...Тут люблять і вміють приймати гостей. «Все — для людей», — так можна визначити кредо очільника миколаївців, директора-художнього керівника театру Миколи Берсона, який плекає і розбудовує його вже майже 30 років. Аби не бути звинуваченою в упередженості внаслідок традиційної місцевої гостинності, наведу лише сухі факти.
Миколаївський український бере свій початок від Театру юного глядача, створеного 1 листопада 1927 року при Окрполітосвіті. 1959 року шляхом злиття ТЮГу з Пересувним українським театром ім. Т. Шевченка утворився обласний український музично-драматичний театр. Далі відбулася зміна назви — на «драми та музичної комедії» та привласнення статусу «академічний».
...На сьогодні заповнюваність глядацької зали театру становить 101% на великій та 108% — на малій сцені. І це не липові сумнозвісні «146%» — ідеться про приставні стільці, на які теж чесно продають квитки.
Бенефіс театру «90 років на оксамиті рампи» не представляли, як завжди буває, лише раз, із нагоди ювілейного вечора, для VIP-публіки: спочатку запланували десять його показів на глядача, потім додали ще два — через великий попит.
До речі, це — традиційна практика: на Новорічні свята тут ідуть не лише дитячі казки, а й щороку оновлювана вечірня святкова програма (парний конферанс — М. Берсон та головний режисер Олег Ігнатьєв) — і ці «жнива» тривають від Святого Миколая до старого Нового року!
На ювілейній імпрезі спочатку вшанували всю трупу, потім згадали тих, кого вже немає (не лише акторів, а й помічника режисера, звукоінженера, головного бухгалтера...) — і лише потім надали слово керівництву області, міста і почесним гостям.
Тут мають власну відзнаку, яка називається «Із театром у серці» (красива медаль в оксамитовій коробочці та посвідчення до неї). Святкового вечора її одержали і працівники (за понад 25-річне служіння рідному колективу), і ветерани театру (їм довго аплодували стоячи), і режисери-постановники популярних вистав (Кость Пивоваров, Ігор Славінський, Сергій Павлюк, Максим Голенко) та драматург Анатолій Крим; і... найвідданіші шанувальники з усієї Миколаївської області: освітяни, інженери, медики, підприємці. Микола Берсон щовечора особисто зустрічає глядачів — тож не дивно, що багатьох уже знає і вважає майже своїми рідними.
У бенефісній програмі було максимально широко представлено як музичні, так і драматичні жанри, в яких виступає театр сьогодні. Серед перших — опера («Так чинять усі жінки» В.-А. Моцарта), оперета («Баядера» І. Кальмана), мюзикл («Звуки музики» Р. Роджерса — О. Гаммерстайната «Ті, що співають під дощем» Б. Комдена — А. Гріна), рок-опера («Біла ворона» Г. Татарченка — Ю. Рибчинського, груднева прем’єра театру). Серед других — драма («Для домашнього огнища» І. Франка), комедія («Маска» А. Чехова), трагікомедія («Чудова потвора (Езоп)» Г. Фігейреду), поетична драма («Маруся Чурай» Л. Костенко). Плюс — вокальні та пластичні номери, серед яких ледь не головна «перлина» — виконання а капела хором-ансамблем «Ой чий то кінь стоїть...». Ну а вишеньки на торті — «Молитва за Україну» та виступ студійців театру: уже майже 25 років при ньому працює «Академія пана Куліси» (до речі, один із найепатажніших на сьогодні режисерів України — згадуваний уже Максим Голенко є її вихованцем).
Миколаївський український — єдиний театр в Україні, де перед початком вистави не лунає оголошення з проханням вимкнути мобільні телефони. В ньому немає потреби — стільниковий зв’язок тут просто глушать, аби ніщо не відволікало від мистецтва.
n І зрештою, нинішні святкування — лише розминка, репетиція. Наразі були і спецпогашення марки, і червона доріжка, і келих шампанського для кожного, і яскраве розмаїття солодкої — високоградусної — друкованої продукції з символікою театру — тож навіть годі уявити, що на нас чекає з нагоди його 100-річчя!
