У столиці пройшов 16-й Міжнародний форум «Музичні прем’єри сезону». У центральних концертних залах Києва (Національної філармонії України, Будинку вчених НАН України, Національній музичній академії, Володимирському Патріаршому соборі та храмі Святого Василя Великого) звучала сучасна українська та зарубіжна музика, класичні шедеври прославлених метрів і роботи студентів НМАУ ім. П. Чайковського — музика, абсолютно різна за своїми стильовими рисами, формою, складом виконавців, та й за художньою якістю.
ВХІД ВІЛЬНИЙ. ДЛЯ АВТОРІВ — ТАКОЖ
Програма фестивалю могла задовольнити найвимогливіший смак — як класичні шедеври (музика Вольфганга Амадея Моцарта, Михайла Глінки, Дмитра Бортнянського, Фелікса Мендельсона, Едварда Гріга, Іоганнеса Брамса), так і сучасна; як світська, так і духовна музика. У його рамках були виконані понад 200 творів, половина яких (близько сотні прем’єр) належить сучасним українським композиторам, 65 із яких кияни; відбулися святкування 20-річного ювілею жіночого хору «Павана» Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова (художній керівник — Людмила Байда), відкриття I Міжнародного конкурсу- фестивалю класичної гітари імені Марка Соколовського, добродійний концерт «Присвята Івану Козловському», презентація нових видань — композиторських і музикознавчих робіт, аудіокасет і компакт- дисків. Певним «оазисом» виділилися кілька авторських проектів: програма «Моцарт і його естетика» Євгена Громова, «Музика гендерних парадоксів «ONLY Юсіпей» (баяніст Роман Юсіпей), концерт камерного ансамблю «Київські солісти» та інші.
У концертах фестивалю брали участь найрізноманітніші музичні колективи України, в тому числі — Національний заслужений академічний симфонічний оркестр, Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії, Державний естрадно-симфонічний оркестр, Національний ансамбль солістів «Київська камерата», Ансамбль класичної музики ім. Бориса Лятошинського, Державний камерний ансамбль «Київські солісти», хорові капели, камерні ансамблі, камерний оркестр «Арката» (Вінниця), ансамбль сучасної хореографії «Неоданс» (Рівне), камерний хор «Кредо», хор «Покрова» при Свято- Покровському храмі військового госпіталю, хор хлопчиків і юнаків Державної академічної чоловічої хорової капели ім. Л. Ревуцького і багато інших. Гостями фестивалю були композитори з інших міст України, молоді польські музиканти (композитори й виконавці), скрипаль зі Словаччини Мілан Паля, російський піаніст Нікіта Мдоянц та інші.
Орієнтуватися у такій великій кількості фестивальних подій, їхній хронології та географії допомагав як буклет, присвячений усьому фестивалю в цілому, так і програмки окремих концертів (у них також була необхідність, оскільки в програмі іноді відбувалися незначні зміни).
Цей «фестиваль прем’єр» унікальний саме своєю непередбачуваністю: адже багато творів, які звучать у його рамках, дійсно виконуються вперше, не пройшовши навіть попереднього відбору. Таким чином, неможливо передбачити ані реакції публіки, ані подальшої долі твору. Саме в цьому — головна інтрига фестивалю. Концерти в різних залах нерідко розпочиналися з інтервалом в одну годину чи одночасно, тож доводилося робити нелегкий вибір. Бували й концерти, на яких, незалежно від якості музики, що виконується, велику частину публіки складали колеги авторів творів, преса — одним словом, тільки зацікавлені особи. Проте факт, на який варто звернути увагу — це поступове підвищення від фестивалю до фестивалю інтересу публіки: навіть на «рядові», якщо можна так висловитися, фестивальні заходи часто збирався мало не повен зал. Важливий плюс фестивалю — вільний вхід на всі заходи.
ВИБРАНЕ
Іще до початку власне фестивальних заходів, напередодні відкриття, відбулося кілька концертів під загальною назвою «Назустріч фестивалю». Традиційно увагу привернули концерти, які розпочинають і закінчують фестиваль. На Урочистому відкритті фестивалю, яке відбулося в Колонному залі Національної філармонії, прозвучала Симфонія для струнних Віталія Губаренка; Концерт №2 Тихона Хренникова для фортепіано та симфонічного оркестру (партія фортепіано — Нікіта Мдоянц); «Мости до невидимих берегів» для двох фортепіано й симфонічного оркестру Ірини Алексійчук (у виконанні автора в дуеті з Юрієм Котом) і Симфонія №2 Олексія Скрипника.
