Під патріарші пісні в 1970-і — на початку 1980-х тряслася
й гула вся країна. В той час такі речі проходили під тавром «не можна».
Влада й удавала, що «не можна», однак для Макаревича це «не можна» було
трохи м'якшим, ніж для інших. Молоді потрібні були неофіційні кумири; партії
не був потрібен зайвий головний біль. По найтоншому й небезпечному вододілу
Макар, як його прозивали тоді, зумів пройти без особливих втрат. Коштувало
це йому, правда, участі в кількох фільмах, що абсолютно нікому не запам'яталися,
а також того, що його пісні заспівали раптом зрілі передовики радянської
естради на кшталт Ротару й Боярського. Ну, а потім стало все можна, народ
дізнався, що й у «совку», й за його межами є багато іншої музики, й про
«Машину времени» почали благополучно забувати.
Поява Макаревича в ролі ведучого шоу для багатих їдоків
«Смак» мало кого здивувала, й у цій іпостасі до нього звикли дуже швидко
— як звикаєш до одного й того ж рекламного щита, котрий роками висить у
тебе під вікном. Однак зовсім уже недавно «Машина времени » знову нагадала
про себе. Першим нагадуванням був безперечний хіт із повчальним рефреном:
«не стоит прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнется под
нас». З тексту хіта ясно, що його автору не подобаються дискотеки, сучасна
музика й молодь, яка під цю музику танцює, а також, що краще чесно й швидко
померти, ніж довго й компромісно жити. Ну, щодо дискотек — справа така.
Старість не радість, хоча під «Машину» також свого часу, радше, танцювали,
ніж сиділи смирно. Але приспів- то, приспів! Тому, хто прославився своєю
гнучкістю, варто б якраз було поділитися з молоддю секретами такої майстерності.
Адже на дворі — давно не епоха «не можна». Зараз саме вміння знаходити
компроміси й гнучко реагувати на мінливі ситуації — дуже й дуже необхідне.
Проте навіщо здіймати галас. Адже давно відомо, що справи
набагато переконливіші за слова. Й удруге «Машина» нагадала про себе вельми
солідно — отримавши в повному складі орден «За заслуги перед Вітчизною»
4-го, здається, ступеня, прямо в Кремлі, з рук Єльцина. Ура! Нарешті до
сонму різноманітних лауреатів додалася й орденоносна рок-група. Нагорода
цілком заслужена. Вона знайшла своїх безкомпромісних, твердо правдивих
і надпринципових героїв.
А щодо горезвісної гнучкості (або «прогибаемости» — як
завгодно), то це, звісно, саме собою, доля тих, хто орденів не отримує.
От i добре.
Залишається лише поздоровити товариша Макаревича особисто
й товаришів «машиністів» загалом із цими приємними для них подіями й побажати
їм створити ще багато чесних, ріжучих правду-матку пісень. Вони ще досить
молоді для цього.
