Вони ніколи не були пов’язані путами Гіменея. Їхнє кохання не було платонічним
і завжди служило мішенню для тих, у кого, кажучи словами самого поета,
«очерствевает сердечная почва». Стосунки велетня Маяковського, який перевернув
поетичну свідомість сторіччя, й мініатюрної, тендітної, витонченої, ніби
вигравіюваної ювеліром, Лілі Брик — це оголена несамовита пристрасть, «выжимка
бессонниц».
Маяковський, поет з палаючим серцем, котрий асоціюється в читацькій
свідомості передусім з трибуном-громовержцем («ненавижу всяческую мертвечину,
обожаю всяческую жизнь»), був насправді неймовірно вразливою й самотньою
людиною. Не випадково, ставлячи «точку пули в своем конце», він написав
у передсмертній записці «любовная лодка разбилась о быт».
Через сім років після фатального пострілу Лілі Юріївна здійснила вчинок
безоглядно ризикований — звернулася з листом про Маяковського до «батька
народів». Сталін «повернув» поета із забуття, приліпивши до нього пропагандистське
клеймо «кращого з радянських поетів». Цей ярлик, на жаль, відвернув від
Маяковського багатьох несумлінних читачів, котрі не підозрюють, що за плакатною
хрестоматійністю «горлана-главаря» ховається один із найніжніших ліриків
нашого скупого на кохання сторіччя. Втім, саме Лілі Брик самим своїм існуванням
протистояла фальшивому міфу про Маяковського як явище політичне, пролетарського
бояна, котрому й кохання — буржуазний забобон — чуже. До смерті не розлучалася
вона з перснем, подарованим Володимиром Володимировичем, з вигравіюваними
на ньому її ініціалами Л.Ю. Б. Самою долею складений шифр слова «люблю».
Вони познайомилися 1915 року. Маяковський, котрий назвав цю зустріч
в автобіографії «Я — сам» «найрадіснішою подією», тут же русифікував її
ім’я — Ліля. Вона була одруженою, й це «існування утрьох», що шокувало
святенників, порушувало всі сімейні підвалини того часу, надовго дало поживу
злостивцям для наклепів і поговорів. І після смерті Маяковського продовжували
докоряти пристрастю до його Музи, ніби кохання справді вимагає у когось
мандата.
«Володя не просто закохався в мене, — згадувала Лілі Юріївна, — він
напав на мене... Два з половиною роки не було у мене спокійної хвилини
— буквально». Молода мідноволоса Лілі Брик запам’яталася сучасникам «яскравими
жаркими очима», які брали в полон. До квартири Бриків увірвалася Поезія.
Несамовитий Маяковський, здавалося, ладен був, як Юпітер, обернутися биком,
щоб викрасти свою Європу й віднести через житейське море на острів свого
кохання. Він був підкорений своєю сиреною і дарував їй геніальні поетичні
прозріння. Серед них цикл «Флейта-позвоночник», де що не рядок — любовне
гроно. «Сердце обагрившая, вымучившая душу в бреду мою...» Ревнощі, невтолима
сердечна пристрасть, ніжний відчай у листуванні, де вони вигадують собі
дедалі ласкавіші прізвиська: Лільонок, Кіс, Лілін, Дорлін (дорогий Лільонок)
і Щен, Счен, ВМаяк...
І — парадокс. Навіть незважаючи на благодать у стосунках, Кіс і Щен
дозволяють собі... інші любовні пригоди. Одного разу Маяковський і Брик,
змучені своїми перехресними романами, вирішили розлучитися на два місяці.
У день розлуки плакали обоє. Любовний човен укотре давав течу. Поет жив
сумнівами, відчаєм, надією, розрив переживав болісно. Муза залишалася холодною.
Маяковський блукав навколо її будинку, ховався на сходах, підкрадався до
її дверей, посилав записки, квіти, птахів у клітці — справжнісінький сценарій
для «німої фільми».
Вони і в фільмі знялися разом, зігравши Панночку й Хулігана. Привабливий
поет-бешкетник і беззахисна дівчина. Гною знак на «шкуре ревности» дошкуляв
Маяковському. Він страждав, прагнув переломити свою пристрасть до фатальної
коханої. Одного разу навіть вигукнув «я тепер вільний від кохання». Але
то було ілюзією.
Тільки після поїздки до Америки, де в Маяковського був любовний зв’язок,
від якого з’явилася дочка, його стосунки з «Ліленькою милою» різко змінилися.
Після семи років обривається їхній інтимний зв’язок. І їхнє почуття зазнає
нового випробування. Біографи, друзі поета знали про те, що Володя й Ліля
з’їхалися в одну квартиру лише тоді, коли закінчилися їх «плотські» стосунки.
Парадоксально, що саме останніми роками, коли, як одного разу сказала мені
Лілі Юріївна, «у Володі були свої романи, у мене — свої», їхні стосунки
стали особливо теплими, ніжними й довірливими. Загибель Маяковського перервала
п’ятнадцятирічну апасіонату цього небувалого кохання. Хоча до самої своєї
смерті Лілі Юріївна носила на золотому ланцюжку вже дві обручки, якими
колись закохані обмінялися одне з одним...
