Позавчора в Українському домі відбулася прес-конференція, присвячена річниці закриття Музею iсторiї міста Києва. Дев’ятого березня виповниться рік із того дня, коли в останній раз можна було побачити його експозицію. Музей історії Києва було створено постановою уряду України восени 1978 року, а експозицію музею було урочисто відкрито в рамках святкування 1500-річчя Києва в Кловському палаці. Внутрішні приміщення палацу було переобладнано спеціально під потреби музею — зали для експонатів, робочі кімнати для персоналу... До речі, у Києві усього два палаци, і другий — Маріїнський. Музей історії Києва, за словами його директора Тамари Хоменко, став справжньою візиткою столиці. За час його функціонування музей відвідало понад 10 мільйонів чоловік — киян, гостей міста, і навіть перших осіб зарубіжних держав. Число експонатів швидко зростало, а також збільшувалася кількість досліджень і дослідників історії міста. В «рідному будинку» їм ставало все тісніше й тісніше — почали відкриватися філіали, проводитися тематичні виставки. Тоді навіть планувалося розширювати музей за рахунок освоєння прилеглої до палацу території....
У серпні 2003 року було прийнято рішення Кабінету Міністрів про розміщення в Кловському палаці Верховного Суду, який ще в 1993 році порушував питання про передачу йому цієї будівлі. У вересні того ж року Верховна Рада ухвалила Постанову (№1201-4) «Про необхідність збереження цілісного унікального історико- архітектурного комплексу Кловський палац (пам’ятка архітектури ХVIII століття) — Музей історії міста Києва». Цією постановою Верховна Рада рекомендувала Кабміну переглянути та скасувати Розпорядження від 11 серпня 2003 року за №506-р як таке, що суперечить Законам України «Про музеї та музейну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про власність».... Однак скасування не сталося, і 10 березня музей закрили для відвідувань, а протягом трьох місяців зібрали «валізи», звільнивши приміщення до 26 травня.
Мер Києва Олександр Омельченко привселюдно пообіцяв директору музею та його працівникам розмістити музей в Українському домі. Це цілком влаштовувало працівників музею, оскільки при відповідному переобладнанні приміщень і ремонті вони побачили можливість для повноцінного функціонування музею. Для закріплення такого рішення потрібні були підписи всього Кабміну. Їх поставили всі міністри, крім одного — міністра економіки. Він вирішив передати музею в Українському домі рівно стільки метрів, скільки складала площа Кловського палацу. В результаті — документально за Музеєм історії Києва закріпили п’ятий та четвертий поверхи Українського дому і почали виділяти гроші на ремонт, продовжуючи обіцяти згодом все приміщення, ніби розраховуючи обміняти деякі будівлі міської власності на поверхи Українського дому, яких бракує музею.
Кловський палац у той час, коли там розміщувався музей, належав Києву, а Український дім — сумно відомому Державному управлінню справами. З поселенням у палаці суду сам палац було переведено у власність Державного управління справами, а частина Українського дому перейшла в муніципальну власність. Робота ж музею, по суті, виявилася «замороженою». Сьогодні в Українському домі в маленьких кімнатках за столами, що стоять впритул один до одного, розміщуються наукові співробітники, а експозиції — відсутні, оскільки особливості наявної площі музею не дозволяють це зробити, а самі 250 тисяч експонатів вже протягом року зберігаються в двох тисячах контейнерах, розташованих один на одному, в одному із залів Українського дому. Про дотримання яких умов зберігання цих цінностей може йтися? Про режими температури, вологості, тиску?
Вартість Українського дому в кілька разів вища за вартість Кловського палацу. Зрозуміло, що домовитися про бартер такої цінної нерухомості дуже складно. Засновником Музею історії Києва є Київська міськадміністрація, а ось цінності, накопичені в музеї (згідно із Законом «Про музеї та музейну справу») — це цінності держави. Як засновник, київська влада має право закрити музей, однак хто ж тоді опікуватиметься долею експонатів? Адже доля цінностей не тільки в них самих, а ще й в тих людях, які розуміють суть і значущість кожного експоната. А ще в тій величезній науковій роботі, яка велася і ведеться колективом музею. На думку експертів, зокрема кандидата історичних наук, автора семи книжок з історії Києва Олександра Анісімова, важливо зберегти й колектив учених, що працюють в музеї. Адже київська влада як засновник має право припинити існування музею юридично, а майно просто передати в інші руки. Тому, переконаний Анісімов, треба терміново підшукувати стару чи будувати нову будівлю для музею, оскільки повірити в те, що влада зможе відмовитися від такого ласого шматка, — важко. Однак директор Музею історії Києва передбачає, що участь в помаранчевiй революції його співробітників (коли вони обігрівали, підгодовували учасників із регіонів і надавали нічліг) і серйозна наукова робота з вивчення цих історичних подій сьогодні дає підстави сподіватися на розширення музейних володінь в Українському домі. Багато ж представників інтелігенції Києва, зокрема поетеса Марина Доля, киянка в п’ятому поколінні, дуже жалкує про те, що музей пішов свого часу з Кловського палацу, що стиль Українського дому — музею, що створювався свого часу для вождя, не підходить для відтворення всієї історії їхнього рідного міста, що такому музею імпонувало б більш камерне звучання.
«День» також запропонував під час брифінгу, що проходив у вівторок, міністру культури Оксані Білозір висловити думку міністерства на ситуацію, що склалася з Музеєм історії Києва. «Що стосується музеїв у цілому, — сказала Оксана Володимирівна, — то ми зараз розробляємо концепцію того, які взагалі повинні бути музеї, якими повинні бути архіви та виставкові зали. Інтерес до України нинi дуже великий. У літні місяці ми чекаємо величезного напливу туристів, який, мабуть, розпочнеться відразу після проведення у Києві конкурсу «Євробачення». І зрозуміло, що до цього часу ми повинні підготувати всю інфраструктуру, щоб можна було показати наші національні скарби і всю нашу національну гордість на належному рівні. Буде створено загальну концепцію щодо музеїв, чітку їх класифікацію, буде визначено і статуси». Вже не музей. Ще не музей. Щоправда, багато експертів вважають, що Музею історії Києва варто підшукати більш камерну будівлю.