Концерт відбувся в Національній філармонії. Цей вечір подарував меломанам чудову програму, яку представили музиканти Національного камерного ансамблю «Київські солісти» (диригент — Віталій Протасов) і солісти — Валерій Соколов (скрипка) та Марчін Сенявський (віолончель) із Польщі. У першому відділі пролунав Секстет № 2 соль мажор, тв. 36 Брамса, а в другій частині вечора — Концерт для скрипки з оркестром ре мажор Бетховена. Треба зазначити, що ансамбль «Київські солісти», створений легендарним Богодаром Которовичем, останнім часом переживає певне піднесення. Багато в чому завдяки співпраці з молодим, але добре знаним музикантом, одним із небагатьох скрипалів, хто грає на інструменті роботи знаменитого майстра Страдиварі й належить до десятки найкращих виконавців світу, — Валерієм СОКОЛОВИМ. «День» мав нагоду поспілкуватися з музикантом, і він розповів про свій амбітний проект, який розрахований до кінця концертного сезону 2017 — 2018 рр.
«Я ЗАЙМАЮ ПОЗИЦІЮ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА»
— Ваші найближчі плани, пов’язані з «Київськими солістами». Ви давно знаєте цей колектив?
— Ні. Хоч як дивно, це — єдиний оркестр в Україні, з яким я раніше не виступав.
— Чому тоді обрали його?
— «Київські солісти» у мене завжди асоціювалися з великою індивідуальністю їхнього засновника, а я учень Сергія Євдокимова — це «Школа Богодара Которовича». Мені хотілося б продовжити і примножити те, що він зробив. Усе, що ми могли зробити в мій час, — поїхати навчатися за кордон. Але потрібно віддавати і своїй Батьківщині. Це така, можливо, наївна ідея, але вона, помножена на працю, до чогось приведе. Приїжджати і казати, що на Заході краще, мені, чесно кажучи, вже набридло. Хочеться і тут бачити якийсь розвиток.
— Тобто ви бачите потенціал у цьому колективі?
— Безумовно! Тут працюють талановиті люди. Просто не хочеться, щоб усе функціонувало в місцевих рамках. Бажано, щоб ми по-справжньому попрямували в бік Європи! І насамперед це, звичайно ж, приїжджі музиканти. Мені подобається музикувати з європейцями у себе вдома. Може, тут публіка не така вибаглива, так багато всього цікавого!
— А хто вас запросив до ансамблю «Київські солісти»?
— Усе розпочалося з дивного збігу обставин. Мене ніхто не запрошував, я просто запропонував свій варіант співпраці. Завжди уявляв собі оркестр із граючим керівником — не диригентом, а саме виконавцем-лідером. Оскільки я ще й сам перебуваю у стані розвитку, то подумав, що це буде мені дуже корисно. Я хочу творчо привнести у діяльність колективу щось нове.
— Не плануєте опанувати диригентський фах?
— Ні. Я ніколи не займаюся не своєю справою. Музикантів, які стали диригентами, — дуже багато, не збираюся йти в цьому напрямі. Я працюю з цим оркестром на репетиціях, висловлюю музикантам свої мистецькі ідеї плюс запрошую солістів, з якими у мене хороші стосунки і які готові безкоштовно приїхати й виступити з колективом. Я займаю позицію концертмейстера. Ми — ансамбль солістів, граємо без диригента взагалі. У нас творче завдання — підвищити майстерність і перейти на якийсь новий етап камерного музикування.
— Заявлений цикл із восьми концертів. Три з них уже відбулися, останній — 31 травня в Національній філармонії України.
— Так, це мій особистий проект тривалістю в сезон, який поступово реалізовуватиметься. Це — насичення сезону «Київських солістів» цікавими музикантами, адже до нас мало приїжджає іменитих людей.
— У квітні у вашому концерті взяв участь французький альтист Жерар Коссе, зараз — польський віолончеліст Марчін Сенявський. Кого плануєте ще запросити?
— Приїде мій чудовий товариш, лауреат багатьох скрипкових конкурсів Микита Борисоглібський. Потім ми вирушимо в турне Україною з оркестром: Херсон, Запоріжжя, Одеса, я думаю, Дніпро, — це вже моїм менеджментом організовано. Після Микити — Гаррі Хоффман. Досить часто він приїздить в Україну, але я люблю цього віолончеліста і користуюся будь-якою нагодою з ним зіграти.
За стратегією сезону, перед Різдвом, 22 грудня хочеться пограти щось для душі. Я познайомився з унікальним єгипетським віртуозом на лютні, котрий мешкає в Австралії, Джозефом Тавадросом. Він — приголомшливий музикант! У нього є своя концепція програми, яку він втілив з австралійським камерним оркестром. Джозеф ніколи не був в Україні й радо прийняв моє запрошення. Звичайно, це буде не безкоштовно. Але я роблю такий подарунок собі й сподіваюся, що кияни, які прийдуть на концерт, також його оцінять.
На початку 2018 року до Києва завітає петербурзький піаніст Володимир Міщук, лауреат Конкурсу ім. П. Чайковського, а також чудовий сербський піаніст Саша Маджар. Вони гратимуть клавірабенди з оркестром. Ну, й кульмінацією нашого циклу буде, я сподіваюся, — це моя давня мрія, — музикування на півдні країни. Море, сонце, ти виходиш — і таке відчуття, що водночас працюєш і відпочиваєш: літній фестиваль в Одесі. Можливо, в оперному театрі.
