістичних часів, бо вже давно й часи не ті, й умови організації та проведення форуму змінилися докорінно. Раніше інтерес вітчизняної публіки до Московського фестивалю визначався не тільки (а може, й не стільки) кінематографічною домінантою, а радше - можливістю позирати на відгороджений світ через дірочки "залізної завіси". Для "потойбічного" світу зворотна зацікавленість мала схожі характеристики. Цей вектор, дякувати Богу, позаду, а всі інші можливі "типи інтересів" перебувають у суперечливому становленні.
Організатори фестивалю налаштовані активно включитися до процесу структурування кіноінформації (її нинішній обвал, коли в кіосках можна знайти чи не весь "конкурс" Берліна й Канна ще до початку цих фестивалів, на противагу колишньому інформаційному дефіцитові, теж не є абсолютно нормальний), задля чого докладатиметься максимум зусиль, аби сформувати вишукані інформаційні та ретроспективні програми ММКФ. Також робитимуться спроби покласти початок відродженню народної традиції відвідування кінотеатрів, адже очевидно, що "масовий кіноінстинкт" у людей поруйновано, від чого не в останню чергу потерпає вітчизняний кінематограф.
Наразі, у проведенні ХХ ММКФ вирішено залучитися програмовою підтримкою чарівних звуків музики, що їхню "чистоту" в дирекції форуму має забезпечувати знаний музикант і бізнесмен Стас Намін. Так, у Великій залі консерваторії планується провести цикл вечорів "Класична кіномузика", де лунатимуть твори Ніно Рота, Дмитра Шостаковича, Енніо Маріконе, Альфреда Шнітке, Чарльза Чапліна, Георгія Свиридова тощо. Мають відбутися два великі ретроспективні покази - "Радянський музичний фільм" і "Музика в індійському кіно". Особливо ж наголошується на тому, що нині святкується 400-річчя світової опери, й вельми доречними стануть ретроспектива оперних фільмів Франко Дзефіреллі й ретроспектива "Опера у світовому кіномистецтві".
Взагалі, "оперна" грандіозність, прагнення до широкого розмаху й різноманітних котурнів завше визначала політику ММКФ. Це було 25 років тому, є й тепер. Сьогодні організатори фестивалю беруться "плекати в кіно і представляти світові євразійську традицію, збирати до гурту кінематографії колишнього Союзу", але "не хочуть бути модними чи не модними, а прагнуть стати передбачуваними та стабільними, як і нинішня Росія".
Годі перерахувати все, чим має звабити людність Московський форум. Окрім згаданого, тут і "Молодіжна альтернатива" - всесвітній фестиваль відеокліпів, як структурна одиниця загального дійства, і фільми, виставка та наукові читання до 100-літнього ювілею Сергія Ейзенштейна, і ретроспектива до 60-річчя Андрона Кончаловського, і меморіал Андрія Тарковського (10 років від смерті й 65 - від народження), і..., і..., і...
Фестиваль відкриється 19-го, а закінчить свою свято-роботу 29-го липня. Звісно ж, у Великому Кремлівському палаці: опера вимагає величі, дарма, що ця "опера" - кінематографічна.
