Нагадаємо, «День» писав про резонансну мистецьку подію: нещодавно у Львівській філармонії відбувся концерт під орудою головного диригента Опери австрійського міста Грац Оксани Линів. Шедеври світової класики — Симфонія №2 Роберта Шумана, два епізоди з «Фауста» Ференца Ліста та Концерт для альта з оркестром Бели Бартока, виконали Академічний молодіжний симфонічний оркестр «INSO-Львів» та один із найзатребуваніших на світовій сцені альтист — Олександр ЗЕМЦОВ.
Майстерність та артистизм музиканта давно визнані на міжнародному рівні і принесли артистові численні нагороди на міжнародних конкурсах. До Львова О. Земцов приїжджає доволі часто, позаяк два роки тому отримав запрошення на посаду художнього керівника та диригента камерних програм оркестру «INSO-Львів». Його дебют відбувся 2015 року і став, за словами майстра, «початком плідної співпраці». Олександр доволі часто приїжджає до міста Лева з Австрії. Також говорить, що в Австрії Львів добре знають, ба більше — називають сусідом.
Нині музикант викладає клас альта у вищих музичних школах Кельна (Німеччина), Лозанни (Швейцарія) та Відня (Австрія).
«НАША ЗБРОЯ — ЦЕ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ МИРУ»
— Приїжджаю до Львова три-чотири рази на рік, — розказав Олександр ЗЕМЦОВ. — Наступна наша програма буде з прекрасним македонським піаністом Симоном Трпческі, якого знають у світі. Я з ним багато виступав як оркестрант, а тепер в амплуа диригент-соліст.
— Крім Львова, де ще в Україні виступаєте?
— Ніде! Скажу більше: один із моїх перших концертів, а це було 20 років тому, 1997-го, відбувся у Львові. Грали ми твори Бартока. Нашвидкуруч був у Києві, хоча й родину там маю... Також родичі живуть і в Маріуполі, й у Дніпрі. Мій дідусь все життя прожив у Дніпропетровську. Тобто зв’язки з Україною — щільні. Але граю тільки у Львові.
Середовище мого спілкування — музиканти. Коли чую хамство від росіянина, називаю його «москаль». Те саме стосується й євреїв. Маю на це право, бо сам наполовину єврей. Але я є громадянином Німеччини, тому дивлюся на оточення поглядом європейця і наголошую: львів’яни, з якими спілкуюся і співпрацюю щодо музичних проектів, — європейці. Для мене не виникає жодних національних розбіжностей, тому що бачу в своєму оточенні людей, котрі живуть серцем і цінностями, що нас усіх об’єднують. Наша зброя — це музичні інструменти, які сприяють миру. Це зрозуміло багатьом музикантам. Сподіваюся, зрозуміють це й політики. Наприклад, Даніель Баренбойм та його знаменитий оркестр West-Eastern Diwan, де грають палестинці разом з... ізраїльтянами. До речі, кілька днів тому розмовляв із сестрою, яка є заступником концертмейстера в оркестрі у Хайфі, її зараз запросили до викладання в... арабську школу. Вона каже: «Такий бум серед арабів... Вони хочуть бути першими у мистецтві...» От якими для нас мають бути пріоритети. Звичайно, нині в Україні біда. Ми не можемо заплющувати на це очі. Що можемо зробити? Нести з нашими «гарматами» культуру і мир.
У Львові відчуваю себе, як удома. Попри те, що половину життя живу і працюю в Європі, менталітет у мене близький до українського. Зрештою, мій єврейський дідусь обожнював Україну, добре розмовляв українською мовою — як і на ідиш... Тому, мені здається, щось передалося генетично... Мені не байдуже те, що нині відбувається в Україні. Зрештою, моє особливе відчуття і тепло — слов’янське, а культура — європейська. Оця програма, що ви її зробили у Львові...
Програму запропонувала диригент Оксана Линів — людина особливих людських і професійних якостей, крім того — музичної освіченості та етики високого європейського рівня, тому тут говорити про статі (що жінка, що чоловік) — просто недоречно. Вона робить музику з оркестром, і тут вже не діють принципи «так» і «на противагу».
«ЛЬВІВ — НЕ ПРОВІНЦІЯ!»
