Завершився XXVI Міжнародний фестиваль «Київ Музик Фест». Серед його численних подій, гідних уваги, треба відзначити виступ канадського ансамблю «Грифон-тріо», у складі якого — скрипалька Анналі Патіпатанакун, віолончеліст Роман Борис та піаніст Джеймі Паркер. Надзвичайно високий професійний рівень цього колективу — поза сумнівами. Проте для нашого слухача особливо важливі, мабуть, два факти. Перший — це постійний інтерес канадських виконавців до сучасних українських композиторів. Другий — їхні суто людські якості, що дозволили тріо безперервно концертувати, записувати десятки програм та мудро вибудовувати власну репертуарну політику вже понад 20 років в одному і тому ж складі.
Київський виступ «Грифон-тріо» відбувався під своєрідною фестивальною рубрикою «Музичні діалоги: Україна — Канада» та за підтримки Української канадської фундації імені Тараса Шевченка. Програму концерту відкрили українські прем’єри п’єс These begin to catch fire 43-річного канадця Брайана Каррента та Like doves with grey wings embracing. Наприкінці І відділу ансамбль виконав світову прем’єру щойно завершеного тріо Мирослава Скорика, а в другому відділенні — фортепіанне тріо Archduke Людвіга ван Бетховена.
«День» розпитав одного із учасників знаменитого тріо, українця за походженням Романа БОРИСА, про особливості гастролей, улюблених композиторів та найцікавіші проекти, яких слід очікувати від «Грифон-тріо» найближчим часом.
«ПОЄДНАННЯ РІЗНИХ РИТМІЧНИХ ФОРМУЛ У РІЗНИХ ІНСТРУМЕНТІВ СПРАВЛЯЄ НЕСПОДІВАНЕ ВРАЖЕННЯ»
— Ми вважали, що важливо буде почати з канадських творів, — каже Р. Борис. — У п’єсі Брайана Каррента These begine to catch fire одна велика частина і, як-то кажуть, «багато нот». Ритмічно твір надзвичайно складний, але дуже цікавий. Поєднання різних ритмічних формул у різних інструментів справляє несподіване враження. На написання твору Каррента надихнули озера, яких дуже багато в нашому регіоні — Онтаріо. Якось увечері композитор стояв на березі озера і зауважив, як чудово по воді ковзає світло. Власне, з цього і починається п’єса: скрипка і віолончель тримають довгу ноту, а піаніст своєю грою передає враження відблиску...
— Брайан Каррент — близький друг вашого ансамблю і пише для «Грифон-тріо»?
— Це другий твір, який він написав для нас. Загалом ми замовили композиторам понад 80 творів і знайшли для цього фінансування — через урядові канадські організації, які є і в Торонто, і в нашій провінції. Каррент давно працює як композитор, його кар’єра складається доволі вдало. Нещодавно він здобув на конкурсі композиторів у Монреалі велику премію — близько 50 тис. доларів.
Композиторка Анна Підгорна народилася в Україні, виїхала до Канади разом із родиною. Її родина лишилася у Ванкувері, а вона зараз навчається у Принстонському університеті (США). Наша співпраця розпочалася два роки тому в Торонто, де ми виконали її невеличкий скетч. Ми побачили, що ця авторка має дуже багато цікавих ідей — і замовили їй твір. На «Київ Музик Фесті» ми його виконуватимемо вдруге. Основою для п’єси Like doves with grey wings embracing стала сумна українська пісня «На жовтісіньким пісочку...». У ній відчуваються фольклорні впливи. Анна Підгорна цікаво використовує темброві барви, «нетрадиційні» прийоми гри на інструментах.
— Тріо Мирослава Скорика ви вже виконували в Канаді?
— Ні, це буде світова прем’єра. Кілька років тому ми замовили цей твір, і нарешті він завершений. Тріо Скорика має традиційну тричастинну форму. У цій музиці відчуваються різні впливи, є відголоски Шостаковича, Прокоф’єва. Напевно, і Стравінський також десь «ховається».
