У «Кінопалаці» відбулася прем'єра містичного трилеру
«Кінець світу».
Кінець другого тисячоліття заперечив усі передбачення культурологів,
що на межі століть (а ще б пак тисячоліть) посилюються містичні настрої
в суспільстві. Щось на зразок казусів метеорології, коли три дні поспіль
із телевізора обіцяють дощ, про що й хмари свідчать, і вологість начебто
підвищена, і тиск скаче, а дощу немає. Як на зло. Так і чутки про «кінець
світу» за якийсь місяць до 2000 року побутують у тих же колах, які й мусували
їх чи не від кінця ХIХ століття, пильнуючи, як спадок, «передчуття кінця»
і традиції спіритичних сеансів. Українське суспільство, переживши період
непідробного захоплення містикою в подобі Кашпіровського, здається, сьогодні
уперто асоціює її з Девідом Копперфільдом, звично плутаючись у поняттях.
Навіть сонячне затемнення викликало радше збудження гри, ніж катастрофи,
— веселої паузи в катастрофі щоденного виживання.
Утім, як комерційна ідея, «кінець світу» — то не найгірший
сюжет, особливо для Голлівуду, який останнім часом схибнувся на темі американського
месіанізму (від кого американці нас тільки не рятували: і від вселенських
катастроф, і від інопланетних монстрів, і від нечуваних епідемій, голоду
та холоду...). Цього разу нас рятуватиме Шварценеггер і не від кого-небудь,
а від самого диявола (Гебрієл Бірн). Приманки фільму: залізний Арнольд,
чудові спецефекти, великі невинні очі Робін Танней (вона грає дівчину,
з якою диявол має в останню годину тисячоліття зачати дитину); що ж до
кривавих подробиць, то вони помірні, але згідно з рецептом жанру.
Проте в самому сюжеті багато неузгоджених мотивів: служителі
сатани мало чим відрізняються від служителів Бога, — загалом, усі вони
статисти, тло подій, дешева робсила. Статичний натовп сатанистів у фільмі
нагадує радянські фільми про соціальних маргіналів: огорнутий флером непізнаваності
опоетизований світ злодіїв, циган або хіпі — «ось такі ми, загадкові тварини
їжачки». Не варто й казати, що найбільшу насолоду від такого кіно отримували
самі маргінали. Здається, за цим принципом знято і прихильників зла в «Кінці
світу»: нагнати містичного жаху не стільки перед світовою катастрофою,
скільки перед загадковими прихильниками диявола, які є скрізь і всюди,
як «чорна рука» в дитячих страшилках. І цей акцент у фільмі явно смакується.
Загалом, у стрічці багато парадоксальних моментів. Таке
враження, що на ниві стрункої системи релігійних приписів автори вирішили
створити особливу науку — народну есхатологію, в якій пояснити тисячолітню
історію взаємодій Бога і диявола за сучасною модою, не вдаючись у подробиці,
а «білі нитки» неузгодженого сюжету закамуфлювати культом таємничості.
Проте як вульгарний соціологізм нічого не пояснює в підшкірній природі
непростих соціальних взаємодій, так само вульгарна есхатологія нічого не
прояснює сучасній людині в її непростих стосунках із Богом, з яким вона
фамільярно корефаниться на «ти». У якомусь розумінні цей фільм справді
про кінець світу — іде навала навіть не варварів, а «володарів мух» (запозичуючи
промовистий образ у Голдінга), які перепишуть світову історію у формі коміксів
і чудово житимуть у святій переконаності, що «сама золота рибка» давно
і справно служить у них «на посилках».