Одним із концертів, що зібрав повен зал, став виступ 25 березня Державного камерного ансамблю «Київські солісти» (художній керівник і головний диригент — Богодар Которович). Колектив традиційно звернувся до кращих зразків української та світової музики: прозвучали Камерні симфонії Євгена Станковича №8 і №3в авторської версії для скрипки та струнних (солістка — Мирослава Которович, скрипка); «Хорал» для струнного оркестру Ганни Гаврилець; Танець, а також Пісня-поема Арама Хачатуряна для скрипки й оркестру і знаменитий «Танець із шаблями» з музики до балету «Гаяне» в аранжуванні для камерного оркестру. Аншлаг забезпечило поєднання прославлених імен як композиторів, так і виконавців; захопленість диригента, артистизм солістки й професійна майстерність усіх артистів оркестру виправдали очікування публіки. Музика класика сучасної української музики Є. Станковича не вимагає коментарів: його творчість уже давно завоювала популярність. Одночастинна камерна симфонія №8 для семи виконавців привертає оригінальним прийомом — «інструментальною» за своїми характеристиками партією, яку виконує сопрано, трактоване як інструментальний тембр. Симфонія №3 була віднесена Міжнародною трибуною при ЮНЕСКО до 10 кращих симфоній світу за 1985 рік. Хорал Ганни Гаврилець, створений у 2005 році, був надзвичайно добре прийнятий публікою.
На закритті фестивалю звучала музика Кармели Цепколенко, Валентини Сильвестрової, Людмили Юріної, Золтана Алмаши, Євгена Станковича, Вікторії Полєвої, Сергія Пілютікова і Сергія Зажитька у виконанні Національного ансамблю солістів України «Київська камерата» (художній керівник і головний диригент — Валерій Матюхін). Закінчився концерт (і, відповідно, весь фестиваль) твором Ігоря Щербакова (за сумісництвом — музичного директора фестивалю) «Аве Марія», у виконанні якого брав участь, окрім «Київської камерати», Муніципальний камерний хор «Хрещатик» (художній керівник і головний диригент — Лариса Бухонська), Великий дитячий хор Національної радіокомпанії України (художній керівник і головний диригент — Тетяна Копилова), солістка — Олена Степанченко (сопрано).
ТРУДНОЩІ ПРОФЕСІЇ ТА ЇХ ПОДОЛАННЯ
На щастя або на жаль, велика кількість фестивальних подій не дозволяє приділити кожній з них заслужену увагу. Проте можна відзначити деякі особливості. Сучасні композитори в усьому світі вже багато років балансують на межі кризи: вже на початку XX століття музикознавці й філософи відзначили занепад культури (зокрема музики), глухий кут, у якому опинилася класична гармонія… Слухача XXI сторіччя неможливо здивувати; важко створювати музику після Баха, Моцарта та інших приголомшуючих геніїв минулого — адже справжнє мистецтво не старіє. Однак сучасні композитори з честю долають труднощі професії і шукають нові шляхи в галузі синтезу мистецтв (балетне трактування Фресок для фортепіано Лесі Дичко), в джазі і фольклорі («Юрба» Войцеха Кіляра), оригінальних звукових ефектах (Євген Станкович, камерна симфонія №8), у алюзіях зі старовинними жанрами і обробках класичних творів («Пригоди бравого гобоїста» Олександра Костіна), поєднують традиції і відважні експерименти, танцювальну музику («Похоронні танці» Сергія Зажитька) і приємні мелодії («Аве Марія» І. Щербакова), проявляючи при цьому ентузіазм і уяву. Сюди можна віднести і грамотний PR: композитори, зберігаючи свою індивідуальність, включають до тексту своїх творів те, що любить слухач: молодецькі вигуки, сценічну дію. Хоча про появу нових світових шедеврів можна сперечатися, однак, безперечно, в програмі фестивалю кожен міг вибрати для себе музику, яка полюбилася, — адже вона була дійсно різноманітною. Не можна не помітити винахідливості композиторів не лише на рівні музичної мови, але й щодо літературної якості назв, які самі по собі вже занурюють майбутнього слухача в атмосферу твору (наприклад, «Національна українська гопак-опера «Співомовки» Ігоря Панова).