— Львів претендує на статус культурної столиці України. Які враження стосовно оркестру, з яким ви зараз граєте?
— Згадаймо Брамса, який виконав усі свої симфонії в Мейнінгені, що ніколи не був столицею, при цьому в культурному сенсі був вагомішим за Берлін... Як на мене, все це — європейська традиція... Якщо ж говорити про традицію зниження попиту на рівень якості, то, звісно, Львів — аж ніяк не провінція, населення якого становить майже 70% населення Відня. Отже, на мою думку, Львів — не провінція. Річ у тім, що сусіди — європейці, відтак маємо багато доторків європейського. Я вважаю це місто дуже близьким, й аж ніяк не спадає на думку назвати його провінційним. А щодо оркестру «INSO-Львів», то цей колектив іде попереду багато чого... По-перше, оркестр — молодий. Варто додати, що, попри вік, колектив — професійний і дуже високого профілю. Моя позиція з ними, навіть коли не граю і не диригую, — щоби зголошувалися до співпраці з оркестром солісти і диригенти найвищого ґатунку. А це означає, що оркестранти ніколи не потерпатимуть від напівпрофесіоналізму. Я знаю цей колектив понад два роки — він розвивається, а також розвиваються його якість і менталітет, і він спроможний виступити в інтернаціональному турне. У вересні ми плануємо поїхати на фестиваль Йоганнеса Брамса на запрошення австрійської сторони. Там оркестр акомпануватиме конкурси, гратиме заключний концерт... Крім того, засвідчує, що якість оркестру є доволі сильною, щоби заявити про себе в Європі. Думаю, що в «INSO-Львів» — велике майбутнє. Найголовніше, щоби колектив не розмінювався на дрібниці й не знижував якості.
— Тобто — щоби високо тримав планку!
— Так. Я думаю, що оркестр дуже цього хоче.
— Після Львова, який маршрут далі?
— Додому. У мене чотири з половиною дні вільного часу, вдома. Це для мене — велика рідкість. А далі — робота. Маю альтові класи. Так само — диригування. Зокрема, заплановані записи у Болгарії. Далі гратиму в Німеччині... Графік дуже щільний. Головне — спромогтися все встигнути. Можливо, доведеться розпрощатися з якоюсь із викладацьких робіт. Хоча... Мені така багатофакторність у фаху дуже подобається...
Прекрасно, що наперед були розкуплені квитки на концерт під орудою Оксани Линів. Зрештою, рівень культури залежить не тільки від того, хто є солістом чи диригентом певної концертної програми, а й, звичайно, від публіки. Дуже хочеться, щоби слухач був на концерті незалежно від того, чи знається на класичній музиці. Треба прийти, послухати... Так само, як у музеї... Щось розуміємо, щось не розуміємо... А потім оце прекрасне починає зваблювати й збагачувати душу...
ДОВІДКА «Дня»
Олександр ЗЕМЦОВ — визнаний соліст-альтист, диригент, викладач та камерний музикант. Народився 1978 р. у родині музикантів. Після «Гнесінки» продовжив навчання під керівництвом професора Майкла Кугеля в Університеті в Маастрихті, закінчив аспірантуру Вищої школи Hanns Eisler у Берліні (клас професора Табеа Циммерманн).
Земцов активно гастролює як соліст-альтист, виступаючи з відомими оркестрами Європи, США, Азії та Австралії. Також має сольні концерти у співпраці з такими диригентами, як Олександр Ведерніков, Володимир Юровський та Нееме Ярві.
Виступав на престижних сценах світу разом із Дмитром Сітковецьким, Ітамар Голан, Герхардом Шульцом, Петером Донохе, Патріком Галуа, Наталією Гутман та Мішею Майським.
Викладає в найвідоміших музичних академіях Європи: професор з класу альта в Гілдхолській школі музики й театру, професор у Віденській консерваторії, професор з класу альта у Вищій школі музики в Лузані (Швейцарія) та Вищій школі музики та танцю в Кельні (Німеччина). Його учні є учасниками та концертмейстерами групи альтів у провідних оркестрах світу, а також лауреатами міжнародних конкурсів.
Музикант записує диски з компаніями Naxos, LPO Live, Navis Classics та Chandos.
