На початку минулого тижня соцмережами прокотилася шалена хвиля перепостів прем’єри ролика симфонічного оркестру «INSO-Львів» Львівської національної філармонії з онлайн-записом увертюри до опери Дж. Верді «La Forza del Destino»/«Сила долі».
На момент публікації цього тексту, у Facebook його подивилися вже 54348, на YouTube 3145. Музична хвиля позитиву докотилася й до Великобританії, звідки всесвітньовідомий диригент Пол МАНН, який працював з London Symphony Orchestra, BBC Orchestra, Королівським філармонійним оркестром у Ліверпулі, Національним королівським оркестром Шотландії та іншими почесними інституціями в царині музики, записав диск і був головним диригентом у всесвітньому турі з рок-гуртом Deep Purple, написав: «Я мушу сказати, як неймовірно вразило мене відео Верді. Це, безумовно, найкраща річ у своєму роді, яку я бачив у цей незвичайний час, у якому ми всі живемо. Це чудовий приклад того, що відбувається, коли люди не вибирають простий варіант, а насправді намагаються зробити щось особливе. Я пишаюся тим, що асоціювався з оркестром, і не можу дочекатися, коли всіх знову побачу».
Поступово виходячи з вимушеної ізоляції, в Україні запроваджують т. зв. адаптивний карантин. Менше з тим, ні держава, ні пересічні люди не замислюються над тим, що для культури й мистецтва нічого не закінчилося. Поступовий — у дуже обмеженому складі — вихід на репетиції означає лише, що колективи — оркестри, солісти, балетні, оперні й драматичні трупи — вийдуть із карантину останніми з усіх галузей людської діяльності, а відновлення докарантинного творчого ритму життя може затягнутися на невизначені терміни. Зокрема, в нашій країні, де культура, навіть попри ухвалення певних і потрібних законопроєктів, як і раніше, перебуває десь на периферії загальної свідомості. Багато хто із цього процесу вийде з великими втратами: неможливість нових прем’єр, скорочення, переформатування, нерентабельність залів, заповнених на лише на треть, неможливість укладання контрактів з міжнародними зірками. Понад мільйон людей, які дають 4% ВВП країни, не зможуть повноцінно здійснювати свою професійну діяльність, доки не з’явиться вакцина, а з нею масове щеплення.
Захоплений усіма цими думками та переживаннями, INSO-Lviv усвідомив, що навіть за таких обставин не можна зупинятися. Опанувавши нові технології, провівши кілька онлайн-концертів, майстер-класів та низку репетицій, почали працювати над унікальним проєктом-дебютом, аналогів якому, схоже, немає. Принаймні, в нашій країні.
Ідея народилась після першої спільної зустрічі оркестру в ZOOM. Проаналізувавши всі можливості інтернету спільно з диригентом Ярославом Шеметом, вирішили зробити запис увертюри до опери Дж. Верді «Сила Долі». Можливо, найкращої з вердіївських увертюр — наскрізь драматичної, з потужним філософським підтекстом про панування якихось надлюдських сил, про провину та відповідальність за трагічний перебіг подій, обумовлений будовою світу загалом. Дуже символічно, чи не так?! Слухаючи твір, відчуваєш збережену та ювелірно відтворену оркестром драматургію твору, навіть незважаючи на всі обмеження і труднощі ізоляції.
Проєкт вдалося реалізувати завдяки голові опікунської ради оркестру Лідії Білас. Спочатку записали відео зі схемою диригента Ярослава Шемета (Україна — Польща) під супровід піаніста-акомпаніатора Шимона Хоробінського (Познань).
— Коли людина насправді опиняється в безвихідній ситуації — народжуються найкращі ідеї, — розповідає Ярослав ШЕМЕТ. — Я вважаю, що власне така ідея народилася в нас спільно з оркестром INSO-Львів. Ми створили унікальний продукт. По-перше, ми провели дистанційні репетиції через онлайн-конференції, по-друге, ми записали дистанційно твір. Унікальність цього проєкту в тому, що ми це зробили не так, як усі — ми це зробили зовсім по-новому, без вживання метронома. Результат перевершив усі наші сподівання...