«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПІДХІД ДО СПРАВИ НА УКРАЇНСЬКОМУ ФУНДАМЕНТІ»
— Яка музика звучатиме у ваших майбутніх концертах?
— Це буде академічна класика плюс твори, спеціально написані для мене.
— А українську музику плануєте?
— Так! Ми із задоволенням пограємо сучасних авторів.
— Я знаю, що Євген Станкович вам присвятив концерт.
— Я обожнюю скрипкову творчість Євгена Федоровича, тому що він, як ніхто інший, відчуває інструмент.
— А з ким ще з українських композиторів ви працювали?
— Я мало виконував українських композиторів: грав Є. Станковича, а нині готую прем’єру концерту Валентина Сильвестрова з диригентом Кирилом Карабицем.
Для «Київських солістів» я постараюся підготувати і зарубіжні поїздки. У нас уже заплановані дві цікаві на 2018 рік. Це авторський концерт у філармонії Мюнхена — композитора, мого друга, який мешкає в Німеччині, Володимира Геніна, учня Георгія Свиридова. А потім буде концерт у Консерваторії імені Джузеппе Верді в Мілані.
— Ви любите приїжджати в Україну?
— Авжеж, люблю! Сподіваюся, що мій ентузіазм не закінчиться.
— Просто тут умови, я так розумію, — небо і земля, порівняно з тими, які ви маєте за кордоном.
— Я навіть не порівнюю. Коли приїжджаю — «вимикаюся». Тут інші пріоритети. Річ у тім, що час талановитих молодих людей, до яких приходять і щось для них роблять, закінчився. Потрібно просто це зрозуміти, прийняти. Ти доки сам не зробиш — нічого не буде. Слід навчитися бути частиною створюваного тобою процесу.
— Похвально, що ви хочете бути частиною цього процесу.
— Я далекий від думки, що ось так одразу на нас звідкись посиплються пропозиції, я готовий боротися за якісь нові установки, але насамперед — за музичний рівень, щоб нам завжди було що представити. Не можна жити лише своєю українською специфікою. Потрібно прагнути до бізнесового режиму. Я не політична людина, але якщо ми хочемо свободи, то потрібно й рівень піднімати. Для мене в пріоритеті — мій особистий музичний розвиток у спілкуванні з цим оркестром.
Я намагаюся застосувати європейський підхід до справи на українському фундаменті. Що з цього вийде — побачимо. Я сам поки що не знаю. Принаймні ми старатимемося із цих концертів, які мають відбутися, робити щось цікаве, щоб це не було черговим пересічним виступом.
— Удома часто буваєте?
— Дуже мало. Особливо останнім часом. Я повністю зав’язаний на моїй професії. Іноді мені хочеться все покинути і зайнятися собою, але не виходить. Тому що займатися лише собою — нудно. Та й якщо весь час сидітимеш удома, то чого досягнеш?
Я не бажаю розпилюватися на безліч проектів. Я їжджу в Україну не гроші заробляти, тож витрачати свої сили хочу на щось серйозне. Прагну бути частиною культури, до якої ми звикли і яку хочемо бачити.
ДОВІДКА «Дня»
Валерій Соколов — один із найбільш затребуваних у світі скрипалів сучасності, який здобув визнання завдяки технічній бездоганності гри, емоційності й художній зрілості у виконанні найскладніших творів скрипкового репертуару.
Коли Валерію було 18 років, про нього зняв фільм «Скрипка в душі» знаменитий французький режисер Бруно Монсенжон — автор документальних стрічок про Святослава Ріхтера, Дітріха Фішера-Діскау, Гленн Гульд, Давида Ойстраха, Ієгуді Менухіна. Цей фільм отримав безліч cхвальних відгуків і транслювався на телеканалі ARTE TV.
Валерій Соколов народився 1986 року в Харкові. Навчався в Харківській спеціальній музичній школі (клас доцента Євдокимова С.А.). 1999 року завдяки вдалому виступу на юнацькому міжнародному конкурсі скрипалів імені Пабло Сарасате в Памплоні одержав грант на продовження навчання в лондонській Школі скрипалів Ієгуді Менухіна, де поступив у клас Наталії Боярської. Після закінчення школи був прийнятий у лондонський Королівський коледж музики (клас Фелікса Андрієвського). 2011 року закінчив аспірантуру франкфуртської Вищої школи музики і театру / Кронбергської академії (клас Анни Чумаченко). Нині — аспірант Віденської консерваторії (клас Бориса Кушніра).
Сольні концерти музиканта відбувалися в паризькому театрі Шатле і Театрі на Єлисейських полях, Лондонському Вігмор-холі, Театрі Олімпіко в Римі, а також у Лінкольн-центрі, Фестивальному залі Баден-Бадена, в залах Ванкувера, Гонконга, Ліона, Ессена та інших міст світу. У лютому 2008 р. Валерій дав американську прем’єру Концерту для скрипки і фортепіано Бориса Тищенка в Карнегі-холі. Соколов — автор ідеї та художній керівник Міжнародного фестивалю камерної музики «Музичні вечори» (Харків).
