У часи воєнних лихоліть культура згадується суспільством виключно у контексті довічного протистояння: «мистецтво як зброя», адеякі ствержують, що «мистекцтво поза політикою»… Вести запеклі інтелектуальні бої з цього приводу можна довго і натхненно, та безперечним залишається лише одне – у найтрагічніші часи не було і не буде більш надійного укриття від страхіть, болю та відчаю, аніж мистецтво. Адже занурення у вигаданий світ – не лише втеча від нестерпної реальності, а й зцілення душевних ран, як зазначив міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.
- Мистецтво - це не тільки невидимий місток, що поєднує реальність і світ фантазій, а й справжні ліки проти душевних ран. Їх українці отримали так багато, що годі й полічити. Тому діячі мистецтв готові працювати нон-стоп аби полегшити страждання людей від пережитих жахіть війни, подарувати позитивні емоції дорослим та дітям, а також відродити надію та віру в краще майбутнє. Культура - це м’яка сила. Вона здатна повернути українців до нормального життя в новій воєнній реальності, - написав міністр на своїй сторінці у фейсбук.
У час, коли «наскрізною дією» країни стала боротьба за виживання, чимало співробітників Театру імені Лесі Українки відправилися на передову, поповнили лави тероборони. Ті, хто залишилися у місті - «волонтерили» днями і ночами. І от тепер вирішили піти у своєрідний мистецький «контрнаступ» - наближати Перемогу тим, що вміють краще за все: підтримувати співвітчизників, незважаючи на небезпеку, долаючи і власний страх і розпач, втішаючи та об’єднуючи людей.
Символічно, що першим побаченням театру, після паузи, з глядачем стане вистава «Три кохання», яка присвячена поетесі Лесі Українці (постановка Олега Нікітіна, сценографія Олексія Вакарчука).
Літературно-музична композиція розкриває перипетії стосунків поетеси з головними в її житті чоловіками, поезії, що з’явилися як результат цих, здебільшого, нещасливих кохань наповнені не стільки горем, скільки світлою печаллю. А лейтмотив вистави – пісня написана композитором Олександром Шимко на знаменитий текст «Contra spem spero!» у виконанні заслуженої артистки України Ганни Грінчак містить просто життєво необхідний сьогодні посил: «Жити хочу! Геть, думи сумні!» Виставу планують зіграти 9 квітня о 16.00.
А вже за тиждень адміністрація театру готує сюрприз для маленьких глядачів (і, звісно, їхніх батьків). Адже у воєнний час намагатися влаштовувати для дітей хоча б видимість нормального життя – святий обов’язок дорослих… Улюблені киянами казки режисерки Ольги Гаврилюк зазнають суттєвих метаморфоз, проте яких саме – наразі театр залишає в секреті.
Кошти, отримані від продажу квитків адміністрація театру планує передати на допомогу українським захисникам та на гуманітарну підтримку постраждалим.
Звичайно, враховуючи «запропоновані обставини», зустрічі з акторами передуватиме огляд речей при вході до театру; не виключено, що під час вистави будуть лунати сирени, а отже театралам доведеться на деякий час перейти до укриття, аби не наражатися на небезпеку, проте у театрі вважають, що дотримання будь-яких вимог варте того, аби зустрітися у стінах улюбленого театру. Аби побачити одне одного і впевнитися, що ти не один. Аби хоч на годину укритися від сумних новин. Аби на власні очі побачити перший проблиск мирного життя, що обов’язково настане.
