Випускник Мукачівського педучилища Левко Дутковський в 1966 році організував у Вижниці самодіяльний вокально–інструментальний ансамбль «Смерічка», де співали переважно учні з місцевого училища прикладного мистецтва. На репетиції приїжджав вечірнім поїздом з Чернівців ще юний Володя Івасюк. «Згадуючи ті найщасливіші миті життя, дивуюся часом, мовляв, а де ж початок пісні?», — згадує Василь Зінкевич. — Левко і Володя мали надзвичайно чутливі душі. Усе найкраще, чисто людське я взяв від них. Кожен був великим життєлюбом і патріотом. Не цуралися світового, але знали ціну своєму, рідному. Вірили, що їхні пісні роблять кожного з нас добрішими, тому в своїй музиці досліджували світ людини... Пісенне мистецтво знало за цей час злети, вагомі здобутки, знало і невдачі, намагалося копіювати зарубіжні зразки, збивалося на шлягери–одноденки. І все ж найкращі пісні допомагали викристалізовувати і високий естетичний смак, і справжню духовність».
«СМЕРІЧКА» — ЦЕ ПОДВИГ ЛЕВКА»!
Дутковський «з нуля» навчав грати на музичних інструментах переважну більшість музикантів, розписував і розучував з ними партитури пісень, вчив співати, працюючи над вокальною манерою. У той час «Смерічку» легко можна було впізнати без оголошення по радіо і телебаченню. Ансамбль зі своєю оригінальною манерою виконання яскраво вирізнявся серед інших подібних колективів в Україні, які робили спроби копіювати буковинський колектив.
-«Смерічка» — це подвиг Левка, — визнає Олександр БРОДОВІНСЬКИЙ, музикант, учасник ансамблю. — Хочу віддати данину величезної поваги за той колосальний труд, який Левко вклав у нас. Ми жили музикою, співом. Репетиції — до інколи до ранку. Дехто навіть не знав музичної грамоти — Левко їх учив!»..
-Пригадую перші незабутні гастролі — по три концерти в день, і все «наживо» (хто тоді знав, що таке спів під фонограму?!) Ми не перебирали — чи це сільський клуб, чи районний Будинок культури, чи престижний обласний зал», — розповідає солістка «Смерічки» Марія ІСАК. — Сказати, що у нас були постійні аншлаги, це нічого не сказати, бо зали не вміщали всіх охочих. Як шкода, що цього всього ніхто не зафіксував на плівку. Показують же документальні кадри з ансамблем «Бітлз», ми пройшли майже те саме. А яким би уроком це було для нинішнього покоління!»
- До «Смерічки» я мала рівненький голос, а в ансамблі Левко Дутковський день у день учив мене вокальних вібрацій, правильного дихання. Він — великий учитель, таке дається від Бога. Дутковський завжди був і залишився фанатом своєї справи, він мав рідкісний «нюх» на таланти, вмів об’єднати їх у колектив. Усі разом були сильні духом, монолітом», — додає свій спогад Мирослава ЄЖЕЛЕНКО, та чарівна білявка, яка в дуеті з Назарієм Яремчуком у супроводі «Смерічки» виконувала на «Пісні-72» шлягер Володимира Івасюка «Водограй».
НЕ БУЛО Б ЛЕВКА ДУТКОВСЬКОГО, НЕ БУЛО БИ ВАСИЛЯ ЗІНКЕВИЧА І НАЗАРІЯ ЯРЕМЧУКА
-Поступ і тріумф уже тоді були запрограмовані. Такий факт: якщо «Червона рута» і «Водограй» були більш–менш прості для виконання, їх міг заспівати будь–хто, то наступні твори Івасюка вимагали широкого діапазону голосу і сили звуку, тобто потрібно було мати професійно поставлений вокал. А він був, завдяки Володі і Левкові, у Зінкевича і в Яремчука. Та й від Бога хлопці були наділені силою, красою, а понад усе — голосами», — додає Марія Ісак.
Радію, що Левкові вдалося побачити в Назарії майбутню зірку, нашу національну гордість. Усяке було потім…
-З Назарієм у мене були колізії. І не з його чи моєї вини — ми не були зручні, і треба було сварити усіх штучно, — каже Левко ДУТКОВСЬКИЙ. — Наша трійка міцно зрослася — Назар, Василь і я. З нами було важко боротися — ми все зробили, щоб протистояти цьому...
Час підтвердив і те, що не було б Левка Дутковського, хтозна, чи мали б ми нині Василя Зінкевича–співака, може, він був би танцівником рівня Махмуда Есамбаєва чи художником рівня Далі?.. І чи мали би такого красеня-улюбленця Назарія Яремчука, може, він був би мандрівником, адже мав мрію пізнавати світ?!
«ЯКІ ПІСНІ, ЯКІ ТЕКСТИ, МУЗИКА, ЯКА ЕКСПРЕСІЯ»
Хоча Валерій Громцев (керівник ВІА «Карпати», «Товтри», «Світязь) ніби був творчим суперником із Левком Дутковським (обидва ж творили музику і очолювали музичні колективи), проте завжди дружили. «
- Здоровий глузд брав гору. Левка я шанував і поважав, —визнає Валерій ГРОМЦЕВ. - Він справді стратег, далекоглядний митець. А який фірмач! Це ж треба в буковинському райцентрі створити самодіяльний колектив, якому поступалися усі професійні столичні! Які пісні, які тексти, музика, яка експресія, яка чоловіча і жіноча врода! А які чудові сценічні костюми робила його дружина Алла! Усе зроблене ним —подвиг, як українця, патріота і громадянина.
- у 1966 році я зустрів Аллу, — згадує Л. Дутковський, — у 1967–у — Василя Михайлюка, у 1968–у — Володю Івасюка і Василя Зінкевича, 1969–у — Назарія Яремчука, 1971–у — Софію Ротару. Ми всі зустрілися у потрібний час у потрібному місці…
Фото з сайта filarmoniya.cv.ua/ua/dutkivskiiphoto/
