Нагадаємо, Леопольд Моцарт (батько Вольфганга Амадея) був першим, хто написав музику для альпійського рогу, перетворивши цей інструмент на соліста оркестрового твору, а французький валторніст Ерве Жулен став першим виконавцем Sinfonia Pastorella в Україні разом із Національним симфонічним оркестром під управлінням Кирила Карабица.
Головний диригент Борнмутського симфонічного оркестру (Великобританія) і диригент Національної опери України Кирило Карабиць презентував новий творчий проект, героями якого стали альпійський ріг (alphorn), один із найдавніших у світі дерев’яних духових інструментів, і валторна, внучка мисливського рожка. Прозвучала «Альпійська симфонія» Ріхарда Штрауса, а відкрила концерт увертюра до «Чарівної флейти» — вершина оперного «ландшафту».
Концерт для валторни з оркестром № 1 мі-бемоль мажор, який було написано вісімнадцятирічним Ріхардом Штраусом, сьогодні один із найпопулярніших у валторновому репертуарі. Віртуозно виконував соло Ерве Жулен, який підкорив нашу публіку іскристим, кришталево прозорим звуком. Цей музикант у 20 років став першим валторністом Філармонічного оркестру радіо Франції, через 10 років — Національного симфонічного оркестру Франції, а з 2003 року є головним валторністом Симфонічного оркестру Артуро Тосканіні. Грав як головний валторніст із Нью-Йоркським філармонічним оркестром, оркестром Академії Санта-Чечилія в Римі, оркестром Театру Ла Скала, Камерним оркестром Європи та іншими, а також він виступав як соліст із понад 100 оркестрами, виконуючи Гайдна, Моцарта, Шумана, Вебера, Бетховена, Сен-Санса, Чайковського, Бріттена. Відзначимо, що в Києві гість дав майстер-клас у Національній музичній академії України.
Коли на сцену винесли альпійський ріг, публіка пожвавилася — такого незвичайного інструменту п’ятиметрової довжини в Колонному залі ім. Лисенко ще не бачили. Він схожий на свою родичку — карпатську трембіту, але із зігнутим розтрубом, а на його батьківщині, в Швейцарії, жодне свято не обходиться без нього. У давнину за допомогою альпійського рогу перегукувалися один з одним пастухи, глашатаї попереджали мешканців долин про наближення ворога, під його протяжні мелодії грали весілля й розважалися на свята, билися, ховали близьких.
Австрійський скрипаль і композитор Леопольд Моцарт (1719 — 1787 рр.) увійшов в історію перш за все як батько і вчитель геніального сина, а ще він складав меси, кантати, ораторії, симфонії, інструментальні твори. Його Sinfonia Pastorella (Концерт для альпійського рогу з оркестром) приваблює своєю мелодійною й майже медитативною простотою. Вільно й чисто співав дивовижний інструмент у руках Ерве Жулена, щоб слухачі змогли вловити весь спектр сонячних емоцій, які було вкладено в цю музику 300 років тому.
Все друге відділення зайняла «Альпійська симфонія» Ріхарда Штрауса (1864 — 1949 рр.) — останній симфонічний твір німецького романтика, колосальний витвір мистецтва з гігантською партитурою (більше 100 виконавців, 50 хвилин звучання), якому автор дав 22 програмних заголовки. Симфонія писалася чотири роки, перше виконання відбулося 1915 року в Берліні, а 1942-го вона звучала на урочистому концерті на честь століття Віденської філармонії. Твір побудовано як музичний репортаж, він детально описує один день людини, яка подорожує Баварськими Альпами. Відкриває симфонію «Ніч», потім іде «Схід сонця», далі мандрівника чекає «Вступ до лісу», «Мандри уздовж струмка», «Біля водоспаду», і всі ці чарівливі краєвиди Штраус «малює», використовуючи безліч звукозображувальних ефектів.
Під час енергійного «Сходження» група музикантів із мідними духовими грала на балконі — не тому, що їм не знайшлося місця на сцені: вони відтворювали сигнали мисливських рожків (за задумом композитора, за лаштунками). Несподівано з’являється «Примара» — під звучання дзвіночків, челести, трикутника, арф і скрипок. «На квітучих лугах» і «На альпійському пасовищі» чутно рожки пастухів, дзвіночки череди, що пасеться, пісні пастухів, і, нарешті, подорожній «На вершині» спостерігає величну панораму гір.
В епізоді «Гроза і буря» були задіяні вказані в партитурі вітряна і громова машини. Вітряна машина — котушка, обтягнута матерією, яка під час обертання видає свист вітру, а громова працювала так: музикант розмахував шматком жерсті, й під час її вібрації було чутно гуркоти грому, які доповнювалися потужними акордами органу. Буря вщухла, сонце сіло, мандрівник повернувся додому — так закінчилася віртуальна подорож до Альп, яку оркестр виконав цілісно й радісно.
