Ми продовжуємо слідкувати за роботою Культурного центру України в Москві і вдруге зустрілися з його генеральним директором, доктором історичних наук Володимиром Мельниченком.
— Чим займається зараз, напередодні 10-ї річниці незалежності України, ваш центр?
— Підготовкою до свята, як і в Україні, у нас пройде урочистий вечір і великий концерт за участю майстрів мистецтв України і Російської Федерації. У серпні пройде наукова конференція «Українська діаспора в Росії», яка відкриє цикл зустрічей «Герої України в Культурному центрі України в Москві»...
— Художні виставки постійно експонуються в Центрі. Наскільки повно презентують вони мистецтво України?
— Центр працює недавно і не встиг ще охопити багатющу палітру образотворчого мистецтва. Не забувайте також про чималі фінансові труднощі, проблеми з доставкою художніх полотен через кордон і митниці. Цю систему ще треба відпрацьовувати.
Втім, ми намагаємося, в міру можливостей, представити різний спектр живописних творів та виробів народних майстрів. У нас пройшли дуже цікаві вернісажі «Тарас Шевченко — художник» із фондів Державного музею ім. Т. Г. Шевченка; гобелени, ткацтво — народної художниці Людмили Жоголь; великодні писанки з колекції Зінаїди Іваницької; вироби із шкіри майстра народної творчості Ніни Косарєвої; полотна кримських художників; дві фотовиставка В. Наугольного та ін.
До 10-річчя незалежності представляємо творчість Валерія Франчука, твори якого знаходяться не лише в музеях України, але й у приватних збірках США, Канади, Німеччини, Польщі, Данії. Один із критиків писав про його картини: «Хотілося б підкреслити одну яскраву деталь творчої вдачі художника: його відчутне українство... Як ми, українці, жили досі? Як живемо нині? Куди йдемо і що на нас чекає?... Ці запитання промовляють до вас із картин, ви нікуди від них не подінетесь і так і підете з виставки в задумі — ясна річ, коли й ви так само носите в душі бодай грудочку болю за все пережите й переживане Україною».
Дивно співзвучні полотнам Франчука чудотворні українські вишивки Віри Роїк, роботи якої представлено в 30 музеях і галереях світу.
Нещодавно до мене звернулися з проханням влаштувати персональну виставку сліпого художника, члена Молодіжного об’єднання при Харківській організації Національної спілки художників України Дмитра Дидоренка. З 1989 року він навчався в Харківському художньо-промисловому інституті, написав чимало цікавих полотен. Влітку 1991 року, при перезахороненні останків воїнів, які загинули у Великій Вітчизняній війні, його було тяжко поранено від вибуху старої німецької міни— тоді втратив зір. Але не волю до життя й спрагу до творчості. Сліпий художник пише прекрасні картини, і ми їх обов’язково покажемо в Москві.