Отже, записані відео вислали артистам оркестру, провели декілька онлайн-репетицій з диригентом, зокрема у форматі tutti. Наступним став етап індивідуальних записів кожним артистом оркестру своєї партії вдома — без метронома. Для здійснення запису необхідно було мати три гаджети (як мінімум два): один транслював схему диригента з фортепіанним супроводом, другий — знімав відео зі звуком, на третьому були відкриті ноти твору на випадок відсутності роздрукованих нот. Отримали три окремі частини твору від 57 музикантів — загалом 171 файл. Кожен із них прослухав диригент, після чого деякі інструменти довелося переписати для досягнення ідеального результату.
Потім відбулася передача всього відзнятого матеріалу постійному звукорежисеру оркестру — Миколі БАСЮКУ. Він розділив файли на звукову та відеодоріжки і звів єдиний аудіотрек: «Я працюю зі звуковим оформленням понад 15 років, але саме цей проєкт з оркестром INSO-Lviv спочатку нам здавався нереальним. 57 музикантів — кожен записується у себе вдома не на професійний мікрофон, а на звичайнісінький мобільний. І з цього всього треба зробити гарну звукову «картинку». Також додає складності те, що кожен музикант грав без метронома, а під відео з диригентом, який диригує. Задача видається, на перший погляд, нереальна. Але ми робимо нереальні речі, створюємо чудовий мікс, і результат, сподіваюся, має увійти в історію».
Далі почалися трабли з відеомонтажем, у результаті яких двічі відбулася ротація режисерів і тричі було перенесено дату онлайн-прем’єри. Очікуваного результату досягли тільки з третьої спроби, завдячуючи давньому другу оркестру — Михайлу КРУПІЄВСЬКОМУ, креативному продюсеру «Фільм Плюс»: «У житті завжди бувають моменти, коли сублімована енергія знаходить свій вихід. Саме такою виявилась доля співпраці з оркестром «INSO-Львів» та його чарівним керівником Іолантою Пришляк. Коли ми почали опрацьовувати матеріал і переглядати окремо кожну партію, зняту музикантами, стало зрозуміло, що кожен музикант мимоволі зняв про себе мікрофільм і заклав у нього дещо більше, аніж просто музичну партію. Стало зрозуміло, що кожен з них зафіксував свій образ, а всі разом вони перетворились на персонажів. Тому рішення слід було шукати на межі театру й кіно. І саме тому композиції телевізійних планів більше нагадують віртуальні театральні мізансцени, а музиканти — персонажів у декораціях своїх домівок. Дякую кожному члену команди «Фільм Плюс», хто взяв участь у роботі над проєктом: Юрію Беденку, Ірині Сабанадзе, Анастасії Савицькій».
Упродовж століть музика піднімала дух, щоб об’єднувати людей, особливо в часи невизначеності. Сьогодні ніде це не проявляється так яскраво, як у випадку з мережевими, віртуальними концертами. Вони роблять кожного артиста симфонічного оркестру солістом — у своїй «домівці»-кадрі. Це особливий спосіб візуалізації оркестрової музики та її колективного народження майже ізсередини — «кухня», яку багато хто з публіки, ніколи не бачив. Адже зазвичай, у концерті «наживо» ми не завжди бачимо виокремленими цих «провідників» музики.
Голова правління оркестру INSO-Lviv Іоланта ПРИШЛЯК, підсумовуючи цю роботу, висловила свого роду її маніфест: «Відправною точкою для нас виявився карантин, соціальне дистанціювання, пристосування світу до обставин. Цей продукт — наша відповідь глобальному виклику. Оркестр — це єдиний механізм. Оркестр — це світ у мініатюрі. Усе в його звучанні взаємопов’язано: кожен має і виконує свою партію, які не суперечать одна одній у баченні цілісної картини твору та його відтворенні. Сила, яка об’єднує нас і рухає нашим світом, — Музика. Доки звучить музика — є життя. Так і кожна людина на Землі має свою партію і є невід’ємною частиною чогось більшого, цілого, і варто об’єднати зусилля, щоб спрямувати нашу енергію на позитивне творення здорового Світу».