Мабуть, можна відзначити, що сучасні композитори — як старшого покоління, так і молоді — тяжіють до поєднання традиційних прийомів зі сміливим новаторством. Вони «не обмежені в засобах» музичної виразності і сміливо запозичують стильові риси та технічні прийоми музики всіх епох. Особливо виділяється тут хорова музика, яка, як відомо, не просто суперпопулярна в Україні, але і є справжнім уособленням її музичної культури. Різноманітність звукових ефектів, відсутність якого б то не було самообмеження в сучасних авторів музики для хору викликає захоплення: «свіжостворені» хорові твори вражали не лише оригінальністю в комплексі з бережно використовуваними традиційними прийомами хорового письма, але і художнім рівнем. Публіка гаряче й позитивно зустрічала прем’єри, то пожвавлюючись, то занурюючись у медитативний стан, а часом і дискутуючи. Однак байдужих у залі, як правило, не залишалося.
Фестиваль показав вседозволеність у позитивному значенні слова, тяжіння до природності в поєднанні з екзотичністю, злиття різних видів мистецтва; до асоціацій з древніми язичницькими обрядами, з театром. Як приклад можна навести хореографічну версію Фресок для фортепіано «Алькасар… Дзвони Арагона» Лесі Дичко, а також кантату для хору, солістів і читця «Чорна людина» (на слова Сергія Єсеніна) студентки 5 курсу НМАУ Ірини Блохіної (кл. доц. Ганни Гаврилець). Ці твори стали ефектним враженням для київської публіки. Яскрава музика, яка немовби породжувала в уяві спекотні пейзажі та екзотичну архітектуру Іспанії, в першому творі поєднувалася з оригінальною сучасною хореографією. Не менш цікаве, але вже з абсолютно іншим смисловим наповненням звучання — у другому (маленька і дуже страшна вистава, цілком відповідна духові поеми Єсеніна, де немовби втілилася матеріалізована галюцинація і душевний біль дивовижного поета початку ХХ сторіччя) було по-режисерськи трактовано. Обидва твори не могли не привернути до себе уваги.
Нерідко на концертах використовувалися можливості освітлення, гри кольору, щоб посилити драматургічну виразність. Організатори фестивалю потурбувалися й про те, щоб твори звучали у відповідній обстановці: наприклад, духовна музика звучала в Трапезній церкві Києво- Печерської лаври; в Храмі св. Василія Великого і Володимирському Патріаршому соборах.
Уваги заслуговують не лише автори музики (які часом самі представляли свої твори), але й її виконавці. Високий рівень підготовки викликав повагу — адже до концерту часом доводиться готуватися за дуже невеликий термін, і тому велика небезпека, що сучасна музика в остаточному концертному виконанні прозвучить не зовсім так, як передбачав автор.
Мабуть, головне завдання фестивалю — надати публіці вирішувати долю нових музичних опусів, створити тим самим для себе сучасне культурне середовище, яке включало б у себе талановиті, нетривіальні твори.
Не можна не згадати тут «подвижників» — організаторів фестивалю — Міністерство культури і туризму України (фінансування, що виділяється ним із кожним роком поступово зростає), Національна спілка композиторів України, Головне управління культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації, Фонд сприяння розвитку мистецтв. Оргкомітет фестивалю — Ольга Шокало- Бенч, Ігор Щербаков, Анатолій Корисько, Інна Євецька, Ганна Гаврилець, Леся Дичко, Галина Степанченко, Сергій Зажитько, Андрій Матвеєв, Ганна Щербакова. Прес-секретар фестивалю Ірина Сікорська.
Один із плюсів фестивалю — атмосфера доброзичливого інтересу і вдячної уваги, з якою публіка слухає нову музику і аплодує їй, з якою композитори дякують квітами виконавцям; яку створює присутність авторів музики в залі для глядачів. Одним словом, фестиваль не лише змусив задуматися про новітні тенденції сучасної української музики і не просто приніс задоволення, а наповнив простір навколо нас новою музикою високої якості.