— А чому на завершення цілком сучасної програми пролунав Бетховен?
— Тріо Бетховена ми виконували дуже багато разів, але кожний раз виконання виходить трошки інакшим. Так, програма починається досить «екстремально». Гармонії у творі Каррента найменше, хоча цей чудовий твір дуже делікатний.
«НАШ ВИПАДОК ДУЖЕ РІДКІСНИЙ, АДЖЕ ВСІ 20 РОКІВ МИ ГРАЄМО В ОДНОМУ СКЛАДІ»
— В Україні ви часто буваєте?
— Вперше в Україну я приїхав у 2006 році. Зустрівся з Валентином Сильвестровим і Євгеном Станковичем, попросив їх написати для «Грифон-тріо». Процес пішов, і вже 2007 року я приїхав до Києва і Львова у складі ансамблю. Написані для нас композиції Сильвестрова і Станковича ми багато разів виконували у Європі, Канаді, США. Треба сказати, що в Західній Європі ми буваємо значно частіше, аніж в Україні.
— Як нинішню українську політичну ситуацію сприймають в Канаді? Чи пов’язаний ваш приїзд із бажанням на власні очі побачити, що змінилося в Україні?
— Усі канадці дуже переживали, коли був Майдан: слідкували за подіями в Інтернеті, по телебаченню... Наш уряд підтримує Україну, а прем’єр-міністр приїздив до Києва вже кілька разів. Теперішній уряд Канади постійно цікавиться Україною та українською громадою, а громада підтримує цей уряд. Шкода лише, що уряд Канади надто консервативний й не надто охоче підтримує митців. Для мене це проблема... Я народився в Торонто в українській родині. Тато походив з Перемишля. Чимало маминих рідних зараз живуть у Львові.
— «Грифон-тріо» 2013-го відзначило 20-річчя. Протягом цього часу скільки разів змінювався склад виконавців?
— Наш випадок дуже рідкісний, адже усі ці роки ми граємо в одному складі. Крім того, скрипалька Анналі Патіпатанакун — моя дружина. Її мама — німецького походження, а тато — з Таїланду. У піаніста Джеймі Паркера мама японка, а тато англієць.
— Виконавство у складі тріо для кожного з його учасників — це основна робота?
— Мої колеги викладають у Торонто в університеті. Я також викладаю гру у камерному ансамблі, але маю значно менше годин. Крім того, як арт-директор очолюю великий Фестиваль камерної музики в Оттаві. Протягом двох тижнів в його рамках зазвичай відбувається близько ста концертів за участі 400 артистів.
— Наскільки щільний графік виступів «Грифон-тріо»?
— Складається по-різному, але зазвичай — близько 60 концертів на рік. Як правило, щороку випускаємо один компакт-диск, загалом їх у нас вже 18.
— Українська музика на цих дисках присутня?
— Так, «Миттєвості Моцарта» Валентина Сильвестрова, що були написані на наше замовлення. Маємо чимало готових записів, які треба видати. Серед них твори Євгена Станковича та Мирослава Скорика. Сильвестров має кілька чудових хорових творів, які я попросив його перекласти для фортепіанного тріо та камерного хору. Хор «Київ» із Миколою Гобдичем багато разів виконували хори Сильвестрова в Канаді. Сильвестрова сьогодні знають у всьому світі, він дуже вибивається із загального контексту. Але він не самотній...
— Ви вже не вперше берете участь в українських музичних фестивалях. Поділіться враженнями.
— Як організатора власного фестивалю мене цікавить абсолютно все! Щасливий, що, попри події на сході України, тут відбуваються фестивалі, композитори пишуть, а музиканти грають. Сподіваюся, що наш виступ подарував українській публіці якийсь новий мистецький досвід, відкрив нові перспективи. Крім того, мені би хотілося краще познайомитися із молодим поколінням українських музикантів, аби потім запросити їх на свій фестиваль в Канаду.
