Чому експозицію Булгаковського музею прикрашає японська лялька, а музична програма вказала всім шлях до Країни Вранішнього Сонця — про це і не тільки дізналися гості журфіксу, який днями відбувся у Києві. «Існує театральне чародійство!» — стверджував Михаїл Булгаков. Людина театру, він сформувався як особистість у київському просторі, благословенному музами. І сьогодні в музеї письменника на журфіксах, відроджених за традиціями сім’ї Булгакових, відбуваються чарівні події...
«ЯПОНСЬКІ КУЗЕНИ» І «БУЛГАКОВСЬКИЙ ТЕРОР»
У сім’ї Булгакових було семеро дітей — три брати й чотири сестри, і після передчасної смерті батька мати Варвара Михайлівна сама ростила їх, здобувши в колі родичів славу талановитої виховательки. Саме тому рідний брат батька Булгакова — Петро Іванович, протоієрей Російської посольської церкви в Токіо, попросив її взяти двох своїх синів у київську сім’ю, щоби вони отримали освіту на батьківщині. Костя приїхав у 1910 році, Коля — у 1913, і мама дійсно опікувалася ними як рідними дітьми. «Японські кузени», як їх прозвали в сім’ї, брали участь у всіх «проектах булгаковського пансіону» — журфікси, зайняття музикою і співами, читання і обговорення книжок, поїздки на дачу в Бучу. Як і сини Варвари Михайлівни, хлопчики навчались у Першій Олександрівській гімназії, причому молодший «японець» був тезкою і ровесником одного з київських кузенів: в одному класі навчалися обидва Колі Булгакови. І в 1917 році, напередодні Лютневої революції, мамі довелося їхати до Петрограда залагоджувати справи сина й племінника, бо їхні документи переплутали, а вчителі Першої гімназії з гумором називали цю ситуацію «булгаковським терором». В листі доньці Надії Варвара Михайлівна детально описує свої щоденні турботи, в тому числі пов’язані з «просвітою ума і серця» молодших дітей, серед яких «Коля японський потребує великої уваги».
Старший «японець», Костянтин, вчився старанно, став студентом Політехнічного інституту, жив у одній кімнаті з Михаїлом (у романі «Біла гвардія» — Миколчина), де на грубці можна побачити карикатури — такі у 1915 р. намалював Михаїл на себе і Костю (21 листопада, в день іменин св. Архістратига Михаїла експонуватимуться оригінали карикатур). Про це розповідала на журфіксі у вступному слові старший науковий співробітник Світлана Пугач.
Родичі з Японії передавали в Київ незвичайні подарунки: на світлині 1910 року сестра Віра наряджена в кімоно з парасолькою і дуже нагадує Чіо-Чіо-Сан. А сьогодні в експозиції «кімнати Миколки» представлена японська лялька, яку передала музею Наталя Кабанова, нащадок сім’ї Позднєєвих, з якої походила мати «японських кузенів» — Софія Матвіївна.
Нещодавно Музей Булгакова відвідав письменник, учений-японіст Борис Акунін і після екскурсії сказав: «Взагалі я екскурсій не люблю. Але як вам вдалося відгадати те, чого я не знаю? Ви розповідали саме про це, дякую за прекрасну розповідь!» Зізнався, що серед усіх творів Булгакова його найулюбленішій — «Біла гвардія». А ще Акунін, знавець японської історії та культури, розповів про японську ляльку те, чого не знали музейники, і його консультація доповнила інформацію, що надала Хіромі Накано, радник Посольства Японії в Україні.
Такі ляльки — традиційний подарунок на свято Хіна-Мацурі, або Свято Ляльок, яке вже понад 600 років щорічно відзначають в Японії. Пані-аристократка в парчевому верхньому кімоно з вишитими хризантемами і квітами сакури, в поясі-обі стоїть, тримаючи в руках розкрите віяло. Довгі рукави кімоно з коштовної парчі спадають майже до землі, а блискуче чорне волосся викладено у стилі Едо...
Перша світова, революції, громадянська війна спустошили «рідне гніздо» Булгакових, а «японські кузени» опинилися за океаном. Костянтин займався бізнесом у Мексиці. Микола отримав інженерну освіту і звання «бакалавр машинобудування» в Каліфорнійському університеті, але любов до музики привела його у Голлівуд, і як дивовижно склалася доля! Музикант, актор, композитор, він писав музику для голлівудських фільмів, а 1947 року став переможцем конкурсу композиторів імені Джорджа Гершвіна. Згадаємо, що найбільш проблемний вихованець Варвари Михайлівни починав свою творчу кар’єру в домі №13 на Андріївському узвозі.
ХАЙ ЛУНАЄ МУЗИКА
У музичній програмі журфіксу, що вела мистецтвознавець Ірина Богданова-Дашак, у виконанні ансамблю AVANTI+ звучали твори японських та китайських композиторів: «Квіти чортополоху» Кунихико Хашимото, Концерт для скрипки з оркестром «Закохані метелики» Хо Жан Хао і Чан Ганга, «Відьмина експрес-пошта» Дзе Хісаіси, а також європейських авторів, у творчості яких присутня тема Сходу: фантазія «Турандот» Джакомо Пуччіні, «Танок з парасольками» Рейнгольда Глієра, «Китайський тамбурин» Фріца Крейслера та інші. Вперше на музейному роялі три піаністки виконали твір Альфреда Шнітке «Посвята І. Стравинському, Д. Шостаковичу і С. Прокоф’єву» для фортепіано в шість рук. Лауреати міжнародних конкурсів Наталя Лебедєва-Фівейська (фортепіано), Карина Мікаелян (фортепіано), Катерина Козачишина (скрипка), лауреат всеукраїнських конкурсів Катерина Рябова (скрипка), Тетяна Рябова (ударні, ксилофон), Паола Прокопенко (фортепіано) грали натхненно, створюючи мерехтливу ауру уявного світу, ніби розгорнулося вишукане східне віяло і його екзотичний відеоряд ожив у фантастичному русі.
Гостей запросили подивитися музей, і в «кімнаті Миколки» зустрічала всіх пані з віялом, як у давні часи, коли на журфіксах молоді Булгакови грали на музичних інструментах, співали, танцювали, ставили шаради, і постійно лунав сміх... Адже що є музика, як не найдосконаліша машина часу, яка створює булгаковський «коридор тисячоліть» для встановлення магічно-реального зв’язку в часі й просторі.
